Нащадок австро-угорської корони, можливий український володар

14:27, 5 серпня 2026

Його ім’я носять вулиці, йому ставлять пам’ятники та присвячують театральні постановки в Україні. Попри високе походження, будучи українцем за власним вибором, та прагнення бути взірцевим державним діячем, Василь Вишиваний став у останні роки популярним історичним персонажем. Його розглядають як можливий “третій шлях” Української революції та як нездійсненну мрію про відновлення української монархії. Хто ж такий Вільгельм фон Габсбург, який обрав собі ім’я Василь Вишиваний? Відповіді на це запитання шукає американський історик Тімоті Снайдер у своїй праці “Червоний князь”.

Олександр Сапронов

історик

Детальніше

Багато хто знає лише про короткий період політичної активності Вільгельма фон Габсбурга з 1917 по 1919 рік. Однак важливо пам’ятати, що він прагнув зайняти український трон не лише в 1920-х і 1930-х, але навіть у 1940-х роках. Для досягнення цієї мети Вільгельм вдавався до різних методів, покладався на сумнівних осіб, які обіцяли йому фінансову та іншу допомогу, і вступав у несподівані альянси. Особливо вражає впертість Василя Вишиваного: він щиро вірив у можливість коронації, попри те, що українська монархія в першій половині ХХ століття була вкрай малоймовірним політичним сценарієм. Замість монархії, більш реалістичними виглядали інші варіанти, від соціал-демократії до диктаторського націоналізму.

<p>Вільгельм Габсбург у вишитій сорочці, 1910-ті роки</p>

Часто стверджують, що Вишиваний був Габсбургом, який став українцем, ніби ці поняття несумісні. Але це хибне уявлення. Василь Вишиваний ніколи не припиняв бути Вільгельмом, адже без цього його політична діяльність не мала б сенсу. На початку ХХ століття бути Габсбургом було непросто. Сімейні цінності, інтереси, конфлікти та імперські амбіції — усе, що функціонувало століттями, раптом виявилося крихким. Світ кінця ХІХ століття породив нове, незвичне явище — національність, яка затьмарювала спадкові титули та династичні зв’язки.

Старовинний девіз Габсбургів — AEIOU, що мав різні тлумачення, як-от “Австрія — наш дім” або “Австрія існуватиме вічно”, — тепер набув національного забарвлення, загрожуючи зруйнувати саму ідею Австрії та імперії як сімейного, династичного утворення. Сучасний націоналізм та модерна любов завдали удару по багатовіковій родинній гармонії.

Хоча юний Віллі виховувався як типовий представник династії Габсбургів — здобував домашню освіту під керівництвом найкращих наставників, жив у розкішній віллі, дотримувався щоденних церемоній, володів багатьма мовами та багато подорожував — світ змінився. Це усвідомив батько Вільгельма, Стефан, який обрав польську ідентичність. Батько — поляк, син — українець. Чому так сталося? Попри протистояння та родинні негаразди, що спіткали цю гілку роду Габсбургів, і Стефан, і Вільгельм керувалися схожими мотивами, але обрали для них різні національні ідентичності. Якою була мета Стефана, обираючи Польщу? Навіщо це було Вільгельму, обираючи Україну? Рецепт простий: 50% щирої любові, захоплення культурою та історією, прагнення надати народам свободу й гідне життя. І Стефан, і Вільгельм щиро полюбили обрані нації та присвятили їм своє життя. Інші 50% — це чистий розрахунок та турбота про “сімейний бізнес”.

В епоху націоналізму імперії приречені. Це розумів Стефан, і це усвідомлював Вільгельм ще з юності. Тому необхідно діяти на випередження — надати підтримку кожній нації, що бореться за незалежність, у вигляді “габсбурзької” орієнтації. Полякам — Стефана, українцям — Вільгельма. Імперії зруйнуються, але монархії Габсбургів збережуться. Цинічно? Ні, прагматично. З одного боку, Вільгельм більшу частину життя протистояв батькові, що призвело до припинення спілкування між ними з 1921 року до смерті Стефана у 1933 році. З іншого боку, “полонізм” Стефана слугував зразком для “українофільства” Вільгельма.

