Спадщина на горі Маківка

08:48, 29 квітня 2026

Сьогодні дістатися легендарної гори Високий Бескид досить просто. Зручна ґрунтова дорога, оточена чудовими краєвидами лісу та долини, джерела з питною водою, місця для відпочинку, вказівники та інформаційні стенди. Щорічно тисячі людей різного віку відвідують це місце, аби вшанувати пам’ять українських січових стрільців, які полягли 110 років тому у битві проти російського війська. Щороку 8–11 травня сюди прибуває молодь з організації “Спадщина”. Ще з кінця 1980-х років ці люди були серед тих, хто відновлював занедбані, але не забуті могили січовиків. Саме вони на місці теперішнього пантеону встановили перші хрести, тоді ще з берези. Тоді ж і зародилася традиція щорічного таборування на Маківці.

Олександра Бодняк

журналістка

Детальніше

Відкриття сезону

У таборі панує тиша. Йде дощ, тому всі перебувають у наметах. Наметів небагато — погода внесла свої корективи, як розповів один із керівників табору Юліан Гончар на псевдо “Черес”. Оскільки це вже третій день таборування, а на Маківці вдень іде дощ, а вночі можливий мороз, то старші члени організації, які вже відійшли від активної діяльності, роз’їхалися.

“Черес” запрошує нас до великого намету, де відпочивають “джури” — виховники табору. Вони пояснюють, чому вже впродовж 10–15 років поспіль приїжджають на Маківку: колись як учасники, а тепер як наставники.

7A4A2968 (2) — Юліан Гончар на псевдо “Черес”

Усі фото Надії Марченко

Юліан Гончар на псевдо "Черес"

— Табір на Маківці відкриває сезон таборування для “Спадщини”, — ділиться Софія Бас на псевдо “Надея”. — Це наш найкоротший табір, але він чудово занурює в атмосферу як організації, так і історичних подій, що тут відбувалися. Для багатьох членів “Спадщини” цей табір був першим, і саме після нього вони залишилися в організації.

Табір на Маківці “джури” характеризують як історично-робочо-розважально-патріотичний. До початку повномасштабного вторгнення сюди прибувало понад 100 членів “Спадщини”, включно з тими, хто стояв біля витоків організації у 1988 році, як-от Андрій Парубійбув убитий у Львові 30 серпня 2025 року (псевдо “Вовк”, політик), Василь Рожко (псевдо “Орлик”, голова ГО “Тустань”), а також ті, хто тільки розпочинав свій шлях в ній. З початком великої війни чимало членів “Спадщини” стали на захист України та займаються волонтерською діяльністю.

Табір на Маківці

Хоча старших членів у таборі сьогодні немає, вони присутні через своїх дітей, зауважує Галина Козяк на псевдо “Громовиця”.

— Нині може бути навіть по кілька дітей з однієї родини, хоча батьки не надто активні в організації. Це діти друзів, племінники, двоюрідні брати та сестри інших учасників. Можна сказати, що у нас спостерігається певна родинна тяглість. Проте це не означає, що ми є закритою організацією; ми чекаємо на кожну дитину. Просто “сарафанне радіо” — це наша найкраща

Дізнайтеся більше про Українських січових стрільців у журналі “Локальна історія”

Замовити журнал можна через онлайн-магазин

Що таке “Спадщина”

Організація української молоді “Спадщина” присвячує свою діяльність патріотичному вихованню молоді. На думку “джурів”, таборування є одним із найефективніших інструментів для досягнення цієї мети.

— Таборування значно більше захоплює і залучає дітей та молодь, ніж, наприклад, зустрічі та лекції у Львові чи навіть виїзд на звичайні бази, — зазначає Богдан Яворівський на псевдо “Борода”.

— Я пригадую себе в ранні підліткові роки. Коли ти формуєшся, дуже хочеться бути частиною колективу, частиною чогось значущого. “Спадщина” — це ідеальний, на мою думку, варіант, адже це спільнота свідомих, прогресивних однолітків, які поділяють спільні цінності та мають єдину патріотичну позицію, — додає “Надея”.

