Молебень на Маковея. Галина Пагутяк

12:30, 10 серпня 2026

Вони були швидко забуті, принаймні можна втішатися думкою, що Всевишній знає кожного на ім’я. У брудних сорочках, іноді загорнуті в обмолочений сніп, пересипані негашеним вапном, вони лягали у спільні могили в найгіршому місці, далеко від води, часом біля скотомогильника. Не тому, що не хотіли оплакати та поховати за християнськими звичаями — влада цього не дозволяла. Щоночі приходив священик і відправляв панахиду за новопреставленими жертвами холери. Коли яма наповнювалася, її засипали і копали нову. Це тривало від початку липня до Спаса. Від першої епідемії холери загинуло від 11 до 14 відсотків населення Самбірського округу. У деяких селах — третина мешканців. Це був дуже болісний удар по демографії, але якби не дії австрійської адміністрації, жертв було б ще більше. Правда, заборонити богослужіння в церкві влада не наважилася, але скасувала похорони та панахиди, встановила карантинні пости навколо деяких сіл, заборонила пересування між селами та містами, через священиків передавала правила особистої гігієни: не вживати сирої води, ізолювати хворих від родини та сусідів, не передавати та не продавати одяг померлих.

Галина Пагутяк

письменниця, лавреатка Шевченківської премії з літератури

Детальніше

Така масова загибель не була випадковою — через Самбірщину проходили конвої арештантів, учасників польського повстання 1830 року, які прямували до Польщі й принесли холеру, бо зупинялися на постій у селах. Приносили “білу смерть” також торговці та наймані робітники з Поділля і Буковини. Селяни, які пам’ятали про чуму, орали свої села. Те саме робили місцеві євреї, запрягаючи молодих дівчат у плуг. Українці, аби обдурити смерть, вдягали кожухи й ходили колядувати. Бо моровиця відступала взимку.

Часом села на кілька років залишалися без священиків, оскільки ті часто ставали жертвами епідемії. Не було кому вести записи про народження та смерть. Священики отримували тексти молебнів, які мали зачитувати на Службі Божій, власне, вони несли найбільший тягар, бо кожного дня бачили спотворені муками обличчя померлих, а їхні дружини та діти також помирали й були так само кинуті в загальні могили. Нам важко навіть уявити, які глибокі травми отримали наші предки того літа 1831 року.

z1628782044a275i — Пам’ятник “Тіням померлих душ” у селі Личківці на Тернопільщині, встановлений Костянтином Заборовським на згадку про понад 200 місцевих жителів, які загинули під час епідемії холери у 1830–1831 роках

Фото: zbruc.eu

<p>Пам'ятник "Тіням померлих душ" у селі Личківці на Тернопільщині, встановлений Костянтином Заборовським на згадку про понад 200 місцевих жителів, які загинули під час епідемії холери у 1830–1831 роках</p>

У римо-католиків був святий Рох, і вони встановлювали йому статуї чи каплиці на своїх холерних кладовищах, обгороджували їх мурами, тому вони збереглися краще. А греко-католики просто копали рови і ставили посеред цвинтаря великий дерев’яний хрест. У селі Романів на Бібреччині досі стоїть кам’яний хрест з написом, але його встановили пізніше, бо холера приходила кожні двадцять років. Ось і вся пам’ять, навіть без напису. Люди не забули, і подекуди ще збереглися залишки ровів, що оточували холерні цвинтарі.

Однак не так давно я дізналася, що у віддалених селах на Маковія (раніше 14 серпня, а тепер, ймовірно, 2 серпня) досі проводять після звичайної служби молебень на поминання жертв епідемії холери, а можливо, й чуми, що лютувала з XIV до кінця XVIII століття. Зокрема, в селі Волошинове на Старосамбірщині. Молебень служать у церкві, бо слідів холерного кладовища не залишилося, хоча там є незабудований пустир, який називають Окописько, але чи то єврейський цвинтар, чи дуже давній християнський, бо неподалік була церква, яку потім перенесли на гору, — невідомо. Можливо, колись пощастить дізнатися текст молебню, бо в моїх краях на Дрогобиччині Маковія — це лише Маковія, і рідко хто вже святить голівки маку, яким так добре відганяють відьом та упирів. Найкраще освячений мак розсипати під порогом, бо поки упирі та відьми будуть визбирувати дрібні насінини, заспівають перші півні.

Якщо брати до уваги, що під порогом колись ховали наших пращурів, принаймні маленьких дітей, то це протидія ще й неспокійним мерцям, які можуть блукати від року до семи й чинити зло живим. Тому не випадково, що люди убезпечували себе від гніву раптово померлих родичів, яким відмовили у належному похованні, де дуже ретельно дотримуються ритуалу. Жодне християнське таїнство не містить настільки детального протоколу смерті. Тут переплітаються в химерний візерунок тисячолітні язичницькі забобони з новітніми християнськими. Правда, у містах все відбувається за спрощеною процедурою, але в далеких гірських селах у кожному є свій обряд, який може відрізнятися від обряду сусідів.

А хто живе в селі, той знає, що сіяти мак потрібно на Святвечір, просто по снігу.