Василь Лопух: "Історичну пам’ять про січових стрільців слід передати молодим"

01:01, 5 серпня 2026

Навесні 2025 року інтернет-архів Легіону Українських січових стрільців став справжньою знахідкою для дослідників. У вільному доступі з’явилося понад три тисячі унікальних світлин, зроблених самими стрільцями. Ці фотографії, здебільшого зроблені у 1914–1919 роках, детально відображають не тільки бойовий шлях та побут воїнів, але й атмосферу епохи: архітектуру міст і сіл, портрети українців у традиційному та святковому вбранні, шкільні заняття, відзначення Великодня та Шевченківських днів, селянське життя, інтер’єри помешкань та культових споруд. Василь Лопух, уродженець Тернопільщини, оцифрував цю колекцію та зробив її загальнодоступною.

Аліна Брода

Головна редакторка сайту "Локальна історія"

Детальніше

Пошук знімків

— Як ви знайшли ці фотографії?

— Я родом із Заліщиків, за освітою економіст. У 1990-х роках викладав у Тернопільському педагогічному університеті на кафедрі філософії та економічної теорії. У 1998 році переїхав до США. Згодом очолив адміністрацію Наукового товариства імені Шевченка в Америці. На той час у НТШ-А працювало лише троє співробітників, було два комп’ютери, факс та копіювальний апарат.

Про січових стрільців я знав з дитинства. Двоє братів моєї бабусі брали участь у Першій світовій війні в австрійській армії. Не впевнений, чи були вони усусами. Один з них залишив мені у спадок цінний експонат: невеликий келих, привезений з Австрії. Цей келих зберігала моя мама, а потім я забрав його до Сполучених Штатів. Вдома ми часто співали стрілецькі пісні, пам’ятаю з дитинства “Червону калину”. Навіть у родинному колі обговорювалися ці теми.

Фото Дарії Журавель (1) — Василь Лопух

Фото: Дарії Журавель

Василь Лопух

Одного разу, працюючи в архіві НТШ-А, я натрапив на акуратні коробки, схожі на футляри для CD-дисків. Це було 20 коробок, кожна з яких містила близько 50 фотонегативів на склі. Загалом я виявив 1026 кліше та 168 фотографій, що складали архів Українських січових стрільців. Саме тоді в інтернеті почали з’являтися фотографії часів Першої світової війни з різних європейських архівів. Я запропонував керівництву організації придбати потужний сканер за 1500 доларів, щоб оцифрувати ці негативи.

Виявилося, що це надзвичайно трудомісткий процес. Багато знімків були у критичному стані та потребували відновлення. Вони були покриті пилом, уражені грибком. Деякі були загорнуті в газети, що пошкодили зображення. Кожне кліше потребувало очищення від нашарувань за допомогою спеціальної емульсії. На жаль, не всі фото вдалося врятувати. Деякі розсипалися прямо в руках після сканування. Таким чином, фізичні оригінали втрачені, але цифрові копії збереглися.

Я працював зі світлинами у позаробочий час, зазвичай скануючи по дві-три години щодня в літній період. Процес зайняв кілька років, адже я не поспішав, і ніхто мене не квапив. Виникла ідея створити каталог з мініатюрами всіх фотографій та інформацією про їх зберігання, щоб дослідники могли працювати з архівом та отримувати цифрові копії за запитом.

VL_USS_Scanning_05 — Стан фотонегативів на склі перед скануванням

Стан фотонегативів на склі перед скануванням

Після виходу каталогу до мене звернулася Любов Волинець, куратор Українського музею та бібліотеки у Стемфорді. Вона запитала, чи міг би я оцифрувати їхню колекцію. Я добре знав цей музей і його численні цікаві експонати, зокрема найбільшу колекцію українських платівок, записаних у Канаді та Америці. Однак про стрілецький архів мені нічого не було відомо. Виявилося, що Музей зберігав понад три тисячі кліше, пов’язаних із січовими стрільцями, що втричі більше, ніж я на той час оцифрував. Це вимагало ще більш інтенсивної роботи.

Загалом процес оцифрування зайняв двадцять років. Якби це був повноцінний робочий проєкт із відповідною оплатою, я б впорався за рік-два.

Детальніше про Легіон Українських Січових Стрільців у спеціальному випуску “Локальної історії”

Придбайте електронну версію журналу в інтернет-магазині видавництва

Шлях за океан

!!! Боберський архів_UML_Box_15-00014 — Іван Боберський у Відні, 2 січня 1916 року

Усі фото з колекції Українського музею та бібліотеки у Стемфорді

Іван Боберський у Відні, 2 січня 1916 року

— Чи відомо, як стрілецькі архіви опинилися за океаном?

— Ці кліше багато років зберігалися у різних місцях. Після завершення Першої світової війни багато січовиків перебували в Австрії. У 1960-х роках українська діаспора в США відправила туди кількох представників, які знали про місцезнаходження архівів і мали на меті перевезти їх до Америки. Про це мені розповів один з учасників цієї рятівної місії. Шкода, що тоді я не до кінця усвідомлював значення цієї справи і не розпитав детальніше.