Софія Бас на псевдо "Надея"

“Громовиця” розповідає, що вперше відвідала табір на горі Маківка у 13-річному віці. Завдяки цьому, за її словами, вже в підлітковому віці вона усвідомила те, що, на жаль, досі незрозуміле для багатьох українців.

— Зараз я дуже чітко розумію, що відбувається в Україні та чому. Коли таке розуміння має 13-річна дитина, то це, на мою думку, шлях до кращого суспільства. Ці діти цікавляться власною історією, історією інших країн. Вони усвідомлюють, якою хочуть бачити свою країну і як цього досягти. Вони вже не ті, за кого хтось інший може приймати рішення, — пояснює Галина Козяк.

Велика гра

— Табір розпочинається з містерії на пантеоні: смолоскипи, ватра. Ми згадуємо імена та вік січових стрільців, які тут загинули. Це була молодь, багато хто з наших юнаків приблизно такого ж віку. Це дає розуміння масштабу подій, — говорить Юліан Гончар.

Головною подією табору є Велика гра. Учасників ділять на січових стрільців та “червоних”, і вони відтворюють історичний бій. Мета — захопити прапор протилежного табору. Також потрібно зірвати з противника якомога більше наліпок-погонів. Зазвичай це відбувається вночі.

— Коли діти та юнацтво переживають це на собі, то надовго запам’ятовують такі моменти. Ось вночі була гра в умовах морозу, — ділиться “Борода”.

IMG_5006C90C2907-4 — Традиційна таборова ватра

Фото: з архіву організації “Спадщина”

Традиційна таборова ватра

— Відтворення історичного бою — це свого роду вишкіл, приклад відданості Україні, який ми хотіли б бачити сьогодні серед молоді, — додає “Черес”.

Маківка оповита легендами. Одна з них розповідає, що січових стрільців, у яких закінчилися набої, оточили москалі. Раптом у лісі з’явилася біла тінь, і ворожий вогонь припинився. На світанку українські воїни виявили, що ворогів хтось пошматував. Казали, ніби в лісі бачили білого вовка.

— Вночі учасники по черзі, по дві години, охороняють табір. Часто можна почути вигук “Білий Вовк!”. Вони проживають цю казку, і історія закарбовується в пам’яті, — розповідає “Черес”.

Гейміфіковане відтворення бою січових стрільців, легенди навколо Маківки, містерія з ватрою дають юнацтву відчуття причетності до подій, що відбулися понад 100 років тому. Вони відчувають себе безпосередніми нащадками тих юних бійців, яким зобов’язані своїм сьогоденням.

“Спартанець”

Тиха година добігає кінця, дощ трохи стихає. Перед наметами шикуються діти та підлітки — старші мають оголосити їм подальшу програму на день. У таборі присутні майже 40 учасників.

— Це небагато, але це чесна праця, — жартує “Громовиця”.

Раптом усі діти починають скандувати: “Спар-та-нець! Спар-та-нець!”. Це означає, що хлопець із таким псевдонімом запізнився на шикування, тому інші спонукають його швидше зайняти своє місце в строю.

З намету вибігає юнакйдеться про Клима Радомського, який у 2025 році на момент підготовки матеріалу мав ступінь “Джура”, у таборі був інтендантом, тепер є виховником рою у розстебнутій куртці та в одному черевику; другий він встиг взути лише наполовину.

Молодші слухатимуть лекції в ігровій формі, малюватимуть. Старші ж через 15 хвилин вирушать до пантеону, а потім — на вершину Маківки. Попри дощ, у таборі дотримуються розкладу.

7A4A2942 (1) — Чергові розпалюють вогонь на кухні, щоб приготувати вечерю

Чергові розпалюють вогонь на кухні, щоб приготувати вечерю

Псевдоніми членів “Спадщини” взяті з традиції УПА. Їхня особливість полягає в тому, що одне псевдо обирається на все життя. Мало того, що потрібно вибрати собі друге ім’я, його ще й потрібно захистити, довести, що наміри, пов’язані з ним, є реальними.

— Коли тобі 13 років, і ти обираєш псевдо “Громовиця”, то одразу прагнеш бути сильною, витривалою, — каже Галина Козяк.

Ступені членів “Спадщини” — жовтяки, юнацтво, джури, козаки — запозичені з бойового гопака, розповідає Юліан Гончар. Структура — рої, а потенційно, за умови більшої кількості людей, курені — з козацької традиції.

