Українські воїни миру: від Балкан до Африки

13:19, 15 липня 2026

Перед повномасштабним вторгненням Російської Федерації, українські воїни брали активну участь у міжнародних операціях із підтримки миру на Балканах, Близькому Сході, в Африці та Азії під керівництвом ООН, НАТО та інших глобальних структур. Загалом у цих місіях взяло участь понад 45 000 українських громадян. Який був досвід українських миротворців та яку користь він приніс?

Роман Пономаренко

кандидат історичних наук

Детальніше

Перші кроки: колишня Югославія

Після отримання незалежності Україна успадкувала значний військовий потенціал від СРСР. Один із напрямків його застосування полягав у залученні до міжнародних миротворчих місій. Для держави та Збройних Сил України це мало пряму практичну користь: такі операції добре оплачувалися, а ООН відшкодовувала всі витрати, включно із зарплатами військовослужбовців. В умовах фінансової скрути на початку 1990-х років це було суттєвим стимулом як для країни, так і для її захисників.

У 1992 році український парламент ухвалив рішення про направлення миротворчого батальйону до території колишньої Югославії, де розгорялася одна з найжорстокіших війн у Європі після Другої світової.

Українські військовослужбовці опинилися в епіцентрі конфлікту в період, коли міжнародні сили підтримання миру переживали глибоку кризу, зумовлену насамперед їхньою доктриною та світоглядом керівництва. Нині очевидно, що югославська війна затягнулася багато в чому через пасивність міжнародних контингентів ООН. Миротворцям було заборонено втручатися в бойові дії та реально захищати мирне населення. Однак вони створювали у місцевих жителів хибне відчуття безпеки. Люди вважали себе під захистом і тому не евакуювалися з небезпечних зон. Результатом стали масові етнічні чистки, які здійснювалися всіма сторонами конфлікту в колишній Югославії, за повної байдужості з боку командування ООН.

001_lnngptu_max-1920x900_format- — Українські миротворці в аеропорту Сараєво. 1992 рік.

Фото: Андрій Куліш / ukraine-history.com

Українські миротворчі в аеропорту Сараєво. 1992 рік.

Отже, українцям довелося діяти в складних умовах міжетнічної ворожнечі, гуманітарної кризи та постійної загрози для власного життя. Вони забезпечували безпеку гуманітарних конвоїв, супроводжували цивільних, патрулювали зони розмежування та займалися евакуацією поранених.

У цих непростих обставинах українські миротворці на Балканах продемонстрували найвищий рівень мужності серед інших контингентів. Це особливо виявилося влітку 1995 року в анклаві Сребрениця, де українські підрозділи опинилися в центрі протистояння між боснійськими сербами та боснійцями. Тоді боснійські серби вчинили масове вбивство боснійських мусульман у цьому районі, позбавивши життя понад 8000 осіб.

У ті дні 79 українських миротворців охороняли боснійське селище Жепа. Командування боснійських сербів поставило їм ультиматум щодо залишення населеного пункту. Український полковник Михайло Верхогляд відмовився. Під загрозою нападу українські воїни організували евакуацію місцевого населення з Жепи. За сприяння французького контингенту їм вдалося врятувати близько 2000 осіб.

Дії українців разюче контрастували з поведінкою контингентів з інших держав. Наприклад, нідерландські миротворці в липні 1995 року в районі Сребрениці допомагали боснійським сербам відділяти чоловіків призовного віку від жінок та дітей. Усіх, кого відібрали, було вбито.

Африка: нові виклики

Іншим популярним напрямком для українських миротворців стала Африка. Вони служили в Сьєрра-Леоне, Ліберії, Демократичній Республіці Конго, Судані, Південному Судані та інших країнах. У переважній більшості цих регіонів служба була відносно спокійною. Зокрема, у Ліберії військових більше турбувала спека та місцеві комахи, ніж ворожі кулі.

Винятком стала місія в Демократичній Республіці Конго, де базувався 18-й окремий вертолітний загін, оснащений ударними гелікоптерами Мі-24. Українські авіатори здійснювали повітряне патрулювання великих територій, доставляли гуманітарні вантажі, транспортували персонал ООН та проводили евакуацію поранених.

