Фото: en.wikipedia.org
Збори Шанхайської організації співробітництва (ШОС) в Китаї перетворилися на найбільш масштабні за всю історію організації. Ця подія збіглася із зростанням активності Китаю на глобальній арені, що наштовхує на роздуми про причинно-наслідковий зв’язок. Присутність лідерів 20 держав мала, імовірно, засвідчити цей тренд. Як наслідок, низка західних аналітиків та ЗМІ висловили думку, що формується нова багатополярна система, де Китай може стати одним із ключових центрів впливу. Про те, наскільки це відповідає дійсності та які наслідки очікувати, Коротко про пояснив голова Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко.
Позиціонування Китаю в концепції The West and the Rest
– Під час виступу на саміті ШОС Сі Цзіньпін заявив, що організація створює інший формат міжнародних стосунків. Чи можна вважати це ознакою становлення нового світопорядку з Китаєм, Росією та їхніми союзниками на одному полюсі, а Заходом — на іншому?
Володимир Фесенко. Фото: ua.news
– Безсумнівно, Китай закріплює лідерство серед країн, які умовно називають Глобальним Півднем або “не-Заходом”. Саме тому концепція “The West and the Rest” набуває конкретних обрисів: Пекін демонструє прагнення очолити альтернативний до західного центр сили.
Китай дійсно проголошує курс на трансформацію глобальних правил гри, прикриваючи це тезою про багатополярність. Такий підхід приваблює Росію, Індію та інші держави, які бажають позиціонуватися як самостійні “полюси”. Проте реальна картина свідчить про двополярну модель: один полюс — Захід, інший — Китай, тоді як решта учасників цієї групи грають другорядні ролі.
Втім, рано говорити про кардинальну зміну основ світової системи. Для цього необхідні нові інституції, яких поки що не існує. Яскравий приклад — низка невирішених питань після саміту через суперечності між країнами-учасницями.
– Чому у підсумковому документі ШОС відсутні згадки про Україну? Чи свідчить це про підтримку Росії з боку Китаю, Індії та інших членів організації?
– Навпаки. Така ситуація підкреслює відсутність консенсусу серед країн ШОС щодо російської агресії. Це позитивний сигнал для України, адже вказує на обмежений вплив Кремля та відмінність позицій Пекіна й Москви. Це також заперечує тезу про формування єдиного антизахідного блоку. Однак ключовим результатом став показ сили Китаю — його військовий парад у Пекіні став символом зростаючої могутності.
Конфлікти в Україні та навколо Тайваню визначать контури майбутнього світопорядку
– У декларації ШОС зазначено плани зміцнення військового партнерства, а Китай презентував новітні розробки ВПК. Чи загрожує це зіткненням із НАТО?
– Ні. Більшість членів ШОС не мають наміру відкрито протистояти Заходу разом із Китаєм. Багато хто намагається балансувати, зберігаючи дистанцію та використовуючи протиріччя між блоками.
Слід зауважити, що провідні країни організації, незважаючи на напругу у відносинах із США, ведуть з ними окремі переговори. Наприклад, Трамп також віддає перевагу двосторонньому діалогу з Пекіном. Таким чином, кожен учасник ШОС має індивідуальний вектор взаємин із Вашингтоном.
Об’єднуючим фактором для більшості членів організації залишається автократичний тип правління, особливо в Китаї та Росії, що контрастує із демократичними принципами Заходу. Це надає протистоянню ідеологічного підґрунтя.
Однак із саміту не варто робити висновків про створення альтернативної моделі світопорядку. Наразі це лише демонстрація амбіцій Китаю стати одним із двох ключових гравців у глобальній політиці. Фінальні контури цієї системи залежатимуть, зокрема, від розв’язання криз навколо України та Тайваню.
Сі Цзіньпін заявив, що ШОС формує новий тип міжнародних відносин. Фото: scochina2025.org.cn
Українська війна в китайській геополітичній грі
– Яку роль відіграє Росія у цьому альянсі — лідера чи супутника Китаю?
– Беззаперечно, Пекін залишається головним. Візит Путіна до Китаю з половиною уряду, тоді як Сі Цзіньпін ніколи не відвідував Москву з аналогічною делегацією, підтверджує цю ієрархію.
– Чому Китай не вживає тиску на Росію для припинення війни в Україні, якщо він домінує?
– Це йому невигідно. Формально Пекін виступає за мир, позиціонуючись як медіатор. Проте конфлікт розглядається китайським керівництвом як інструмент взаємного ослаблення Росії та Заходу, що відповідає їхнім інтересам.
Парадоксально, але саме завдяки цій війні Китай зміцнив свій геополітичний вплив. Тому він не зацікавлений у перемозі України, яку сприймуть як успіх США. Отже, Пекін опосередковано підтримує Москву, уникаючи відкритих дій.
Ситуація може змінитися, якщо США відмовляться від участі в переговорах — тоді Китай отримає шанс вплинути на процес. Але поки що Пекін не має наміру ні допомагати Вашингтону, ні примушувати Росію до миру на чужих умовах.
ООН у пошуках балансу між Китаєм та Заходом
– Генсек ООН Гуттереш визнав ключову роль Китаю під час саміту. Чи втрачає ООН актуальність, перетворюючись на формальність?
– Заява Гуттереша відображає прагнення зберегти баланс: серед постійних членів Ради Безпеки є і Китай, і Росія, тому генсек змушений лавірувати. Додатковою мотивацією є загроза скорочення фінансування ООН з боку США через критичне ставлення Трампа. Таким чином, Гуттереш бореться за виживання організації, але це не означає її повної підпорядкованості Китаю.
Источник: kp.ua