Тут поки світ бореться з короновірусом, команда Тимошенко вирішила організувати і провести референдум щодо землі.
Ідея провести референдум для мобілізації своїх виборців не нова.
Її використовували Комуністична партія й Медведчук, щоб не допустити вступу до НАТО.
Хотів провести референдум Янукович і Яценюк, щоб змінити Конституцію, а згодом Тимошенко і Порошенко, щоб швидше вступити до НАТО.
Зазвичай, референдумні ініціативи починалися і закінчувалися заявами, а максимально – збором підписів у партійних наметах.
Провести референдум за народною ініціативою по Закону від Януковича в редакції 6 листопада 2012 року було фактично неможливо. А після ухвалення рішення Конституційного Суду від 26 квітня 2018 року про неконституційність Закону про референдум від 6 листопада 2012 року в Україні в принципі неможливо, бо відсутні правові підстави для проведення всеукраїнського референдуму.
Будь-хто зайшовши в базу "Законодавство" на сайті Верховної Ради прочитає, що Закон "Про всеукраїнський та місцевий референдуми" від 3 липня 1991 року втратив чинність від 28.11.2012, а Закон "Про всеукраїнський референдум" від 6 листопада 2012 втратив чинність за рішенням Конституційного Суду України від 26 квітня 2018 року.
Тому, нинішня чергова спроба провести Всеукраїнський референдум – це партійний захід по мобілізації виборців шляхом збору підписів у партійних наметах!
Юридична довідка від команди "Рідної країни" щодо законодавства про референдуми.
Рішенням Конституційного Суду України № 4-р/2018 від 26 квітня 2018 року було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) Закон України "Про всеукраїнський референдум" від 6 листопада 2012 року № 5475-VI зі змінами. Закон України "Про всеукраїнський референдум" від 6 листопада 2012 року № 5475-VI втратив чинність з дня ухвалення вказаного рішення Конституційним Судом України.
На даний час постало питання стосовно того, яким законодавчим актом регулюється проведення всеукраїнського референдуму та чи можна вважати, що зі втратою чинності Закону № 5475-VI відновив свою дію Закон України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" № 1286-XII від 3 липня 1991 року, який втратив чинність з моменту оприлюднення Закону № 5475-VI.
Для вирішення вказаного питання пропонується підхід, за яким у разі визнання Конституційним Судом України неконституційною норми про внесення змін до іншого закону повинна діяти норма в редакції, що існувала до внесення змін.
Але такий висновок не відповідає Конституційним нормам та вимогам Закону України "Про Конституційний Суд України". Частина друга статті 152 Конституції України передбачає, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Тобто жодних положень про "ретроспективність" законодавчих актів у випадку визнання законів, які їх скасовують, неконституційними, чинна Конституція не містить.
Не регулюється таке питання і Законом України "Про Конституційний Суд України". Єдине застереження щодо наслідків визнання неконституційним законодавчого акту міститься в частині другій статті 89 Закону, згідно до якого "під час розгляду справи щодо конституційності акта про набрання міжнародним договором чинності для України Суд у резолютивній частині вказує на юридичні наслідки для України у разі визнання акта неконституційним", тобто можлива "ретроспектива" застосовується лише при розгляді КСУ питань, що стосуються міжнародних договорів.
Цілком логічно, що якщо визнаний неконституційним закон змінює інший закон, то в частині цих змін останній перестає існувати в його попередній редакції. Тобто редакція закону, що існувала до внесення змін, виключається з чинного законодавства, бо в ньому не можуть водночас існувати дві різні чинні редакції одного й того самого нормативного положення.
Слід зазначити, що КСУ декілька разів застосовував "ретроспективу законодавства" фактично беручи на себе роль законодавця.
Так, КСУ у своєму Рішенні від 7 липня 2009 року № 17-рп/2009 відновив положення Закону про КСУ в попередній редакції.
