06.08.2026
Олеся Маркович
Поділитися
Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter
З моменту повномасштабного вторгнення Данія незмінно підтримує Україну у військових, гуманітарних та розвиткових сферах, залишаючись одним із ключових партнерів нашої держави, враховуючи розмір власної економіки. За оцінками на 2026 рік, загальна допомога Україні сягнула приблизно 3,25% ВВП країни. Однак допомога Данії не обмежується військовою підтримкою, постачанням генераторів для регіонів поблизу лінії фронту чи відновленням інфраструктури, зруйнованої російськими обстрілами. Данія сприяє збереженню важливого, хоч і часто непомітного для широкої громадськості ресурсу – культурних та соціальних зв’язків між молоддю. Саме над цим працює Українсько-данський культурний центр, який, незважаючи на війну, продовжує свою діяльність у Києві та відкриває нові представництва в регіонах. В межах проєкту «Данський акцент» Читомо презентує інтерв’ю з новою керівницею центру – Янні Естергор Нільсен.
Янні переконана, що культура є важливою платформою для зміцнення стійкості, відновлення соціальних зв’язків та розвитку громади. Після завершення навчання в Копенгагенському університеті, де вона здобула ступінь з громадського здоров’я, вона долучилася до міжнародних гуманітарних проєктів. Протягом останнього десятиліття вона працювала в Уганді, Кенії, Південному Судані, Нігерії та інших країнах. На початку 2026 року Янні прибула до України, де з того часу координує діяльність Українсько-данського молодіжного дому.
Ця стаття є частиною спецпроєкту «Данський акцент», який Читомо реалізує за підтримки Посольства Королівства Данія в Україні. Серія матеріалів висвітлює сучасну данську літературу, книговидавничу справу та культуру читання. Фокусом проєкту є автори, які формують сьогоднішній літературний ландшафт Данії, а також контексти, що допомагають глибше зрозуміти традиції та сучасність данської культури.
Чому Україна
– Янні, ти приїхала в Україну після тривалого досвіду роботи над гуманітарними проєктами в Африці та на Близькому Сході. Чому ти знову обираєш роботу в країні, де триває активна фаза війни?
– Я справді тривалий час займалася гуманітарними проєктами в країнах Східної Африки, але, оскільки я дуже захоплююся культурою, я завжди робила щось поза межами своїх проєктів. Наприклад, в Уганді я була волонтеркою в танцювальному центрі, а танець надзвичайно об’єднує спільноту. Тобто я завжди прагнула більш професійно займатися мистецтвом і культурою. І коли я подорожую, я завжди вивчаю культуру та звичаї цих країн. Також я спостерігаю за людьми – як вони сприймають різні речі, як спілкуються, як розмовляють одне з одним, як одягаються, що готують – усі ці аспекти надзвичайно мене мотивують. Тож, повертаючись до вашого запитання, чому я обрала саме цю роботу, це тому, що вона поєднує мої інтереси та мотивацію: це робота з мистецтвом і культурою, яка зміцнює стійкість та формує ідентичність. А ще тому, що я прагну більше пізнати Україну для себе, більше дізнатися про її історію та культуру. Я слідкувала за подіями в Україні ще до повномасштабного вторгнення, і, гадаю, сукупність цих факторів привела мене сюди.
– І ось ти тут, посеред війни, балістичних ракетних атак та блекаутів, коли російські атаки намагалися зруйнувати нашу енергосистему протягом зими. Що було твоїм особистим стимулом приїхати сюди до Києва? Адже ти могла обрати будь-яку іншу країну зі спокійнішими умовами для життя та роботи, наприклад, твою рідну Данію.
– Я якось не замислююся про ризики для себе. Я бачу потреби інших людей і, можливо, я не можу вирішити всі проблеми, але я точно можу якось допомогти. Безпекова ситуація в Україні не є найлегшою, але я раніше працювала в країнах, де відбуваються конфлікти – у північно-східній Нігерії чи в Південному Судані, і я бачу загрози та знаю з власного досвіду, як на них реагувати. Тому я вмію працювати в складних умовах і виконувати проєкти, незважаючи на небезпеки.
– Які навички з тих країн ти привезла з собою до України?
