Ꙭ Читать Евгений Дикий: ''Отложіться под Літву'' | ✰ Новости Украины
Главная » Политика » Евгений Дикий: ”Отложіться под Літву”

Евгений Дикий: ”Отложіться под Літву”

"Жєлал отложіться под Літву" – саме з таким формулюванням з часів Івана Грозного у московитів "шили" державну зраду нелояльним боярам. Вибір саме Литви не випадковий – Велике Князівство, населене відсотків на 90 слов’янами, притому значною мірою ще й православними, століттями було для Московії кіскою у горлі: живим доказом, що можна говорити руською мовою, хреститись по-грецьки, писати кирилицею – і водночас бути західним європейцем, з усіма "бісівськими спокусами" на кшталт вольностей та свобод, верховенства права, міського самоврядування, вільних подорожей світом та всього іншого, раз і на завжди забороненого рабам "третього риму".

Сьогодні Литовська Республіка святкує День захисників свободи. Це водночас день перемоги маленького гордого народу над Імперією Зла, громадян над тоталітарним режимом, свободи над несвободою – і день вдячної пам’яті про тих, хто до цієї перемоги не дожив.

29 років тому, 13 січня 1991, перший та останній президент СРСР Горбачов віддав військам наказ штурмом взяти Вільнюський телецентр. Псковські десантники стріляли в беззбройний натовп, литовці руками намагались зупинити танки, але їх давили гусеницями. В той день загинуло 14 мирних громадян, більше двохсот було поранено. Телецентр було взято, але це стало "пірровою перемогою" радянської влади – замість сховатись по домівках, литовці масово вийшли на барикади біля Сейму Республіки, і тримали його оборону аж допоки в серпні 91-го СРСР не закінчився ганебним "ГКЧП", і той самий Горбачов був змушений у вересні офіційно визнати незалежність трьох країн Балтії. Те, що мало стати актом ствердження влади Імперії, натомість стало її ж суїцидом.

Литва і Україна отримали незалежність практично одночасно, і на той час були дуже схожими. Литовці і зараз дуже схожі на нас. Натомість країни відрізняються чим далі, тим сильніше – Литва давно повноправний член ЄС та НАТО, ВВП на душу населення у державі з населенням як у Київській області більший за наш за даними Світового Банку в 6 разів, а за версією ООН у 10. За рейтингом легкості ведення бізнесу Литва стабільно у першій двадцятці у світі, тоді як ми ледь доповзли до восьмого десятку, у рейтингу сприйняття корупції – відповідно на 59 та 120 місцях.

Здавалося б, до чого тут День захисника свободи? А саме до цього всього. Литва відпочатку зробила те, чого досі ніяк не зробимо ми – раз та назавжди встановила, що є Добром, а що Злом, що є правильним, а що неправильним. І так само встановила, що Зло обов’язково має бути покараним, а Добро – винагородженим чи принаймні вшанованим. І це все не має терміну давності, бо йдеться не про інтереси та "реалполітік", а про ідеали та принципи.

При Литовському Сеймі працює Комісія з вивчення злочинів нацизму та комунізму, яка досі продовжує поіменно уточнювати і всіх героїв опору, і всіх окупантів та зрадників. Судові процеси над тими, хто у 1991-му пролив кров громадян Литви, тривають досі – але поволі невблаганно доходять до вироків.

Так само досі Респубілка розшукує тих своїх захисників, які з різних причин не були нагороджені раніше – і от минулої п’ятниці мені разом ще з десятьма українцями, які брали участь у обороні Сейму Литви, Президент Гітанас Науседа повісив на груди "Медаль пам’яті 13 січня". Якби у 1991 Литва не вистояла, ми та жодна інша республіка СРСР не мали б жодного шансу на здобуття незалежності. Саме тому ми тоді стояли на барикадах поруч з литовськими братами та сестрами. Здавалося б, кому до цього діло через 29 років? Але литовці вважають, що Добро та Зло – не тимчасові категорії, а позачасові, і не відносні, а абсолютні. І саме тому Литва наразі така, як вона є. І всі ці рейтинги та ВВП – похідні саме від цієї визначеності.

