Справжня історія Тустані

12:05, 14 серпня 2026

Будівництво Тустані розпочалося на 300 років пізніше, ніж вважали радянські історики. Завдяки застосуванню сучасних дослідницьких методів, українські вчені нещодавно уточнили датування фортеці – з ХІІІ століття. Роман Миська, заступник директора з наукової роботи заповідника “Тустань”, розповів про нову історіографію фортеці, її призначення та власників.

Анна-Лілія Кокора

журналістка

Детальніше

Дата споруди: висновок за керамікою

— Увага дослідників до Тустані привернулася в першій половині ХІХ століття. Одні вбачали у скелях дивовижної форми індійські пагоди чи давні святилища, інші. Іван Франко описував це місце як оселю героїв або розбійників. Вже в середині ХІХ століття деякі вчені повʼязали скелі із залишками фортеці, що відома з письмових джерел з XIV століття. Тоді ще зберігалася камʼяна стіна, яка зʼєднувала скельні виступи. У ХХ столітті Павло Раппопорт та Роман Багрій намагалися проводити розкопки, проте комплексно вивчати памʼятку почав Михайло Рожко. У 1971 році, випадково опинившись біля скель, він був захоплений їх вивченням. Досліджуючи територію, він виявив у скелях чимало пазів — рукотворних улоговин, які могли слугувати для зведення конструкцій. Дослідник зрозумів: якщо їх виміряти, інвентаризувати та порівняти із суміжними, то можна відтворити вигляд та конструктивні особливості наскельної споруди.

— У чому полягає основна заслуга Михайла Рожка?

— У формуванні цілісної концепції Тустані: як зводилася та розвивалася фортеця, що виконувала оборонні, адміністративні та митні функції.

Вимірювання проводилися протягом 1971–1978 років. Для цього дослідникам довелося розробити власну методику вимірювання скельних виступів та їх фіксації, а також оволодіти навичками скелелазіння. Облікувавши розташування понад 4 тисяч пазів, Михайло Рожко взявся за основну роботу — створення креслень. Згодом він представив першу реконструкцію фортеці.

Археологічні розвідки Тустані під керівництвом Рожка тривали з 1978-го до 1989 року. Науковцям вдалося зібрати значну колекцію рухомих предметів, що проливає світло на хронологію та життя фортеці.

465753790_8959479527429558_6570198684841155944_n — Роман Миська

Роман Миська

— Як саме кераміка допомогла встановити хронологію Тустані?

— Уламки керамічного посуду становлять найчисленнішу категорію знахідок під час археологічних розвідки більшості історичних памʼяток. Науковці досліджують особливості технології виготовлення — випалу та форми, що дозволяє скласти типологічні таблиці розвитку кераміки для певних хронологічних періодів. Для ІХ–ХІІІ століть така типологія була розроблена ще в середині ХХ століття. Однак систематичні дослідження керамічних комплексів Пізнього Середньовіччя розпочалися лише наприкінці ХХ століття. Тому Рожко спирався на наявну типологію. Згідно з нею, пік розвитку цього ремесла припадав на XII–XIII століття. Керамічні зразки з Тустані були доволі архаїчними, часто ліпленими вручну з подальшим доопрацюванням на гончарному колі. Більшість тогочасних дослідників датували таку кераміку IX–X століттями. Тому не дивно, що побудову фортеці віднесли до IX століття.

Проте завдяки систематичним дослідженням пізньосередньовічних памʼяток, проведеним останніми десятиліттями, вдалося виділити типові риси керамічного посуду другої половини XIII–XIV століття. Зокрема, так звану своєрідну кераміку, що відзначається архаїчними формами та технологією виготовлення. Власне цей тип кераміки є чи не найпоширенішим у Тустані.

— Отже, коли почали розбудовувати Тустань?

— Приблизно у 1240–1250 роках. Наступне питання: хто її засновник? Ми розуміємо, що фортеця є ровесницею Львова. Зазвичай вважають, що Львів заснував король Данило. Однак такий підхід до визначення засновника міста, села, фортеці сформувала історіографія XIX століття, коли гостро постало питання абсолютних монархій та імперій. А йдеться ж про Середньовіччя.

