В армії є чіткий критерій поганого командира. Він боїться брати на себе відповідальність.
Взагалі командири бувають різними. Вони відрізняються досвідом, манерою спілкування, ставленням до підлеглих. З усіма цими особливостями можна ужитися. Крім однієї — коли командир перекидає відповідальність на інших.
Війна — простір непопулярних рішень. Більшість процесів тут пов’язані з ризиком і витратами. Ніхто не гарантує, що прийняте рішення виявиться оптимальним. Ніхто не обіцяє, що віддане розпорядження призведе до хепі-енду. А тому дуже важливо відчувати, що нагорі є люди, готові не тільки брати на себе відповідальність, а й нести її — коли щось піде не так.
Так от. Мені здається: на рівні країни у нас відчутний дефіцит командирів.
Приклад перший. Армії потрібні люди. Когось ранять, когось списують, у бригадах зростає некомплект. Ті, хто хотів стати добровольцями — вже давно в ЗСУ. Мобілізація в наших умовах не може бути популярним процесом, а тому головне питання звучить просто: наскільки справедливою вона буде у своїй непопулярності.
Єдиний вихід — це коли держава запроваджує єдині правила для всіх і потім жорстко стежить за їх виконанням. Актуальні бази даних для ТЦК. Онлайн-кабінети та електронні повістки. Невідворотність покарання для тих, хто вирішив заднім числом переписати свій соціальний контракт із державою. Висока пропускна спроможність ТЦК — і відповідальність для тих воєнкомів і ВЛК, що вирішили ловити рибу в хвилі загальної мобілізації.
Замість цього всі гілки влади змагаються у спробах перекинути непопулярну тему одна на одну. Процес, за який ніхто не хоче брати на себе відповідальність, покривається метастазами. Замість цивілізованої мобілізації — бусифікація. Замість невідворотності покарання — заплутана багатоступенева система з лазівками. Замість електронного обліку — паперова археологія. Армія не отримує достатньо нових сил і війну тягнуть на собі виснажені люди, що прийшли у 2022-му.
Приклад другий. Бронювання. Щоб не служити в ЗСУ — ти маєш або працювати на ЗСУ, або забезпечувати життєздатність країни.
Замість цього ми спостерігаємо за тим, як співробітників компаній, що виробляють дрони для армії, — переодягають у піксель. А ті, хто до виживання України не має стосунку, — отримують бронь. Тепер країні і зовсім пропонують легалізовану систему відкупу — коли за додаткові $500 на місяць людина купує право не помічати війну і все, що з нею пов’язано.
Знаєте, в армії безлад починається в той момент, коли ніхто не хоче приймати рішення. Коли відповідальність перекидають на рівень молодших командирів. Коли стратегічний процес залишається без диригента — і його змушені адмініструвати на місцях, без загального контуру і загальної рамки.
Так от. Це ніколи не працює. Такий підхід запускає хаос і призводить до катастрофи. І те, що наша армія третій рік поспіль в умовах дефіциту ресурсів успішно воює з противником, який переважає, можна пояснити лише тим, що в армії значно менше думають про політику, ніж про неї думають наші політики.
Але армія не може воювати у відриві від держави. А ті, хто керують вертикаллю, повинні, нарешті, попрощатися зі спробами сподобатися всім одразу. Якість військового ніколи не визначається його популярністю. І це ж правило працює щодо політиків країни, що воює.
Держава має розставити публічні пріоритети: яку модель поведінки вона вважає правильною і нормативною, а яку — ні. І тут насправді немає нічого надскладного.
Ті, хто нападають на співробітників ТЦК — повинні після цього сідати за ґрати. Тих, хто намагається зірвати мобілізацію, — мають викликати на допити в СБУ. Люди, які продають “білі квитки”, — мають їхати до в’язниці разом із тими, хто відправляє в армію непридатних до служби. Інакше міцніє відчуття, що держава вирішила самоусунутися від захисту самої себе. Що вона ухвалює рішення в інтересах тих, хто про державу вирішив забути. Що ключове завдання процесу мобілізації — це не втягувати в непопулярну тему конкретних посадових осіб.
Якби армія жила за такими правилами, ми програли б війну ще два роки тому.
Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням…153
153
4
6
9
11
928Підписатися
Теги
Источник: obozrevatel.com