Видавництво ArtHuss представило український переклад книги Жака Лекока «Поетика тіла: педагогіка театрального творення». Цей французький режисер, актор і реформатор, який стояв біля витоків фізичного театру, мав значний вплив на світових митців, зокрема на Пітера Брука, Аріан Мнушкін, Філіпа Гольє та Ясміну Резу.
Ініціатором та науковим редактором українського видання (переклад Олексія Абраменка) виступив Микола Набока, випускник паризької школи Лекока. Як співзасновник Мистецького Об’єднання «Хвиля» та керівник акторського бакалаврського курсу у Львівському національному університеті ім. Івана Франка, він прагне знайомити українських студентів з інструментами фізичного театру та спадщиною Жака Лекока.
У своїй колонці для LB.ua Микола Набока ділиться враженнями від навчання у паризькій школі, описує особливості фізичного театру, який зосереджується на роботі з тілом, динаміці та русі, а також розмірковує про нагальну потребу реформування театральної освіти в Україні.
Жак Лекок, його книга та український переклад
Навчання у Школі Жака Лекока в Парижі кардинально змінило моє бачення мистецтва та театральної освіти. Повернувшись в Україну у 2021 році, я почав викладати в університетах і театрах, ділитися досвідом і був вражений, наскільки мало відомі в нашій країні ім’я Жака Лекока та його педагогічні методи.
Це спонукало мене до ідеї перекласти його книгу Le Corps Poétique. Вона не лише розкриває закулісся Школи, але й розширює саме поняття театру, руху, тілесності, гри та сутності освіти. Лекок веде читача через власну філософію мистецтва — від особистого творчого шляху до педагогічних знахідок і вправ, — яка вплинула на цілі покоління митців у всьому світі.
Права на книгу належать родині Жака Лекока, зокрема його доньці Паскаль, яка була моєю викладачкою. Родина вимагає участі випускника Школи в будь-якому перекладі. Так я став науковим редактором українського видання «Поетика тіла: педагогіка театрального творення», яке ми презентували в Києві 30 вересня спільно з видавництвом ArtHuss. Плануємо представити книгу і в інших містах, зокрема у моєму рідному Харкові.
Театральний «Гоґвортс»
Вперше я почув про Школу Лекока у 2018 році під час навчання в дублінській театральній академії The Lir National Academy of Dramatic Art, яка базувалася на британській моделі освіти — текстоцентричній, зосередженій на психологічному театрі та кіно.
Вечорами після занять я відвідував тренінги з фізичного театру, які нагадали мені про головне джерело мого інтересу до театру: рух, гра, імпровізація — чисте творення. Саме там я випадково дізнався про цю незвичайну школу, оповиту легендами, у серці Парижа, де провів наступні два роки.
«Уявіть собі театральний Гоґвортс», — так я описую Школу Жака Лекока, коли мене просять коротко її представити. Відчуття магічності та інтриги супроводжувало мене весь час навчання. Це старовинна будівля, одне з перших боксерських приміщень Парижа. Студентський простір — на першому поверсі, викладацький — на другому. Вперше студенти піднімуться дерев’яними сходами на другий поверх лише наприкінці першого семестру, для індивідуальних співбесід з викладачами. Навчання триває два роки, але на другий курс переходять лише близько половини студентів. Тут немає іспитів чи оцінок, а викладачами стають лише випускники школи.
В основі Школи Жака Лекока — рух, імпровізація та співтворення, а також невтомне плекання інтересу до світу. Спостережливість, уважність і щира відкритість є фундаментом світогляду. Ми працювали в групах від трьох до семи і більше осіб — майже ніколи поодинці. «Ви не можете витягнути себе із самих себе. Це зроблять інші», — казав Лекок.
На відміну від психологічної акторської школи, яка занурює актора у глибини власних емоцій, Лекок заохочував дивитися назовні, черпати силу зі світу, захоплюватися його красою, поетичністю, комічністю і трагізмом. Він шанував тіло як перше джерело пізнання, відчуттів і досвіду. Одного разу Лекока запитали, чому він так наполягає на русі у викладанні. Він відповів: «Тому що згодом у житті нам лишається лише пам’ять про нього».
Поєднання мистецької, педагогічної та дослідницької роботи
Школа Жака Лекока лежить в основі всіх моїх проєктів. Саме цей досвід спонукав мене у 2022 році разом із харківським видавцем Олександром Савчуком перевидати «Філософію театру» Леся Курбаса. Курбас був лідером українського театрального авангарду, його мистецькі візії та середовища були знищені радянським режимом у 1930-х. Французам пощастило більше: їхнім «Курбасом» був Жак Копо, чий інтелектуальний і творчий спадок частково перейняли Жак Лекок та його школа. Ці методологічні зв’язки я досліджую у своїй магістерській роботі 2025 року, присвяченій паралелям між підходами до руху в театрі Леся Курбаса та Школи Жака Лекока.
Мене завжди цікавило поєднання мистецької, педагогічної та дослідницької роботи. З цієї тріади інтересів народилося мистецьке об’єднання «Хвиля», засноване навесні 2024 року. «Хвиля» — це приватна театрально-освітня інституція у Львові, що впроваджує альтернативні методи навчання та мистецької практики. У вересні 2025 року, у співпраці з Львівським національним університетом імені Івана Франка, ми набрали акторський бакалаврський курс, який стане нашою головною лабораторією на чотири роки. Усі наші проєкти обертаються навколо трьох методологічних стовпів: Школи Жака Лекока, українського театрального авангарду Леся Курбаса та німецької школи дизайну й архітектури Баугауз.
Навчання у Школі Жака Лекока справило величезний вплив на моє світосприйняття та розуміння того, якою може бути театральна освіта. Тому наша команда активно спирається на принципи, цінності, логіку і навіть мову цієї педагогіки. Але шлях вперед — це шлях до себе. Орієнтири корисні, проте спокій небезпечний, тому ми перебуваємо в постійному пошуку.
Про важливість проєктів, що стимулюють державну систему освіти до змін
Наша театральна освіта перебуває у кризі, бракує візії та стратегічного розуміння процесів.
Пострадянські підходи, цінності та словники вже не працюють, а нові ініціативи окремих викладачів часто наштовхуються на байдужість та некомпетентність адміністраторів-бюрократів. Розклади занять формуються без урахування потреб студентів, а програми дисциплін не узгоджуються між собою.
Студенти нерідко змушені доводити свою спроможність і право на підтримку, перш ніж здобути довіру майстрів. Це призводить до психологічного насильства, знецінення та придушення віри у власні сили — тобто до ефекту, протилежного меті здорової освіти.
Саме тому сьогодні так потрібні незалежні інституції та проєкти, які стимулюють державну систему освіти до змін, створюють альтернативні можливості навчання, впроваджують нову культуру комунікації та взаємодії, формують нове середовище, але найголовніше — об’єднують і підтримують молодь. Наше спільне завдання — помічати такі проєкти та допомагати їм зростати, водночас знижуючи рівень толерантності до антигуманних, ейджистських і мізогінних систем.