Якщо Лев Данилович був повноцінним князем на Перемишльській та Белзькій землях, то йому не потрібен був указ чи дозвіл короля Данила, щоб заснувати місто. Територія, на якій збудована Тустань, належала до Перемишльської землі, отже, до володінь князя Лева. Він мав тісні звʼязки з Угорщиною, його дружина Констанція була дочкою угорського короля Бели IV. Лев Данилович активно освоював Карпати, які на той час слугували природним кордоном між двома державами. Також ми маємо згадки, що неподалік він розбудовував монастирі у Спасі та Лаврові, де й проживав на старість. А з початком розвитку торговельних шляхів у горах одразу постала потреба їх контролювати та охороняти, а також збирати мито.

Більше про Тустань у спецвипуску “Локальної історії”

Придбайте електронний випуск журналу в онлайн-крамниці видавництва

Сторожова застава, оборонна фортеця, митниця

— Як обирали місце для будівництва?

– При зведенні фортифікаційних споруд зодчі намагалися максимально використати природний рельєф, щоб місце було захищене природою — крутий пагорб чи мис, острів тощо. Скельні утворення Тустані самі по собі є потужними оборонними мурами, тому будівельники вдало їх використали. Проміжки між скелями заповнювали деревʼяними стінами, що перекривали можливі підходи до замку.

— А як саме будували фортецю?

— Скелі в Тустані слугували стінами. Тобто будівельники видовбували у скелях пази, а проміжки між скелями забудовували деревʼяними стінами. Згодом їх почали обмазувати глиною, що могло виконувати протипожежну функцію. На якому етапі перебудов це було зроблено – невідомо. Можливо, після однієї з пожеж, яких було щонайменше дві: у другій половині XIV та в середині XVI століття. Звісно, фортецю перебудовували, її зовнішній вигляд змінювався. Загалом, Михайло Рожко, аналізуючи пази на скелях, висунув концепцію про п’ять періодів будівництва дерев’яної фортеці.

— Розкажіть про них.

— Перший період можна датувати від початку будівництва до першої пожежі в другій половині XIV століття. Тоді фортецею опікувався Лев та його нащадки. Основною функцією фортеці стало розміщення військового гарнізону, що контролював шляхи до карпатських перевалів. Там також мешкали князівські урядники, які відповідали за збір мита та управління територією, принаймні після формування Тустанської волості. Її затвердили наприкінці того періоду. Це було зумовлено тим, що навколо фортеці з’явилося чимало поселень, які можна було об’єднати в певну адміністративну одиницю. Найдавніше близьке поселення, датування якого маємо, – сучасне Верхнє Синьовидне Стрийського району. З літописів відомо, що 1240 року, повертаючись з Угорщини, Данило Романович зупинився там на ніч у монастирі Святої Богородиці. Вранці він зустрів людей, які тікали від татар. Дізнавшись про їх наближення, він повернувся до Угорщини.

Render_1 — Фортеця Тустань, 5-й будівельний період

Графічна реконструкція Михайла Рожка, Василя Рожка, Валерія Міщенка

Фортеця Тустань, 5-й будівельний період

Для функціонування фортеці було необхідне поселення, яке б забезпечувало гарнізон продовольством, так званий посад. У безпосередній близькості до Тустані та на території сучасного села Урич матеріалів XIII–XV століть ми поки що не виявили. Однак сусіднє село Підгородці, розташоване за п’ять кілометрів униз за течією річки Уричанки, у письмових джерелах відоме з 1397 року. У грамоті зазначено, що король Владислав Ягайло в цьому селі надав Іванові Чулі та Іванові Савитичу десять дворів. Очевидно, що село мусило виникнути раніше. А етимологія його назви вказує на те, що воно розташоване під городом, тобто можемо пов’язати його з посадом Тустані. З часом виник ближній посад на території сучасного села Урич. Перша письмова згадка про нього сягає аж 1565 року.