– Гадаю, основні навички, які я перейняла з таких різноманітних країн, – це вміння слухати людей, уважно слухати та вчитися в них, оскільки вони найкраще знають свою країну та свій локальний контекст. Тому я слухаю їх, адже вони є експертами у своїй культурі, і в цьому діалозі я відкриваю для себе щось нове. Цей діалог, зрештою, і є основою Українсько-данського молодіжного дому. Ще я намагаюся читати твори місцевих авторів, щоб зрозуміти, чим живе українське суспільство. В Україні я читаю Сергія Жадана, наприклад. Ну і друге, що я привезла з собою, – це розуміння того, що неможливо досягти успіху самотужки, все робиться у партнерстві. Ми як виконавці програм Данського культурного інституту покладаємося на співпрацю з місцевими партнерами — Інститутом розвитку Кривого Рогу, Молодіжним центром Дніпра, громадським центром ДРУК, Миколаївським кризовим медіацентром, SavED та багатьма іншими. Вони володіють знаннями та експертизою у своїх галузях, і їхній досвід є надзвичайно цінним для вирішення певних проблем.
Українсько-данський молодіжний дім
– Ти згадала, що Данський культурний інститут є засновником Українсько-данського молодіжного дому. Як виникла ця ініціатива і з чого все почалося?
– Данський культурний інститут започаткував цей проєкт – Українсько-данський молодіжний дім – ще у 2020 році. Відкриття довелося дещо відкласти через пандемію COVID-19, а потім розпочалася повномасштабна війна. І ми бачимо, як ці події впливають на життя молодих українців – вони змушені навчатися онлайн, хтось навчається в бомбосховищі, хтось залишився вдома, а хтось поїхав і перебуває далеко від своїх однолітків та своєї громади.
Наш центр надає молодим людям можливість зустрічатися, обговорювати різноманітні питання, займатися спільною діяльністю, перебувати разом у певному фізичному просторі. У нас молодь започатковує власні культурні та мистецькі проєкти, вони щось вигадують разом, сперечаються та досягають згоди, і ця співпраця є одним із елементів соціального відновлення України.
І ці два центри – один у Києві та інший у Миколаєві – є не лише фізичним простором для співпраці, а й ментальним простором для культурної та мистецької взаємодії.
– А центр у Миколаєві ви вже відкрили під час повномасштабної війни, у 2024 році. Знову ж таки, чому саме Миколаїв?
– На це є кілька причин. По-перше, про таку потребу заявила миколаївська молодь, з якою ми працювали над іншим проєктом. Це був проєкт «Україна мрій», ці молоді люди приїхали до Києва, побачили наш центр і звернулися з пропозицією відкрити подібний простір у Миколаєві. Уряд Данії забезпечив фінансування, і ми відкрили Українсько-данський молодіжний дім у Миколаєві. Друга причина – ми вже розпочали децентралізацію, зараз плануємо відкриття нових центрів, окрім Києва та Миколаєва. І третя причина, на якій я хочу наголосити, – це те, що уряд Данії має дуже тісні зв’язки з Миколаєвом і реалізує там численні проєкти відновлення. Тому відкриття нашого центру там було цілком логічним.
– Ти говориш про намір відкрити нові центри. Чи можеш сказати, де саме?
– Цього року ми зосереджуємося на прифронтових регіонах і плануємо відкрити нові центри в Харкові та Дніпрі у співпраці з місцевими неурядовими організаціями.
Саме місцеві партнери найкраще розуміють потреби своїх громад, тому вони стануть рушійною силою майбутніх проєктів. Водночас модель роботи спиратиметься на досвід, який ми вже набули в Києві та Миколаєві. Ми також розглядаємо можливість розширення діяльності в сільських громадах Миколаївської області.
Звісно, плануючи нові проєкти, ми завжди беремо до уваги безпекову ситуацію та робимо все можливе, щоб забезпечити безпеку наших співробітників і учасників. Але водночас ми бачимо, наскільки наша робота є потрібною людям. Після одного з наймасштабніших ракетних обстрілів Києва у червні я була впевнена, що наступного дня до Молодіжного дому майже ніхто не прийде. Насправді ж простір був заповнений людьми. Для мене це стало найкращим підтвердженням того, що навіть під час війни люди потребують місць, де можна зустрітися, відчути підтримку та бути разом.
– Чи можеш розповісти, які саме мистецькі проєкти ви реалізуєте в молодіжних центрах?
– Дуже різноманітні – виставки робіт місцевих молодих митців, семінари для молоді, зокрема про грантові можливості, програми культурного обміну, заходи за участю дипломатичних представників, зокрема посла Данії, відбулася подія за участю міністра молоді та спорту України. Також у молодіжному центрі можна записувати подкасти, проводити арт-заходи тощо.
Культура і молодь
– З якими викликами стикається сучасна українська молодь, молодіжні активісти, за твоїми спостереженнями? Звісно, окрім безпосередніх загроз від війни.