Medal_parade_Ukrainian_aviation_unit._DR_Congo_(26398751024) — Українські миротворці в Конго, 2015 рік

Фото: wikipedia.org

Українські миротворці в Конго, 2015 рік

У 2018 році українським пілотам довелося брати участь у бойових діях проти угруповань ісламістських бойовиків, які вторглися до ДРК із сусідньої Уганди. Зокрема, вони надавали вогневу підтримку з повітря наземним силам ДРК. У ті дні українські пілоти здійснили 124 вильоти для ураження бойовиків.

Українські екіпажі в ДРК вважалися одними з найкращих серед миротворчих сил ООН. Вони виконували польоти в складних метеорологічних умовах, оперативно реагували на надзвичайні ситуації та неодноразово рятували життя як військових, так і цивільних.

Українські сапери в Лівані

Ще одним важливим напрямком стала участь українського контингенту в Тимчасових силах ООН у Лівані. З 2000 по 2006 рік у цій країні діяв 3-й окремий український інженерний батальйон. Українські сапери займалися розмінуванням територій, очищаючи поля, дороги та населені пункти від мін і невибухлих боєприпасів. Попри відсутність активних бойових дій, ця робота була надзвичайно ризикованою, адже багато вибухових пристроїв залишалися небезпечними протягом тривалого часу.

Крім того, українські військовослужбовці надавали допомогу місцевому населенню, ремонтували дороги, забезпечували безпечне пересування гуманітарних місій та співпрацювали з представниками місцевої влади.

Ukrainian_peacekeepers_from_UNIFIL_in_Lebanon — Українські сапери в Лівані, 2000 рік

Фото: wikipedia.org

Українські сапери у Лівані, 2000 рік

Вплив миротворчих місій на українську армію

Існує думка, що участь у міжнародних операціях мала значне значення для розвитку Збройних Сил України. На перший погляд, це дійсно так. Через миротворчі місії пройшло близько 44 000 українських військовослужбовців, які набули реального досвіду взаємодії з арміями багатьох країн світу. Українські підрозділи, виходячи з пострадянської моделі ЗСУ, раптом інтегрувалися в армійські структури та формування, організовані за іншими принципами, відповідно до міжнародних стандартів. Вони мали змогу на власні очі побачити сучасні підходи до організації та управління військами, планування операцій, систем зв’язку, логістики, медичного забезпечення та взаємодії між різними видами військ.

Проте, на жаль, у 1990-х та 2000-х роках цей досвід практично не впроваджувався в українській армії. Хоча посадовці та політики постійно говорили про “необхідність змін”. Більше того, миротворчі місії стали джерелом корупції в ЗСУ. Учасники місій отримували високі зарплати в доларах, що різко контрастувало з невисоким грошовим забезпеченням в Україні. Тому часто траплялися випадки, коли для отримання призначення до певної миротворчої місії військовослужбовцям доводилося давати хабарі керівництву.

Також нерідко за кордон спрямовували офіцерів за протекцією, розглядаючи це як сходинку для подальшої кар’єри. Здібним офіцерам без зв’язків було складно потрапити в таке відрядження.

У військовому аспекті не варто переоцінювати й досвід миротворчих місій. За винятком завдань у колишній Югославії та ДРК, в інших операціях ООН українцям майже не доводилося вести бойові дії. За період з 1991 по 2022 рік у миротворчих місіях загинуло 55 українських військових. У більшості випадків ці втрати були наслідком не безпосередньої участі в боях, а підривів на мінах, дій снайперів, дорожньо-транспортних пригод тощо.

Попри поширену думку, активна участь у місіях ООН мало впливала на міжнародний авторитет України. Зазвичай, найактивнішими учасниками цих місій є країни, що розвиваються, тоді як країни НАТО схильні обмежувати свою участь у подібних операціях. Ні у 2014, ні у 2022 роках західні країни не посилалися на те, що українські миротворці несли службу в багатьох “країнах третього світу”.

Незважаючи на це, досвід участі України в миротворчих місіях мав беззаперечне позитивне значення. По-перше, він сприяв професійному зростанню певної кількості кадрових офіцерів і сержантів, надавши їм унікальний практичний досвід. По-друге, для держави та армії це було матеріально вигідно. По-третє, геополітично це сприяло присутності України в різних куточках світу, хоча українська влада й не використовувала ці можливості повною мірою.

Дочитали до кінця? Підтримайте редакцію “Локальної історії” на Patreon!