У другій половині XIV століття в Тустані сталася велика пожежа. Про це свідчать обгорілі деревини, радіовуглецевий аналіз яких підтвердив датування, а також кераміка помонгольського періоду, знайдені в цистерні на дитинці. Цистерна була заповнена одноразово, можливо, туди свідомо скидали сміття під час розчищення території після пожежі. Надалі її не використовували. З того періоду маємо такі знахідки: енколпіон — нагрудний хрестик-складень, у якому зберігали мощі святих, доволі дорогий та цінний предмет, щиток персня з галкою, які використовували князівські урядники, підкови, остроги, наконечники стріл та кераміку.

— Чи є письмові згадки про Тустань з того періоду?

— Найдавніша письмова згадка, тобто у хроніці, про Тустань міститься в Краківській катедральній хроніці. Фортеця згадана серед міст і градів Руської землі, які наново укріпив король Казимир III: “Лямбург або Львів, місто Перемишль, місто і град Сянок, місто Коросно, гради Любачів, Теребовля, Галич, Тустань”. У ній польський хроніст Ян Длугош зазначив, що 1340 року король Казимир протягом одного літа захопив під свою владу всю Русь: “Казимир в день народження Іоанна Хрестителя рушив до Руської землі і там опанував міста і замки Перемишль, Галич, Луцьк, Володимир, Сянок, Любачів, Теребовлю, Тустань, інші руські міста і кріпості”. Хроніки вказують на те, що замок Тустань у середині XIV століття належав до найважливіших у Королівстві Русі.

А найдавніша документальна, тобто в офіційному документі, згадка про Тустань міститься в буллі Папи Римського Боніфація IX від 15 травня 1390 року. У ній йдеться про те, що Владислав Опольський передав місто Рогатин, замки в Олеську та Тустані з округами, хуторами, майном і всіма угіддями, а також десятини солі в Дрогобичі та Жидачеві для новозаснованої Галицької католицької дієцезії. Але даних про те, скільки часу Тустань перебувала у власності Католицької церкви, а коли повернулася до королівщини, тобто у власність держави, ми не маємо.

Золотий вік і занепад Тустані

— Як Тустань опинилася у володінні Яна з Тарнова, останнього відомого нам власника фортеці?

— Тут ідеться про третій період розбудови фортеці. Передача Янові з Тарнова не була простим процесом. Корона вела багато війн, для чого потрібні були гроші. Тому брали позики, а під заставу віддавали в користування деякі володіння. Як тільки позику погашали, вони поверталися до королівщини. У 1537 році шляхтич Ян із Тарнова, урядник Королівства Польського, староста Стрийський, засновник Тернополя, викупив таку заставу у шляхтичів Паневських. Про це йдеться в королівській грамоті. Тобто він сплатив короні позику Паневським, які до того отримали Тустань як заставу.

Донедавна Паневські були маловідомими, лише торік вони зацікавили мене. В історичних джерелах згадані брати нічим особливо не відзначилися, натомість їхній батько Фелікс з Панева, польський шляхтич, був видатним воєначальником. За статусом близький до Яна з Тарнова, але на століття раніше. Даних, коли Тустань перейшла в заставу до Фелікса з Панева, теж немає. Проте вдалося знайти згадки, що у 1470–1480-х роках він активно брав у заставу сусідні з Тустанню землі. Ймовірно, тоді ж отримав замок.

За Паневських Тустань активно розбудовували, причому робили це згідно зі статусом. Зокрема, побудували камʼяну стіну, залишки якої існують досі. Вона мала слугувати нижньою основою для подальшої деревʼяної надбудови фортеці. Як засвідчили дослідження Олега Рибчинського, будівництво могло тривати 3–5 років за участі 50 робітників під наглядом майстра. Стіну звели на початку XVI століття. Свідченням цього є монета — напівгрош Яна Ольбрахта1492–1501, яку випадково знайшли в мурованій стіні Тустані. А також дерев’яні колоди в заповненій криниці: дендрологічний аналіз показав, що дерева, з яких вони зроблені, росли в другій половині XV століття. Прикоровий шар, що зберігся на чотирьох із них, підтвердив, що їх спиляли взимку 1510-го — навесні 1511 року. Отже, до того часу можна віднести принаймні частину дерев’яних конструкцій з перебудованого замку. Ще серед знахідок того часу є різноманітні кахлі для печей та кам’яні й керамічні плитки, якими оздоблювали підлогу в парадній залі. Маємо також кахлі з родовим гербом Паневських. Тоді ж на верхньому майданчику звели цистерну для збору та зберігання води.