Жовтяки — це діти, які тільки починають свій шлях у “Спадщині”. Юнацтво — підлітки. Джури — молодь, яка вже пройшла необхідні вишколи й може самостійно організовувати табори. Вони володіють не лише навичками організації табору та орієнтування на місцевості, а й можуть надавати домедичну допомогу, бути інструкторами з певних дисциплін, проводити лекції з історії та ідеології. На Маківці “джури” виконують ролі головного кухаря, інтенданта (відповідального за забезпечення та проживання учасників), бунчужного (відповідального за програму), писаря (займається організаційними питаннями та зовнішньою комунікацією), коменданта (керівника табору). До речі, учасники сплачують лише собівартість.

7A4A2948 — Юнацтво готується підкорити вершину на Маківці

Юнацтво готується підкорити вершину на Маківці

Цікаво, що козаків у всій організації — лише близько 10 осіб. Цей статус можна отримати за виняткові досягнення перед “Спадщиною”. Серед них — політик Андрій Парубій, директорка лялькового театру у Львові Уляна Мороз, народний депутат і державний службовець Микола Величкович, видавець і ветеран російсько-української війни Андрій Каспшишак.

— Андрій Каспшишак — молодий хлопець нашого вікуДо 30 років. Він певний час очолював організацію і планував реформи. Багато уваги приділяв саме баченню організації, визначенню її майбутнього, критеріям виконання мети “Спадщини”, а не розпорошенню зусиль. Війна, звісно, внесла корективи в ці плани, — розповідають члени “Спадщини”.

День у таборі на горі Маківка розпочинається з виконання гімну України, а завершується зачитуванням “Декалогу українського націоналіста” та гімном ОУМ “Спадщина”.

— Це нагадування про те, за що ми тут насправді, — зазначає “Надея”.

Як “Спадщина” змінюється

Програма табору на Маківці включає заняття з риторики, дебати, вправи на критичне мислення, лекції з історії, походи, освоєння навичок проєктного менеджменту тощо.

— Програма пронизана ідеями ініціативності, самостійності та братерства — це те, що ми намагаємося виховати в юнацтва, щоб ці діти були здатні брати відповідальність за те, що вони несуть у світ, щоб це були ті 10% українців, які визначатимуть напрямок руху та розвитку держави для всіх нас, — говорить “Надея”.

Якщо раніше табір мав переважно вишкільний характер, то сьогодні він також спрямований на розвиток якостей, необхідних молодим патріотичним лідерам у житті. Діти та юнацтво навчаються висловлювати та захищати свої думки, бути конструктивними, організовувати невеликі заходи. Для членів “Спадщини” також важливо розвивати критичне мислення, особливо в епоху постправди, та бути проактивними.

Гора Маківка

Разом із юнацтвом ми піднімаємося до пантеону січових стрільців. Юнаки та дівчата — у камуфляжних строях. Раніше це було звичною справою для членів “Спадщини”, але сьогодні ця традиція в одязі збереглася переважно лише в лісі.

— Камуфляж — це зручно для табору. Однак ми усвідомлюємо, що сьогодні ця форма є відзнакою Збройних Сил України, і ми не можемо її носити. Ми просимо поза межами табору одягатися у звичайний одяг, виявляти повагу до наших військових, — пояснює “Надея”.

На лавці біля пантеону юнак років 15-ти розповідає іншим про історію січових стрільців. Подекуди він не впевнений у своїх словах, іноді трохи затинається. Друзі підтримують його: підказують, ставлять уточнювальні запитання, уважно слухають.

7A4A2927 (1) — Пантеон Січових стрільців на горі Маківка

Пантеон Січових стрільців на горі Маківка

Невдовзі після цього група швидко вирушає на вершину Маківки, а ми спускаємося з гори і вдивляємося в ліс — хтозна, можливо, побачимо Білого Вовка. Хоча, здається, сьогодні ми вже зустрілися з ним. Адже Білий Вовк — це уособлення патріотичної молоді, яка всім серцем любить Україну і робить внесок у її перемогу та розвиток.

Дійшли до кінця? Підтримайте редакцію “Локальної історії” на Patreon!