Саме з польської літератури Вільгельм дізнався про історію України. Класичні твори, що зображували антагоністів, лиходіїв та свавільних степовиків Дикого Поля, як-от у романі Генріка Сенкевича “Вогнем і мечем”, захопили юнака. Цю пристрасть до історичної Січі та козацтва, Василь-Вільгельм спробував реалізувати у 1918 році, провівши кілька місяців із Січовими Стрільцями на Запоріжжі.

<p>Візит імператора Карла I в Снятин, липень 1917 р. Крайній праворуч Вільгельм Габсбург.</p>

Чи мав Василь-Вільгельм шанси стати українським монархом? Більшість часу його політичної діяльності — навряд чи. Єдина реальна можливість виникла влітку-восени 1918 року, коли поширювалися чутки про державний переворот та усунення гетьмана Скоропадського. Василь Вишиваний тоді здобув значну прихильність серед вояків та селян Степової України, часто виступаючи захисником українців перед напівсоюзними, напівокупаційними австрійськими військами, що перебували на Півдні. Однак Вишиваний, так само як і Скоропадський, не був самостійним гравцем — зміна влади вирішувалася не лише в Києві.

Попри союзницькі зобов’язання, відносини між Німеччиною та Австро-Угорщиною були далекі від ідеальних, і німці не могли дозволити прихід до влади в Україні австрійського Габсбурга. Незважаючи на розмови про опозицію Василя Вишиваного до гетьмана Павла Скоропадського, здається, серйозні кола не розраховували на “габсбурзький” переворот в Україні. Василь став жертвою чуток, пліток та планів, які перетворилися на його життєву мрію.

Соціал-демократична УНР у версії Винниченка/Петлюри, очевидно, не передбачала монархії. Подальші події показали, що західні землі увійшли до складу Польщі, Румунії та Чехословаччини, а значна частина України стала УСРР/УРСР.

На цьому, можна сказати, завершується “канонічна” біографія Вишиваного. Будемо відверті — після завершення Української революції Вільгельм Габсбург зникає з поля зору наших сучасних уявлень про нього. І це несправедливо, адже саме тут починається головна драма людини, яка прагнула будувати майбутнє, але, як виявилося, жила минулим. З 1921 року і до своєї смерті в 1948 році Василь-Вільгельм кілька разів намагався поборотися за майбутню українську корону, хоча реальні шанси на це були мінімальними.

Детальніше про Василя Вишиваного читайте у книзі “Червоний князь: таємні життя габсбурзького ерцгерцоґа” Тімоті Снайдера

Придбати книгу можна в інтернет-магазині видавництва 

На початку 1920-х Вишиваний став частиною так званого “білого інтернаціоналу” — реваншистського руху, що об’єднував деякі німецькі, австрійські, російські та угорські сили. Ці кола прагнули спровокувати нові конфлікти в Європі, яка не влаштовувала країни, що зазнали поразки у Першій світовій війні. У 1921 році Вільгельм фон Габсбург справді готувався до нової війни за Україну: він зібрав навколо себе вояків армій УНР та ЗУНР, які не підтримали союз Пілсудського та Петлюри, отримав “медійну” підтримку Євгена Чикаленка, почав видавати власну газету, шукав “інвесторів” серед невдоволених німецьких кіл, готових фінансувати союзну Українську Державу. Василь Вишиваний вербував солдат у таборах для інтернованих, сподіваючись зібрати армію для звільнення України. Однак йому це не вдалося. Його випередили Симон Петлюра та Юрко Тютюнник, які організували Другий зимовий похід. Провал цього походу остаточно поховав ідею “зовнішньої” української армії, яка мала б звільнити Україну від більшовиків.

