Через більш ніж пів року після того, як президент США Джо Байден подав до Конгресу запит на багатомільярдний пакет допомоги для України, Палата представників нарешті проголосувала за ухвалення документа.
Американські законодавці, які увесь цей час займалися взаємними обвинуваченнями, проявили надзвичайну швидкість і продуктивність. Сенаторам навіть довелося працювати у вихідний день, аби розглянути законопроєкт, прийнятий Палатою представників. Очікується, що вже 23 квітня Сенат розпочне розгляд угоди, а у разі її ухвалення президент США негайно її підпише.
Законопроєкт стосовно України передбачає виділення мільярдів доларів на закупівлю оборонних систем американського виробництва та життєво важливих боєприпасів, ракет та іншого озброєння, яке буде оперативно відправлено на фронт – або з американських запасів у Європі, підготовлених напередодні голосування, або зі Штатів. Пентагон стверджує, що постачання буде здійснено протягом кількох днів після підписання закону Байденом.
Загальний пакет було розбито на чотири окремі законопроєкти, що включають як саму допомогу для союзників, так і протидію Китаю, введення санкцій проти Ірану та Росії, а також передачу російських конфіскованих активів Україні.
Своїми думками стосовно непростого шляху американського пакета допомоги для України та подальшої протидії Китаю з боку США в ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA поділився політичний аналітик, публіцист Віталій Портников.
– Палата представників схвалила виділення 61 млрд доларів на військову та економічну допомогу Україні після кількох місяців незрозумілих для українців відмов це зробити. Спікер Палати Майк Джонсон фактично відокремив голосування щодо України від фінансування Ізраїлю, незважаючи на запеклий опір у його власній Республіканській партії. На ваш погляд, чому стало можливим прийняття українського пакета саме зараз?
– Я думаю, що ситуація прискорилася не в останню чергу тому, що з’явилися дві складові. Перша складова – підтримка Дональдом Трампом спікера й можливості допомоги Україні, про що колишній президент говорив, мовляв, ми не можемо дозволити, щоб Україна впала, ми маємо дати гроші в кредит. І таким чином спікер нібито не виступав проти публічної позиції претендента на посаду президента США. Хай навіть його прихильники у Палаті представників продовжували дотримуватися іншої позиції. Стало зрозуміло, що він не проти.
Трамп завжди спирається на настрої у своєму потенційному електораті й вважає, що відмова від підтримки України принесе гірший результат, ніж підтримка. Ситуація могла прискоритися не стільки у зв’язку з Україною, скільки у зв’язку з атакою Ірану на Ізраїль. Стало ясно, що ситуація є досить складною з геополітичної точки зору.
Можливо, якби цієї атаки не було, Конгрес і далі міг би зволікати з ухваленням питання ще кілька тижнів чи місяців. Це теж важливий чинник, тому що поки тривали виключно бої в секторі Гази і пошук шляхів виходу з цієї ситуації, Конгрес і про допомогу Ізраїлю вже не дуже думав. Або вважав, що немає ніякого значення, коли її буде ухвалено, тому що це не принципове питання. Зараз, як ми бачимо, ситуація є набагато більш очевидною у світі.
– Здається, внутрішні процеси в американській політиці значно повпливали на історію з допомогою. Адже головна офіційна причина відмови ставити на голосування український пакет допомоги – невирішена проблема південного кордону США, сьогодні вона якось дуже стрімко відійшла на другий план.
– Для того, щоб відповісти на це запитання, ми маємо зрозуміти, які внутрішні взаємини у Республіканській партії. Весь цей час багатьом здавалося, що спікер абсолютно дарма зволікає і що йому достатньо тільки поставити це питання на голосування – і воно отримає більшість голосів. І що, мовляв, проблема тільки в небажанні Джонсона ставити це питання на голосування, і він так підіграє експрезиденту Дональду Трампу.
Під час голосування 20 квітня ми побачили реальність, яка показала, що більшість Республіканської фракції у Палаті представників проголосувала проти допомоги Україні (101 республіканець підтримав Україну, а 112 проголосували проти. – Ред). І таким чином людина, яка ставила це питання на голосування, ризикувала продемонструвати повну роз’єднаність республіканців. Що й відбулося – відбувся поділ майже на дві рівні частини.
– Тобто можна констатувати певний розкол усередині Республіканської партії?
– Ситуація в Республіканській партії тяжка. Адже голосування продемонструвало, що переважна більшість лідерів партії, голів комітетів, відомих конгресменів, проголосували за допомогу Україні. А всі ті люди, яких можна назвати новими обличчями партії, людьми, які орієнтуються на Дональда Трампа, проголосували проти допомоги Україні. І на жаль для нас, сьогодні вони у більшості. Тому це голосування, за великим рахунком, провальне для Республіканської партії. Тобто напередодні виборів президента усередині партії відсутня єдність. Майк Джонсон щосили намагався запобігти цій ситуації. При цьому він вважав, що результатом цього може бути його власна відставка з посади спікера Палати представників.