Отже, 1537-го Ян із Тарнова викупив заставу в Паневських. Через два роки він “випросив” у короля, щоб руїни замку Тустані подарували Миколі Блізінському. Той мав власним коштом відбудувати замок та утримувати його в належному стані. А через два роки Блізінський повернув Тустань Янові з Тарнова. Тут варто звернути увагу на близькі стосунки Блізінського та Тарновського. Перший був війтом Стрия, а другий — старостою. Нині такі дарування можуть видаватися певними оборудками.

— Навіщо Янові з Тарнова була потрібна Тустань?

— Важко це встановити. Але можна сказати, що на цьому період розбудови закінчився, і фортеця занепала. Якщо ж говорити про акти “дарування та передарування”, то маємо дані — обгорілі колоди у криниці, які свідчать про ще одну пожежу, що могла статися між 1537-м та 1539 роком. Адже в першому документі згадано “замок Тустань”, а в другому — “замок або радше лише скелю, розташовану поміж горами”. Не варто відкидати й того, що пожежа була незначною, але в документах того часу написали, що від фортеці нічого не лишилося, аби передарувати її спочатку Блізінському, а потім Тарновському.

Остання згадка про Тустань датована 1565 роком. Місцевість тоді називали городищем, тобто залишками оборонних укріплень, біля яких збирали мито. А після смерті Тарновського значна частина маєтків перейшла його зятю — Костянтину Острозькому. Можемо припустити, що й Тустань також.

photo_5339246611173332182_y — Інтер’єри Тустані

Графічна реконструкція Валерія Міщенка

Інтер'єри Тустані

— Що сталося з Тустанню після того, як вона припинила існування як застава та митний пост?

— Одна з гіпотез — скельний монастир. Власне, у скелях є дві печери, які явно створені штучно, подібні до печер у каньйоні Дністра. Можливо, це були келії кількох монахів-схимників. З XVI–XVII століть маємо знахідку, яка може свідчити на користь цієї теорії, — застібка для книги. Можливо, для молитовної книги, хоча бухгалтерська книга для мита могла мати такі самі застібки. Цікаво, що коли прийшли монахи, Тустань все ще перебувала у приватній власності. Відповідно, вони не могли оселитися без дозволу власника землі. Згодом і монахи покинули Тустань.

— Чи можна вважати, що про Тустань забули на багато років після цього?

— Сумнівно. У XIX столітті місцевість стала туристичною атракцією, що приваблювала мандрівників. Це епоха романтизму, пошуку коріння, встановлення історичних памʼяток. У міжвоєнний період XX століття скелі стали місцем національного відродження — там проводили ігри та фестивалі, організовані громадою Урича. Село було великим, тут у різний час діяло понад 20 громадських організацій.

Переосмислення історії сьогодні

— Чи ретельно досліджена Тустань?

— Якщо говорити про дитинець, то він досліджений на 90 %. Нині ми опрацьовуємо весь матеріал, зібраний Михайлом Рожком, за допомогою нових методик та технологій. Зокрема, аналізуємо кераміку під керівництвом науковиці Віри Гупало. Це дуже важлива робота, адже завдяки їй вдалося отримати нове датування Тустані.

Часто чую запитання, чому ми не продовжуємо там розкопки. Вони схожі на хірургічне втручання: коли є нагальна потреба і розуміння, що операція принесе більше користі, ніж шкоди. Лише опрацювавши весь масив даних, зможемо зрозуміти, які ділянки потребують додаткового дослідження. Забігаючи наперед, скажу, що маємо ще раз перевірити місце перед скелями, де знайшли енколпіон. Поряд із ним знайшли фрагменти кераміки, наконечники стріл та залізний шлак. Можливо, там були майстерні ремісників або якісь споруди.

На 90 % досліджені й письмові джерела — документи, літописи тощо. Можливо, є й ті, що ми не виявили, але це вже робота в іноземних архівах.

— Враховуючи ці дані та нову хронологію Тустані, яким було життя у фортеці?