– Данці часто ставлять мені це запитання. Мені здається, що українська молодь опинилася перед великою дилемою. З одного боку, молоді люди хочуть просто бути молодими та жити звичайним життям двадцятирічних: пізнавати себе, з’ясовувати, що для них важливо, що їм подобається, а що – ні. З іншого боку, багато молодих українців і українок позбавлені такої можливості. Замість того, щоб просто жити своїм життям, вони відчувають величезну відповідальність за зміни у своїй країні. Останні дослідження ПРООН показують, що українська молодь прагне впливати на зміни, але має для цього замало можливостей. Отже, маємо молодих людей, які прагнуть змінювати країну, і водночас молодих людей, які просто хочуть бути молодими. Це непроста дилема – саме з нею сьогодні стикається українська молодь. Данській молоді, наприклад, не доводиться робити такий вибір. Вони можуть і реалізовувати свої прагнення, і водночас просто насолоджуватися молодістю. Для цього вони мають і фізичний, і ментальний простір.
– Ви в молодіжному центрі наголошуєте, що місією організації є посилення соціальних і культурних зв’язків у суспільстві, зміцнення соціальної залученості і демократії. А як би ти пояснила зв’язок між культурою і демократією?
– Данський культурний інститут використовує досить широке визначення культури. Воно виходить далеко за межі артистичного виконання, музики, танців чи візуального мистецтва. Культура – це те, як ми взаємодіємо один з одним, як ми спілкуємося, як будуємо діалог, як ми живемо разом. І все це формує культуру демократії. Для данців демократія – це не лише голосування за когось, чиї політичні погляди ми поділяємо, або за когось, хто нас представлятиме на певному рівні; це знову ж таки про взаємодію, про рівне ставлення одне до одного, про повагу до прав, тому наше розуміння культури є досить широким, і демократія, як і культура демократії, є критично важливими елементами.
– Чому міжнародна підтримка культурних ініціатив є важливою сьогодні? Як можна пояснити, наприклад, данським посадовцям, що грант на культурний обмін чи літературну резиденцію є не менш важливим, ніж фінансування інфраструктурних проєктів чи військових потреб?
– І про це мене теж часто запитують у Данії – навіщо фокусуватися на культурі, можливо, краще підтримати щось інше? Звісно, підтримка інфраструктурних проєктів чи військових потреб є важливою, і Данія робить дуже багато в цьому напрямку. Але підтримка соціальної інфраструктури є не менш потрібною, і тут мистецтво відіграє важливу роль, оскільки воно згуртовує суспільство.
Також мистецтво і культура зміцнюють ідентичність, а ідентичність у цій війні, у ці критичні часи, є дуже важливим чинником.
– Поговорімо про культурний діалог між Україною та Данією. Чи «відчували» данці українську культуру до повномасштабного вторгнення?
– Чесно кажучи, присутність української культури в Данії була доволі обмеженою. Данці почали більше дізнаватися про Україну вже після повномасштабного вторгнення. Данці виявляють велику солідарність з українцями; коли вони бачать, що відбувається в Україні, вони розуміють, що подібне могло б статися і з ними. Тому зараз Україна присутня в інформаційному просторі Данії та в думках звичайних людей більше, ніж раніше.
– Українська письменниця Оксана Забужко в одному зі своїх нещодавніх есеїв написала, що люди краще допомагають тим, чию культуру знають. Я б сказала, що повномасштабна війна певним чином «підсвітила» Україну та запустила інший процес – іноземці, зокрема й данці, допомагаючи Україні, почали її для себе відкривати та дізнаватися про неї більше. На твою думку, чи можна стверджувати, що міжкультурний діалог і загалом діалог між Данією та Україною посилився?
– Так, данці дуже підтримують Україну. Це добре видно як на політичному рівні, так і в суспільстві. Незалежно від результатів виборів, підтримка України залишається спільною позицією всіх політичних сил. Але не менш важливо, що цю підтримку поділяють і звичайні люди. Якщо прогулятися Копенгагеном, на багатьох будинках можна побачити українські прапори – на балконах чи у вікнах. І це не державні установи, а звичайні оселі данців. Водночас для мене дуже важливо наголосити, що наше партнерство – це двосторонній процес.
Не лише Україна навчається у Данії, а й Данія багато чому вчиться в України. Саме тому через наші проєкти ми прагнемо будувати культурний міст між двома країнами.
Разом із Посольством Данії ми організовуємо різноманітні культурні заходи – літературні зустрічі, дискусії, а також події, присвячені знайомству з традиціями та культурою обох країн.
– Яку книгу данського автора ти порадила б українській аудиторії, щоб краще зрозуміти Данію?
– Мушу зізнатися, я переважно читаю закордонних авторів. Зараз читаю «Арабески» Сергія Жадана. Ми в молодіжному центрі проводили подію за його участю у червні, було дуже цікаво. Його б я рекомендувала данським читачам, щоб зрозуміти Україну. А щодо данських авторів, то я люблю читати Тове Дітлевсен та Марен Утгауг.