Окрім того, що половина республіканців не проголосували за допомогу Україні, то ще й за допомогу Тайваню проголосувало більше демократів, ніж республіканців. Хоча завжди допомога Тихоокеанським союзникам і протистояння з Китаєм було одним із пріоритетів республіканців. Про це завжди говорив Дональд Трамп, але, як бачимо, це теж зараз не сприймається як абсолютна істина.
Тепер ми можемо краще зрозуміти позицію спікера, якщо він усі ці настрої знав. Тобто йому потрібно було піти на особистий ризик, на ризик демонстрації розбіжностей у Республіканській партії, на ризик можливої відставки і на ризик можливої конфронтації з Трампом.
– Тобто фактично Джонсон увесь цей час був не проти українського пакета як такого, а просто чекав, коли для цього буде найбільш слушний час, зважаючи на всі перераховані ризики?
– Певною мірою так. Перший ризик – конфронтація з Трампом, його ніби було усунуто. Можливо усунуто й ризик відставки, ми ще це побачимо. І залишався тільки третій ризик – демонстрація розбіжностей серед республіканців, та очевидно, що це був той ризик, на який він уже був згодний піти, враховуючи ситуацію з Україною, Ізраїлем та ситуацію з Трампом.
– Усі пакети допомоги пов’язані між собою однією ідеєю – протистояння країнам “вісі зла”, тобто Китаю, Ірану та РФ.
– Так, один документ проти Росії, інший проти Ірану, третій проти Китаю і загальний проти них усіх. Загалом це ідея Джонсона, яку він намагається оформити у словах “Мир через силу у ХХІ сторіччі”. Джонсон хоче позиціонувати себе спадкоємцем ідеї Рональда Рейгана. І якщо ти спадкоємець його ідей, якщо ти говориш про “Мир через силу”, то так має виглядати цей пакет. Це пояснення тому, чому його було складено, ухвалено й запропоновано Сенатом.
– Четвертий законопроєкт забезпечує правову основу для передачі російських державних активів Україні. Обсяг коштів, що конфіскують на території США, оцінюється в 6 млрд доларів. При цьому переважна частина російських активів зберігається у Європі. Прийняття цього документа може стати прецедентом для Європи й інших країн у цьому напрямі?
– Зараз важко сказати, як він буде працювати безпосередньо й у США. Ми подивимося на те, як його юридично оформлюватимуть. Поки що дуже рано з цього приводу щось говорити. Це намір, але він ще має бути реалізований відповідними рішеннями. У цьому законопроєкті закладено відповідні інструменти, які можуть бути по-різному застосовані.
– Два із цих чотирьох пакетів спрямовані проти Китаю. Вже через кілька днів держсекретар США Ентоні Блінкен відвідає КНР. При цьому він їде на жорстку розмову, зважаючи на його заяви, що Вашингтон вживе каральних заходів, якщо Пекін не припинить передавати Росії технології, пов’язані зі зброєю. Як пишуть американські ЗМІ, США та союзники стають все більш нетерпимими до відмови Пекіна припинити постачати Москві все, що допомагає відновлювати її промислову та військову базу. Мовляв, його послання стане найчіткішим попередженням, з яким США зверталися до китайців за останні роки.
– Американці намагаються схилити Китай до розуміння, що Росію підтримувати не потрібно, що це буде створювати Китаю проблеми, а не успіхи. Але ніхто не сказав, що Сі Цзіньпін до цього прислухається. Ми не знаємо, які головні мотиви з погляду розвитку ситуації у китайського лідера. Чи пов’язані вони з економікою, чи з ідеологією. На що він більше хоче спиратися: краще жити чи воювати.
На мій погляд, за останні роки він дав зрозуміти, що все ж ідеологія більш важлива для нього. Але американці можуть сподіватися, що здатні його переспрямувати у більш прагматичне русло. Але я думаю, що політика Китаю не тільки залишиться така, якою була останнім часом, а буде навіть розвиватися у бік посилення готовності підтримати російські інтереси. Тому що Китай не зацікавлений у поразці Росії. Але знову ж таки це питання параметрів і масштабів. І Америка хоче зменшити масштаби цієї підтримки й цього співробітництва. У США є інструментарій обмежити це, але невідомо, наскільки він важливий для Китаю.
0
0
0
0
0
0
00Підписатися
Теги
Источник: obozrevatel.com