Згодом Вільгельм опинився в Іспанії, де намагався отримати підтримку від іспанських Габсбургів, а потім переїхав до Парижа, який став його домом на довгі роки. Саме в Парижі Василь намагався відійти від політики, зайнявся бізнесом, але став жертвою авантюристів, заліз у величезні борги і зрештою зрозумів, що він нікому не потрібен, якщо не буде Габсбургом. Саме в Парижі “Червоний князь” почав збирати кошти на боротьбу за майбутнє українське королівство, але потрапив під вплив авантюристів та пройдисвітів, які зруйнували його психічне здоров’я і, найголовніше, репутацію. У Парижі остаточно стало зрозуміло, що Вишиваний — це людина минулого, дитя королівської крові, виховане на ідеалах, які не спрацьовували в жорстокому авторитарному світі 1930-х. Його використовували, ним маніпулювали, він потрапив у величезні борги, мав стосунки з жінками та чоловіками сумнівної репутації й повністю знищив свій соціальний капітал, опинившись у центрі великого фінансового скандалу, намагаючись вкотре зібрати кошти на боротьбу.

У середині 1930-х років Василь Вишиваний розчарувався в соціалізмі (його спроби досягти успіху у французькій чи іспанській “лівій” політиці були невдалими), підпав під вплив фашистських, а згодом і нацистських ідей, змінив свою ідентичність і знову став Вільгельмом фон Габсбургом, австрійським німцем.

<p>Василь Габсбург у Лук&rsquo;янівській тюрмі, 1948 рік</p>

Складається враження, що з кожним роком колишній претендент на українську корону все більше підпадав під вплив різних угруповань та осіб — від французьких фінансових махінаторів до українських прихильників Муссоліні чи Гітлера. Ймовірно, чим меншою була ймовірність його успішної політичної кар’єри як українського Габсбурга (будемо відверті — у світі 1930-х ця ймовірність була близька до нуля), тим більше Вільгельм вдавався до крайнощів, можливо, перебуваючи у стані відчаю та депресії. Він чіплявся за найменші можливості залишитися на політичній арені, не гребуючи ані “брудними” грошима, ані фліртом із нацистами.

Зрештою, колишній спадкоємець австро-угорського престолу, потенційний український монарх, командир Українських Січових Стрільців та улюбленець українського селянства перетворився на агента іноземних розвідок. Він вів свою останню, відчайдушну, але безнадійну гру під час Другої світової війни і був убитий радянськими спецслужбами у застінках київської в’язниці. Василь Вишиваний загинув у місті, де ніколи раніше не бував, але якому присвятив усе життя як столиці власної монархії, що так і не здійснилася.

Вільгельм фон Габсбург — людина, зіткана з протиріч. Вічний бездержавник, що мріяв про сильну державу. Особа, яка намагалася поєднати непоєднувані речі — династичний націоналізм із нацією. Василь Вишиваний — це історія про незавершений перехід від монархії до модерності. “Червоний князь” — так його називали через любов до “хлопської”, тобто соціалістичної української нації, для якої монархія аж ніяк не є політичним ідеалом.
“Василь Вишиваний” — це ім’я стало його другим ім’ям, коли він, 21-річний солдат, одягнув вишиванку на зустріч із митрополитом Андреєм Шептицьким. Він обрав Україну, якої насправді не знав. Він будував Україну, яку уявляв і яку любив. Він присвятив усе життя Україні, яка ніколи не існувала — незалежній державі під монаршим вінцем Габсбургів.

Дочитали до кінця? Підтримайте редакцію “Локальної історії” на Patreon!

• книги
• колонки

Схожі матеріали

Короткий курс “Історії України” в Росії

Детальніше

Таємний суп. Уривок з книжки Юрія Скіри “Солід. Взуттєва фабрика життя”

Детальніше

“Козацький Марс”. Уривок з книжки Олексія Сокирка про державу та військо Козацького Гетьманату

Детальніше

“Кафе Європа”, “Збагнути Росію”: 10 історичних книжок 2020 року, які варто прочитати

Детальніше

“Необачно трактувати Донбас як регіон, який є ворожим до цінностей Революції Гідності”, – Гіроакі Куромія

Детальніше

Позивний “Кнопка”. Ірина Васечко

Детальніше

І знову геноцид. Уривок книжки Тімоті Ґартон Еша “Рідні землі”

Детальніше

“Культ російського імперіалізму”. Уривок із книги про Михайла Демковича-Добрянського

Детальніше

“Творчість – це наше право від народження”. Огляд книги “Кімната снів” Девіда Лінча

Детальніше