— За життя Михайла Рожка вважалося, що гарнізон фортеці був суто чоловічим. Адже жодних знахідок, пов’язаних з жінками, не було виявлено. Проте аналіз шкіряних виробів, фрагментів взуття, знайдених у криниці, свідчить, що жінки там таки були. Також помітно, що це взуття ремонтували — латали і перешивали, отже, у фортеці мешкав швець. А ще перед входом до фортеці знайшли багато залізного шлаку. Отже, у фортеці був коваль, а на тому місці стояла кузня.

Можемо реконструювати приміщення фортеці під час її найбільшої розбудови. Очевидно, що на першому рівні розташовувалися стайні, майстерні, кухня, цистерна, вартівня та трапезна. На другому рівні — житлові приміщення, казарми гарнізону, зброярня. Третій рівень — бойові галереї. А на верхніх рівнях забудови так званого внутрішнього дворика — кімната воєводи, скарбниця та замкова каплиця.

Звісно, в ранні періоди гарнізон Тустані був нечисленним, проте разом із розбудовою кількість мешканців зростала.

— А скільки людей могла вміщувати фортеця в період її найбільшого розквіту?

— Є розрахунки Михайла Рожка, однак їх важко вважати точними. Він орієнтувався на об’єм води в цистерні. Мовляв, у випадку облоги її могло б вистачити для гарнізону з 50 осіб на 180 днів. Щодо води у фортеці, теж маємо цікаві дані.

Раніше вважали, що біля скель була криниця. Коли розпочинали розвідку, геологи виміряли рівень підземних вод. Йшлося про 35 метрів від верху криниці. Дослідники розчищали її три роки, дійшли до рівня 30 метрів 40 сантиметрів і натрапили на скелю. До водоносного шару вона не досягала. Тому можемо говорити про кілька теорій. Перша, малоймовірна, — рівень підземних вод за 500 років у цій місцевості знизився. Більш імовірно — сама скеля функціонувала як водозбірник дощової води. Можливо, іноді воду носили, щоб поповнити запаси. Так, вода була технічна, і невідомо, чи використовували її для приготування їжі. Зрештою, потрібно враховувати зміну клімату.

— Розкажіть про досвід 3D-реконструкції фортеці.

— Ця робота триває з 2007 року. Вона включала лазерне сканування скель та простору довкола, а також доповнення місць, недоступних для сканера, за допомогою методу фотограмметріїСтворення об’ємної 3D-моделі шляхом фотографування об’єктів під різними кутами, зокрема й з дрона. Тепер маємо кілька моделей основної фортеці та сторожового пункту.

Першу реконструкцію за допомогою 3D-моделювання виконали, щоб перевірити концепцію Рожка. Нас здивувала точність розрахунків та креслень науковця, попри те, що тоді, окрім математичних розрахунків, приладдя для креслень та уяви, він не мав нічого іншого. Також, щоб відтворити модель фортеці, вивчали дерев’яні архітектурні об’єкти Карпатського регіону Польщі, Словаччини, Румунії.

Останню модель Тустані, що відтворює не лише зовнішній вигляд, а й інтер’єри фортеці, створив Валерій Міщенко, нині військовослужбовець ЗСУ. Та процес триває і досі. Плануємо створити модель фортеці на Острому Камені та Малій Скелі.

— Які міфи про Тустань дратують вас найбільше?

— Дратують деякі вигадки екскурсоводів. Одного разу, будучи там на розкопках, я чув, як розповідали, що на скелях “відомий російський режисер Єжи Гофман знімав фільм “Вогнем і Мечем””. По-перше, не російський, а по-друге, не знімав. Знімав лише Леонід Осика стрічку “Захар Беркут” з Іваном Миколайчуком у головній ролі. Не знаю, що в такі моменти робити: падати, сміятися, плакати чи замість екскурсоводів проводити екскурсію. Були випадки на кшталт “отут була стайня, жило 5 коней, а тут три яблуні росли”. Здебільшого всі екскурсоводи користуються напрацюваннями Михайла Рожка з популярних сайтів, але ми вже намагаємося змінювати дані та просувати нову хронологію. Хочеться, щоб про Тустань розповідали правдиву історію.

Дочитали до кінця? Підтримайте редакцію “Локальної історії” на Patreon!