31.07.2026
Олег Коцарев
Поділитися
Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter
“Читомо” продовжує знайомити вас із музичним оформленням української поезії. Минулого разу ми досліджували пісні на вірші «шістдесятників». Нині ж звернемо увагу на поетичні твори 1920-1930-х років — епоху модернізму, авангарду та інших знакових явищ.
На мій подив, тексти «Розстріляного відродження», а також поезія міжвоєнного періоду із Західної України та діаспорних спільнот відносно рідко знаходять своє музичне втілення. Особливо враховуючи, скільки там було творів, які так і просяться до музичного переосмислення. Звісно, є приклади з 1920-х років, як-от музика композитора Михайла Вериківського (1896-1962) до віршів Тичини «Ви знаєте, як липа шелестить» чи «На Майдані», і навіть до такого видатного твору, як «Людина стоїть в зореноснім Кремлі» Бажана. Є, наприклад, «Чотири романси» Пилипа Козицького (1893-1960), що включають вірші, зокрема, Тичини та Филиповича. Однак знайти ці та подібні твори сьогодні непросто. Записів у вільному онлайн-доступі зовсім обмаль. Можна або випадково натрапити на них на небагатьох концертах, або ж шукати ноти та виконувати самостійно (знаю, знаю: або ліньки, або не володієте нотною грамотою, і знову доведеться просити допомоги у ШІ).
У 1930-ті роки посилилися цензурні обмеження, виникли напівзаборони, твори потрапили в забуття, а згодом настало довге повернення. Тому музично-поетичні проєкти зі сторічними українськими текстами, доступні онлайн, здебільшого створені вже в наш час. Така часова дистанція значною мірою призводить до втрати автентичного духу епохи, проте надає більше свободи та розкутості у поводженні з матеріалом.
Проте, ми почнемо не з сучасної музики.
Михайло Вериківський. «Гімни Святій Терезі» (Михайль Семенко)
Один із класичних циклів Михайля Семенка, «Гімни Святій Терезі». І — це рідкісна можливість: ми можемо послухати онлайн музику до цих віршів, створену ще у 1923-1924 роках згаданим композитором Михайлом Вериківським. Це темпераментний твір, у якому поєднуються елементи романсової традиції з модерністськими тенденціями. Музикознавці відзначають його експресіоністичні риси. Насолоджуймося цілковитою автентичністю!
Леонід Грабовський. «Пастелі» (Павло Тичина)
Яскравий вокальний цикл 1964 року «Пастелі» на вірші Павла Тичини з його збірки «Сонячні кларнети». Його автором є Леонід Грабовський (народився у 1935 році), один із провідних представників композиторської групи «Київський авангард». На той час він використовував авангардну техніку, відому як сонористика, що фокусується на окремих звуках, співзвуччях, шумах, їхньому тембрі та колориті. Саме така музика була поєднана з раннім Тичиною. Результатом стало експресивне, оригінальне звучання, далеке від будь-яких стереотипних уявлень про цього поета. Варто нагадати, що Тичина мав велике значення для українських «шістдесятників», хоча сам часто піддавався самокритиці (згадаймо Василя Стуса).
Прослухайте виконання «Пастелей» 2013 року та ознайомтеся зі статтею про цей твір.
Алла Загайкевич. «Місто» (Михайль Семенко)
Алла Загайкевич (нар. 1966) — відома сучасна українська композиторка. У її різноманітній творчості помітний акцент на електронні проєкти. Один із таких проєктів створено на основі слів Михайля Семенка, його знаменитого вірша «Місто» (той самий, що починається з «осте сте бі бо бу…»). Композицію 2017 року для голосу та електроніки нелегко знайти в мережі, але запис перформансу доступний на Vimeo.
Вірші Семенка, без сумніву, лягли в основу багатьох музичних творів: від уже згаданого Михайла Вериківського до культових «ДахаБрахи». Проте, здається, найбільш витончене поєднання експериментальності, концептуальності та ексклюзивності втілене саме у творах Загайкевич. Варто зазначити, що вона також створила інші композиції на тексти українських поетів, а ще написала музику до фільму «Будинок «Слово»: Нескінчений роман», який викликав активні дискусії.
Пивоваров і Klavdia Petrivna. «Барабан» (Гео Шкурупій)
Від Семенка перейдемо до його колеги, київського футуриста Гео Шкурупія. І тут чекає музичний контраст: після вишуканих звукових експериментів — типовий гібридний поп середини 2020-х. Цікаво, що текст пісні Артема Пивоварова та Klavdia Petrivna — це не точна цитата вірша Шкурупія. «Лірику футуриста» було деконструйовано та перетворено на чуттєвий поп-хіт. Хоча це й далеке від естетики «короля футуропрерій», проте є певна паралель зі спрощеними ідеями пізнього українського футуризму та пов’язаного з ним конструктивізму у стилі поліщуківсько-троянкерівського напряму. Згадаємо також, що псевдонім Klavdia Petrivna походить від імені героїні «Записок кирпатого Мефістофеля», що створює цілий літературоцентричний простір та модерністські настрої, гідні окремої наукової праці.
Фокстроти. «Троянкер. Тайгер ліліес» (Раїса Троянкер)
Прізвище Троянкер, згадане в контексті попередньої пісні, виникло не випадково. Це був продуманий композиційний прийом, що дозволив перейти до, ймовірно, найвизначнішого треку з альбому «Фокстроти». Це також поп-музика, але не комерційний продукт, а експериментальний мультимедійний проєкт. Весь альбом, створений під егідою Мистецького Арсеналу, поєднує музику та відеоарт на тексти українських поетів і поеток 1920-1930-х років (з відсиланням до популярних тоді «мелодій та ритмів»).