Історія транспортування архіву пов’язана з Іваном Боберським. Під час війни він керував “Пресовою квартирою”, яка займалася поширенням інформації про діяльність УСС. У 1920 році його призначили повноважним представником Державного секретаріату ЗУНР у США та Канаді. Професор Боберський взяв із собою 600 прозірок (тодішній термін для кліше), які демонстрував на екрані для широкої аудиторії в різних містах США та Канади. Покази світлин супроводжувалися доповідями на тему “Як будувалася українська Держава за останні сім років: 1914–1920”.

У своїх лекціях Боберський розповідав про діяльність українських урядів Великої України та Галичини. У спогадах я знайшов цитату з його виступу: “Мова йде про діяльність українських урядів Великої України, Галичини, Прикарпаття, світлини Українських Армій, які боролись за Київ, Львів, Борислав, Одесу, світлини, як наші близькі і далекі приятелі розвалили наш край, підпалили і скровавили його”. Чи не є це символічним відгуком на сучасні події в Україні? Архів, привезений Боберським, залишився у Вінніпезі. Нині там існує Фонд його імені.

Зелені свята в садочку жартують, Львівщина, 1916 рік_UML_Box_47-00046 — Усуси святкують Зелені свята. Село Пісочна на Львівщині, 1917 рік

Усуси святкують Зелені свята. Село Пісочна на Львівщині, 1917 рік

Після Другої світової війни значна частина фотонегативів опинилася в Реґенсбурзі, Німеччина. Там функціонував табір для переміщених осіб, де колишні січові стрільці у 1948 році заснували Братство Українських січових стрільців. Його метою було збереження пам’яті та вшанування подвигу УСС. Було засновано видавництво “Червона Калина”, збиралися архівні матеріали та артефакти. Коли більшість членів переїхала до Америки, Братство перенесло свою діяльність до США. З часом організація поступово занепадала через похилий вік учасників. Їхній архів, що включав майже три тисячі фотонегативів на склі, був переданий на зберігання спочатку Об’єднанню колишніх вояків-українців Америки, а згодом — Українському музеєві та бібліотеці у Стемфорді.

Кілька сотень кліше з зображеннями січових стрільців були передані до Стемфорда також Українським музеєм у Нью-Йорку. Тому, я вважаю, стемфордська колекція наразі є найбільшою, налічуючи 3302 фотонегативи, пов’язані з січовими стрільцями. Ці матеріали доступні на сайті віртуального фотоархіву.

Віртуальний архів

— Оцифруванням архівів зазвичай займаються установи. Вам вдалося зробити це самостійно. Як ви систематизували матеріали на сайті та яким бачите його подальший розвиток?

— Ідея створення віртуального архіву виникла два роки тому. Я вже мав подібний досвід, створивши раніше сайт із архівними фото та відео про моє рідне місто Заліщики — zalishchyky.net. Однак, працюючи зі стрілецькими світлинами, я зіткнувся з проблемою їх систематизації. Багато фотографій містили підписи з роком, місцем розташування, прізвищами. Усе це я мав вносити вручну до кожної фотографії. В результаті вдалося згрупувати світлини за роками: з 1914-го до 1919-го. А також за регіонами бойових дій або перебування: наприклад, Закарпаття, Волинь, Київ. Є навіть кілька фото січових стрільців в Одесі. Окремо виділено авторські добірки відомих фотографів, серед яких є знакові постаті: Юліан Буцманюк, Осип Курилас, Микола Угрин-Безгрішний та інші.

Майже 2000 світлин залишилися без підписів. Я дуже вдячний людям, які надсилають історії про численні знімки та їхніх героїв. Велику кількість світлин ідентифікував Юрій Юзич. Я щасливий, що можу дізнаватися про фотографії, які мені вдалося зберегти.

Січові стрільці в Одесі_UML_Box_53-00015 — Січові стрільці в Одесі

Січові стрільці в Одесі

Сайт функціонує як сховище. Я є лише адміністратором та автором проєкту, а не власником цих зображень. Тому кожне фото містить інформацію про його походження. При використанні в публікаціях важливо посилатися саме на установу, яка зберігає світлину.

Одними з найцінніших матеріалів на сайті є персональні та родинні колекції. Завдяки Тамарі Скрипці, хранительці фондів Української вільної академії наук, архів поповнився збіркою Михайла Гайворонського. Він був січовим стрільцем, диригентом, скрипалем, а також уродженцем Заліщиків. Його колекція містить фотографії пізніших років, аж до кінця 1940-х, які зафіксували з’їзди ветеранів УСС, українські хорові та музичні колективи в США.

Чесно кажучи, я думав, що сайт буде статичним: люди просто переглядатимуть його. Однак, зараз це стало моєю повноцінною роботою на майбутні роки. Я знаю, що в Україні є колекціонери, які володіють артефактами січових стрільців, оригіналами світлин, листівками. Я закликаю всіх, хто має подібні колекції, ділитися ними на цьому сайті. Важливо зберегти та передати історичну пам’ять про січових стрільців наступним поколінням українців.

