Уріж: Погляд Івана Франка. Галина Пагутяк

10:28 минулої доби, 25 серпня 2026

Іван Франко не міг оминути увагою моє рідне село Уріж, що межує з Нагуєвичами на шляху з Борислава до Самбора. Роки пішли на пошук згадок у творах Франка.

У селищі Багна, розташованому між Нагуєвичами та Урожем, проживали його родичі — Гомзяки. Після виселення радянською владою вони стали нашими сусідами через паркан. Вони пишалися цим віддаленим родинним зв’язком, хоча, окрім шкільної програми, не знали жодного його твору. Як і більшість з нас, земляків Івана Франка.

Галина Пагутяк

Письменниця, лавреатка премії Шевченка з літератури

Детальніше

У поетичному циклі “Селами”1888 рік, у творі “На пастухові”, представлена розповідь нічного пастуха, яка починається словами: “Послухайте, що трапилося в Урожі”. З темряви лунає тривожний, скорботний плач одержимої жінки. Її одержимість викликана не злим духом, а пророцтвом про майбутню війну “з москалем”. Хто була ця жінка — я так і не змогла з’ясувати, але переконана, що це реальна історія. Тим більше, що маршрут пророчиці описано саме так, як це відбувається насправді, адже я знаю ці шляхи:

…Вже її в Лужку,
І в Ступниці, й у Мокрянах побачили,
Була навіть у Страшевичах та на Сприні.

Дорогою з Нагуєвич до Самбора слід оминути церкву Покрови в Урожі, збудовану наприкінці 1850-х років графинею Марією Гумницькою. Вона розташована на пагорбі над спуском, прокладеним за часів Австрії. Отже, Франко міг ним проїжджати, а потім повертати ліворуч на дерев’яний міст, яким я ще ходила в дитинстві, доки він повністю не зруйнувався. Цей міст я описую у своїх романах “Урізька готика” та “Тісні люди”. Від початку до кінця вони натхненні прозою мого геніального земляка.

cerkva2-urizh — Церква Покрови в Урожі

Фото: spadok.org.ua

<p>Церква Покрови в Урожі</p>

А на фотографії 1916 року видно панський будинок, що належав завжди шляхтичам Винницьким, хоча вони мали й інші прізвища. Винницькі — це передусім духовні сановники Перемишльської єпархії та Київської митрополії — Антоній та його племінники Юрій та Інокентійсередина XVII — початок XVIII ст.. Село Уріж було церковною власністю, а з другої половини XVIII століття перейшло до світської гілки роду, вже сполонізованої. Саме цей будинок міг описувати Іван Франко у маловідомій повісті “Великий шум”. Зовні — як подорожній, навряд чи він бував там усередині. Та й персонажі повісті — вигадані, хоча за двома священиками стоять реальні прототипи — два нагуєвицькі парохи. Один — “паньський”, що підтримує дідича, інший — демократичний, що служить громаді. Панський будинок викликає у читача гнітюче враження — це анклав гордині, морального звиродніння. Це навряд чи відповідало дійсності, адже власники урізького маєтку були відносно небагатими, і місцеві жителі ставилися до них загалом прихильно. За часів Яна Комарницького1810-1902 будинок згорів, був відбудований у стилі класицизму, з портиком, двома колонами, на старому фундаменті, а саме — на величезних підвалах і контрфорсах, що вказували на його оборонне призначення в минулому. Збоку був заґратований вікно і вхід до в’язниці, біля якої колись стояла фігура святого Онуфрія. Принаймні всі вважали це в’язницею. І справді, там колись митрополит Київський Антоній Винницький тримав своїх опонентів, які йому особливо дошкуляли. Сам він колись воював за Річ Посполиту, перш ніж обрати духовну кар’єру. Був затятим противником унії і, напевно, перевернувся б у домовині, що стояла у крипті Лаврівського монастиря, коли його племінники стали уніатськими єпископами.

urizh02 — Палац графів Винницьких в Урожі

Фото: photo-lviv.in.ua

<p>Палац графів Винницьких в Урожі</p>

Зараз будинок розсипається на цеглини, і, ймовірно, у погребі, отвори до якого заросли дикими кущами, живуть лисиці та змії. Але я чудово пам’ятаю розташування кімнат, склепінчасті коридори та терасу, на якій любила сидіти влітку й спостерігати захід сонця. Цю терасу Франко міг бачити з боку річки. А ще — вічні дві гори Ласки та Ратай, поміж яких тече Бистриця. Є щось незмінне, що неможливо стерти з землі, бо воно сильніше за людину. І цей краєвид викликав у поета, як і в усіх, хто його бачив і бачить, захоплення.

А в парафіяльній бібліотеці, як встановила моя донька Владислава Москалець, історик за фахом, зберігався екземпляр “Лиса Микити”, улюбленої книжки моїх юних земляків. Франко ще бачив велику трирівневу дзвіницю, збудовану без жодного цвяха, з якої за часів Незалежності добрі парафіяни зняли третій ярус, хоча дзвіниця була в доброму стані, лише облізла від дощок. “Економили” на дошках і олійній фарбі. Зрізали всі липи та розібрали кам’яний мур, що оточував церковне подвір’я.

Сподіваюся колись дізнатися більше, адже Іван Франко міг відвідати і хату-читальню, яку спалили москвофіли у 1936 році. На відміну від сучасних інтелектуалів, він завжди цікавився місцевою історією свого краю і залишив після себе чимало матеріалів, на основі яких можна писати історії окремих сіл довкола Нагуєвич.