Організаторами проєкту виступили письменник Сергій Жадан та музикант Юрій Гуржи. Куратором була Оксана Щур, колажі створила Гриця Ерде, а анімацію — Євгеній Арлов. У треку «Троянкер. Тайгер ліліес» звучить голос сучасної поетки Любові Якимчук, а також вокал Діани Марцинковської та Марічки Літинської. Пісня базується на вірші «Згадка» Раїси Троянкер, який часто вважають найсильнішим твором цієї поетки і її своєрідною візитівкою. У ньому поєднуються впевнена сюжетність, урівноважена сентиментальність, ефектний біографізм, проста, але системна образність, динамізм та увага до деталей з неоромантичними та, певною мірою, «конструктивістськими» мотивами. Цікаве питання, наскільки концептуально виправданим є початок пісні з голосу Володимира Сосюри та кількох рядків з його «Коли потяг у даль загуркоче…» (біографи припускають, що між ними існував роман, який міг спонукати Троянкер до інтеграції в тогочасний актуальний український літературний процес), проте з точки зору звучання це гармонійно.
Сестри Тельнюк. «Назавжди» (Богдан-Ігор Антонич)
На вірші Богдана-Ігоря Антонича створено безліч музичних творів, настільки різноманітних, що спочатку я роздумував, чи не запропонувати читачам самостійно пошукати щось до вподоби. Однак шановна редакція «Читомо» не дозволила піти легким шляхом. Важко повірити, що ви ще не чули «Народився Бог на санях…» чи «Мову гайову» у виконанні «Плачу Єремії», а про такий неочевидний твір, як «Сурми останнього дня» від «La Horsa Bianca», вже було згадано в новині від 11.11.2020. Тому пропоную прослухати пісню «ТЕЛЬНЮК: сестри» на вірш «Назавжди». Експресивний, але водночас меланхолійний текст, написаний у 1935 році, належить до умовно «зрілого» періоду творчості Антонича (наскільки це можливо сказати, враховуючи його передчасну смерть). Музика Лесі Тельнюк обрамляє вірш у формі своєрідної, задумливої неоромантичної камерної балади, створюючи цікавий контраст із нервовою напругою самого тексту. Існує також інший варіант пісні, з речитативом Міська Барбари, який сильніше акцентує увагу на вірші та його експресії, проте він є більш типовим для поєднань музики з поезією, що практикувалися у 2000-х і 2010-х роках. До вашої уваги — обидва варіанти «Назавжди».
Монтеск’є. «Мандрівник» (Володимир Свідзінський)
Я б не назвав Володимира Свідзінського своїм найулюбленішим поетом 1920-1930-х років, але він — той автор, до якого постійно, хоч і нечасто, повертаєшся. Цікаво, що кожного разу його поезія, на перший погляд доволі однорідна, постає в новому і несподіваному контексті. Це можна сказати й про знайомство з піснею гурту «Монтеск’є» на вірш «Мандрівник». Темна романтика вірша Свідзінського виразно підкреслюється музикою з елементами неофолку чи дрім-фолку. До речі, існує чорно-білий кліп 2022 року, що включає зображення теплиці та кошеняти.
Пиріг і Батіг. «Метемфісис» (Майк Йогансен)
Було б несправедливо оминути гурт «Пиріг і Батіг», які зробили чимало для української поезії. З альбому «Замордовані» я пропоную звернути увагу на досить мінімалістичну композицію «Метемфісис». Її текст — однойменний короткий вірш Майка Йогансена, один із найграйливіших у його доробку. І саме в грайливості, на мою думку, Йогансен досягав найбільшого успіху. «Тичину блакитний еллан оповине», «І знайдеться десь перекручений корінь, / Такий незграбний, такий чудернацький і бурий, / Що для нього назвищ не стане тих» — ці цитати належать до «портретів» «Розстріляного Відродження» нарівні з візуальними роботами Анатоля Петрицького. Схоже, що «Пирогу і Батогу» вдалося створити музику, яка надзвичайно гармонує з цим текстом. Веселий, але водночас напружений пост-фолк, захоплена декламація, мінімалістичність — усе це запам’ятовується і добре передає дух «наших двадцятих».
Drudkh. «Млини» (Степан Бен)
Завершимо чимось екстремальним? (Я не знаю відповіді на питання: «що взагалі сьогодні можна назвати екстремальним»?) Одна з перлин української сцени пост-блек-металу — гурт «Drudkh». Чий вірш вони обрали для одинадцятихвилинного треку? Звісно, це вірш не надто відомого поета Степана Бена, члена Спілки селянських письменників «Плуг», мешканця Шполянщини, автора збірки «Солодкий світ», жертви Великого терору (розстріляний у 1937 році). Текст «Млини» несподівано інфернальний та експресіоністичний (хоч і доволі стриманий у вираженні) і, насправді, важко було б знайти щось більш доречне для цієї композиції. У пісні вірш навряд чи буде розбірливим, тому подаємо його текст.
На цій ноті блек-метал-апогею я завершу огляд. Годі й казати, наскільки він фрагментарний і неповний, скільки вартих уваги творів залишилося поза увагою. Але повторю те, з чого починав: музичний потенціал української поезії 1920-1930-х років значно ширший. Тому хочеться вірити, що попереду з’явиться багато якісних проєктів, не менш різноманітних, ніж ті, що я зібрав сьогодні.