!! Олена Степанів 2 UML_Box_9-00035 — Хорунжа Олена Степанів

Хорунжа Олена Степанів

— Які фотографії справили на вас найбільше враження?

— Мене надзвичайно вразили молоді обличчя на знімках. Вони такі вродливі. Важко усвідомити, кого ми втратили в тій війні. Це був генетичний потенціал нації. Зверніть увагу на взуття. На майже всіх фотографіях, особливо у офіцерів, воно було відполіроване до блиску.

На цих світлинах я вперше побачив Київ 1918 року. На Арсенальній площі, де зараз стоїть гармата, на фото ще видно пам’ятники двом зрадникам: Кочубею та Іскрі. З цих знімків я дізнався, що в Києві існувала вулиця Львівська. Поруч розташовувалися греко-католицька церква та Галицький базар.

Хто бачив січових стрільців в Одесі? Цікаво, що коли стрільці прибували до нового регіону, вони негайно створювали гуртки, театральні колективи, займалися просвітницькою діяльністю. Їхнім головним завданням була українізація місцевого населення. Особливо вражають фотографії з Волині, де стрільці ведуть дітей до шкіл, які вони ж і заснували.

На зимових фотографіях січові стрільці в окопах часто позбавлені зимового одягу. Від цих знімків мене проймав холод. Як вони це витримували, особливо в Карпатах?! У колекції НТШ є фотографія, де на білому засніженому полі, біля могили стрільця, стоїть вершник зі своїм конем, схиливши голову над похованням. Це надзвичайно емоційний знімок.

Доля українських скарбів

Українка Гапка_UML_Box_61-00408 — Волинянка у народному строї, 1916 рік

Волинянка у народному строї, 1916 рік

— Оцифрована вами колекція вражає. Але це лише частина спадщини Легіону УСС. Наскільки повним є уявлення дослідників про архів січового стрілецтва? Де ще можна знайти колекції, пов’язані з цими подіями?

— Я можу назвати кілька установ, які володіють значними українськими архівами. Український музей і бібліотека у Стемфорді, окрім зображень, зберігає багато документів січових стрільців. Наукове товариство імені Шевченка в Америці має в своєму фонді архів стрільця та адвоката Степана Ріпецького. Окремий стрілецький фонд існує в Українській вільній академії наук у США.

Я не знаю, де ще можуть зберігатися архівні фонди УСС. Однак, є українські інституції, які володіють великими архівними колекціями. Зокрема, Український інститут Америки у Нью-Йорку має чудову колекцію мистецтва. Архів має Релігійне товариство “Свята Софія” у Філадельфії, засноване Йосипом Сліпим. Проєкт зі сканування документів, переважно пов’язаних із таборами Ді-Пі, раніше реалізовував “Українське село” у Пармі. Щось, ймовірно, зберігається в Українському вільному університеті в Мюнхені.

На жаль, великий архів у французькому Сарселі перебуває в аварійному стані, і Україна не може належним чином його підтримати. Там Володимир Кубійович та інші автори працювали над томами “Енциклопедії українознавства”. Я побував там, сидів за його робочим столом. Це величезний архів газет, документів, мікрофільмів, старих світлин. Але все це руйнується від плісняви, а будівля потребує ремонту та догляду. Якби Українська держава чи Академія наук свого часу подбали про це, там міг би бути потужний центр україністики. Наша діаспора у Франції була невелика і фінансово менш потужна, ніж, наприклад, американська, тому вони не могли належним чином утримувати ці активи.

Сім_я в сільській хаті, Волинь_UML_Box_25-00003 — Сім’я у сільській хаті. Будятичі, Волинь, 1916 рік

Сім'я у сільській хаті. Будятичі, Волинь, 1916 рік

— Проблема збереження українських архівів у Європі та світі є досить значною. Це наштовхує на думку, що Україні необхідно розробити системний підхід до пошуку та збереження цих артефактів, створення електронних каталогів тощо. Чи це взагалі реально?

— Задокументувати, описати та зробити ці матеріали доступними для дослідників було б чудово. Мій сайт — це лише невеликий приклад, але інтерес до нього не згасає навіть через кілька місяців після запуску.

Спілкуючись з молоддю з Польщі, я помічаю, що вони значно краще знають свою історію. Це формує національну свідомість, гордість та розуміння причин історичних трагедій. Довгий час поряд із будівлею НТШ у Нью-Йорку розміщувався Польський інститут Пілсудського. Польща регулярно надавала гранти, скеровувала науковців до США, щоб вони вивчали та вписували себе у світову історію. Натомість, українськими архівами за кордоном переважно займалися окремі ентузіасти.

Я не прихильник ідеї перевезення архівів до України. Однак, хотілося б, щоб держава системно займалася цим питанням. Архіви розпорошуються, і ми можемо втратити їх назавжди. Деякі з них можуть бути навмисно знищені, щоб стерти історичну пам’ять. Тому надзвичайно важливо зберегти її та передати наступному поколінню українців.

Дочитали до кінця? Підтримайте редакцію “Локальної історії” на Patreon!