Тим часом триває та сама війна, за яку нас через майже три десятиліття знайшла литовська нагорода. "Медаль 13 січня" висить у мене на кителі поруч із українським орденом "За мужінсть", отриманим за бої на Луганщині у 2014-му. Під Лутугіним наш "Айдар" зустрів ту саму Псковську десантну дивізію, яка штурмувала Вільнюську телевежу. Можливо, це були ті самі танки, які я колись бачив перед Сеймом Литви. Тепер вони "заблукали" в степах України.

Війна не припинилась – просто лінія "гарячого" фронту змістилась на південний схід. У 1991-му вона проходила через лінію барикад на вулицях Вільнюсу, взимку 20113-14 – по лінії барикад Майдану, з літа 2014 вона проходить по лінії окопів Донбасу. І як тоді у Вільнюсі вирішувалась не лише доля Литви та Балтії, а доля всіх республік радянської "тюрми народів", так само наразі у нас вирішується доля всіх країн, на повернення яких до "стійла" Імперії Зла наполягає Кремль. Литовці з честю вистояли свою "вахту", тепер наша черга.

Москва дуже добре розуміє, що це – та сама війна. Проти Литви задіяно всі ті самі механізми "гібридної війни", що й проти нас, мовчать поки що лише гармати. Литовці так само як ми "фашисти, посібники німецького нацизму, антисеміти та русофоби". У смерті мирних громадян в 1991 винні звісно ж не окупанти, які їх розстріляли, а "нелегітимна фашистська хунта Ландсбергіса", яка "силою на крові захопила владу", та якісь невідомі нікому крім Раша-ТВ "іноземні снайпери, які стріляли в обидва боки" – правда, пізнаємо дослівне співпадіння з пропагандонськими кліше про наш Майдан?

Москва, яка де-факто визнала свою вину у розстрілі майданівців, коли виставила вимогу віддати на обмін "беркутів"-вбивць, так само захищає учасників розстрілу оборонців телевежі: із 60 звинувачених литовським правосуддям 58 переховуються у Росії, і їх категорично відмовляються видати. Натомість навпаки – їх оголосили "жертвами політичних репресій", а проти суддів Верховного Суду Литви РФ ввела "режим персональних санкцій"! Більш яскравого визнання того, що нинішній Кремль повністю бере на себе відповідальність за злочини СРСР (так само як у випадку з "беркутами" – за злочини Януковича), пишається цими злочинами, і має намір їх продовжувати, годі і вигадати…

Ну що ж, нам не звикати. Протистояння народів Великого Князівства Литовського – литовців, білорусів та українців, – яких спільне життя у цій толерантній багатоетнічній та мільтирелігійній європейській державі привчило шанувати одне одного, права та свободи кожного, демократію та самоврядність, із варварською Московією, налічує вже не одне століття. Були в цій війні перемоги та поразки, гострі моменти та затишшя, але вона ніколи до кінця не припинялась. Бо неможливо поєднати культуру Литовських Статутів (писаних давньоруською мовою) та культуру монгольської Яси. Ми або європейці, або раби Азіопи. І ми зробили свій вибір – разом із литовцями.

Лишилось до кінця "отложиться під Литву" – і ні, я не про приєднання нашої країни до дуже схожої, але все ж іншої. Лишилось зробити у себе все те, що вже вдалось нашим литовським братам та сестрам – перемогти Імперію спершу в головах наших людей, потім на всій своїй території, і побудувати на місці московської колонії вільну європейську державу. Литва – живий доказ, що це не фантастика, це можливо, притому ще за нашого життя.

А тим часом привітаємо найбільш дружню до нас країну світу із святом Захисників Свободи. "За нашу і вашу свободу!" – "Uz musu ir jusu laisve!"

Мы в Telegram! Подписывайся! Читай только лучшее!

Источник: obozrevatel.com

No votes yet.
Please wait...
Voting is currently disabled, data maintenance in progress.

О INFBusiness

Оставить комментарий

Ваш email нигде не будет показанОбязательные для заполнения поля помечены *

*