Такі самі правові наслідки мали місце й після ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010 у справі про додержання процедури внесення змін до Конституції України – в четвертому абзаці пункту 6 мотивувальної частини якого зазначено, що "визнання неконституційним Закону № 2222 у зв’язку з порушенням процедури його розгляду та ухвалення означає відновлення дії попередньої
редакції норм Конституції України, які були змінені, доповнені та виключені Законом № 2222. Це забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України".
Отже, для застосування "ретроспективи" законодавства, необхідно щоб відповідні положення були прямо записані до Основного Закону, або ж, як видно з наведеного вище прикладу, щоб про повернення до попередньої редакції законодавчого акту вказувалось у самому рішенні Конституційного Суду, однак, така практика є сумнівною з точки зору розподілу влади, оскільки Конституційний Суд не має законодавчих повноважень. Відновлювати дію законодавчих актів може лише Верховна Рада України шляхом прийняття відповідного правотворчого акту. Вказівка органу конституційної юрисдикції стосовно того, що повинна діяти норма в редакції, яка існувала до внесення змін, є втручанням у компетенцію законодавчого органу, котрий самостійно має вирішити, яка саме редакція норми закону повинна діяти після того, як втратили чинність внесені ним зміни до цієї норми. Отже, рішення Конституційного Суду України повинно розглядатися як юридичний факт, що зобов'язує парламент до прийняття відповідного законодавчого рішення.
Юридична техніка відновлення попереднього правового регулювання застосовується конституційними судами в таких країнах, як Австрія, Болгарія, Латвія, Литва, Німеччина, Португалія та інших. Але при цьому процедура та порядок "рестроспетиви" виписані безпосередньо в Конституціях або ж у спеціальних законодавчих актах, які регулюються діяльність конституційних судів.
Так Конституція Португальської Республіки встановлює, що оголошення неконституційності або незаконності з обов'язковою для всіх силою породжує наслідки з моменту набрання чинності нормою, оголошеною неконституційною або незаконною, і відновлює дію норм, які вказана норма, можливо, скасувала.
Разом з цим, Конституція Португальської Республіки містить положення, що Конституційний суд, коли встановлює факт неконституційності внаслідок прогалини в законодавстві, повідомляє про це компетентному законодавчому органу. Тобто органу конституційної юрисдикції в Португалії не надано права заповнювати прогалини в законодавстві, тут чітко встановлено, що це справа компетентного законодавчого органу.
Отже, з огляду на вищезазначене розмови про те, що на даний час в Україні має діяти Закон України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" № 1286-XII від 3 липня 1991 року юридично не обґрунтовані, оскільки питання відновлення попереднього правового регулювання не врегульовано а ні Конституцією України а ні Законом України "Про Конституційний Суд України". Навіть у випадку, якби про повернення до попередньої редакції Закону про референдуми було зазначено у Рішенні Конституційного Суду України, легітимність такого положення була б сумнівною, оскільки, як згадувалось вище, повноваження щодо повернення до попередніх редакцій законодавчих актів, як і повноваження щодо прийняття законодавчих актів належать виключно вищому законодавчому органу – Верховній Раді України.
Принагідно варто нагадати, що крім нещодавно анонсованого законопроєкту "Про всеукраїнський референдум" громадське обговорення якого відбуватиметься до 18 березня 2020 року, у Верховній Раді було зареєстровано ще декілька законопроектів "Про всеукраїнський референдум", серед яких законопроект № 2182 від 26.09.2019 (ініціатори законопроекту: Тимошенко Юлія Володимирівна (IX скликання), Соболєв Сергій Владиславович (IX скликання)), законопроєкт № 2145а від 23.06.2015 (авторський колектив народних депутатів), який пролежав в Парламенті більше чотирьох років та був відкликаний 29.08.2019 року. Отже законодавець, маючи всі можливості для розгляду законопроєктів, які б мали заповнити прогалину в правовому полі, сам не поспішає вирішувати проблему, чи то з міркувань політичної доцільності чи, можливо, з побоювання позбавитись законодавчої монополії, які він фактично отримав після Рішення Конституційного Суду України.
Мы в Telegram! Подписывайся! Читай только лучшее!
Источник: obozrevatel.com