Іван Франко на відпочинку в Криворівні

11:28, 13 серпня 2026

На початку ХХ століття, коли Карпати почали активно розбудовуватися пансіонатами, село Криворівня уникло цієї долі, оскільки туди не було прокладено залізниці. Відсутність транспортного сполучення означала відсутність значної кількості туристів, що згодом виявилося перевагою. Це стало можливим завдяки Олені Майковській, дружині етнографа Володимира Гнатюка. Вони одного разу приїхали до цього мальовничого куточка на відпочинок і залишилися в захваті. Наступного разу Олена запросила до себе Ольгу Франко, дружину видатного письменника Івана Яковича. Згодом сам Іван Франко порекомендував це село Михайлу Грушевському. Після цього до Криворівні почали приїжджати й інші видатні українські діячі культури.

Ірина Пустиннікова

журналістка, краєзнавиця, дослідниця історії туризму

Детальніше

На “польському” березі Черемошу

Іван Франко вперше відвідав Криворівню влітку 1900 року. Його візит був короткотривалим: він привіз дітей та дружину, оселивши їх у хаті Проця Мітчука-Цілюка на правому боці Чорного Черемошу. Транспортування забезпечував місцевий мешканець Микола Джурак. Один зі шляхтичів, Баворовський, запропонував письменнику скористатися його екіпажем. На це Франко відповів: “Я — син селянина, бажаю їхати та розмовляти з гуцулами”. Для тривалого відпочинку “Каменяр” прибув наступного року. З того часу він проводив там майже кожну відпустку.літні канікули Загалом він відвідав гуцульське село дванадцять разів.

Більшість відпочивальників, які обирали Криворівню, проживали на лівому, так званому “польському”, березі річки. Правий, буковинський, берег називали “волоським”. У перші роки Франко зупинявся у Мітчука, якого вважали знахарем. Він лікував людей і тварин, читав апокрифічні молитви, а також застосовував трави та шерсть для лікування поліартриту. На знак вдячності, Франко допоміг йому з придбанням земельної ділянки. Одне літо “Каменяр” провів у оселі Петра Потяка. Пізніше він знайшов нове улюблене місце — простору смерекову хату різьбяра, фотографа-любителя та цілителя Василя Якіб’юка у присілку Ясенів Горішній. Франко завжди привозив подарунки, а в періоди між приїздами листувався з господарем. У хаті Мітчука також зупинявся Михайло Коцюбинський, який настільки захопився Гуцульщиною, що навіть намагався говорити місцевим діалектом.

11_Краєвиди довкола р. Чорний Черемош у Криворівні, 1930-ті роки — Чорний Черемош у Криворівні, 1930-ті роки

Фото надала авторка

Чорний Черемош у Криворівні, 1930-ті роки

Місцеві мешканці дивувалися невтомності Франка: він лягав пізно і прокидався рано. Майже щоранку він вирушав високо в гори по гриби. Часто його супроводжували діти, яким письменник дорогою розповідав казки. Він завжди знаходив гриби, вигукуючи при цьому: “Гоп, гоп!”. Хоча селяни ставилися до його “трофеїв” з подивом, адже в Карпатах грибами вважали лише білі, а решту не збирали.

Часом вранці Франко диктував тексти: статті, листи, поезії. Їх записували його сини Андрій і Петро, або майбутній письменник Роман Завадович. Після смерті Андрія, письменнику допомагав Микола Якіб’юк, син господаря оселі. У сонячні дні він сидів у розкладному кріслі під явором позаду хати або на сусідньому камені, де для нього облаштували лаву. Згодом він знову вирушав до річки, де його вже чекала компанія. Іноді він ходив за покупками до села Жаб’є — це було 6 кілометрів пішки.

Більше про Івана Франка у спеціальному випуску “Локальної історії”

Придбайте журнал в онлайн-книгарні видавництва

Автограф на Писаному Камені

Іван Франко дослідив усі прилеглі гори. Дочка письменника, Ганна, описувала похід до Довбушевої печери так: “Ми рухалися вузькими стежками, долали високі вершини та темні провалля, проходили повз бурхливі потоки та гірські озера, що таємничо й зловісно виблискували в місячному світлі серед високих смерек. Коли ми дісталися знаменитих печер, ми були втомлені та зголоднілі. Привітні вівчарі запросили нас до колиби, пригостили надзвичайно смачною кулешею зі згущеним молоком і молодим овечим сиром (будз). Після вечері ми лягли спати. З одного боку нас захищав дах, з іншого — багаття, що наповнювало наше сховище димом і дарувало приємне тепло. Тато ще довго сидів з вівчарями, слухаючи їхні розповіді”.

Діти постійно просили зупинитися, щоб перепочити, напитися холодної води, щось з’їсти. Франко був проти частих коротких перерв, вважаючи, що одна триваліша краще відновлює сили. На найвищій скелі Писаного Каменя він виявив рідкісний вид папороті і запропонував дружині та дітям скуштувати її солодке коріння. Син Тарас згадував: “Ми їли та насолоджувалися, і не могли зупинитися, а тато тим часом читав написи, оглядав чудові краєвиди, вивчав географічну карту, яку мав із собою один зі знайомих туристів, спілкувався з товариством і розповідав щось веселе, бо туристи раз у раз сміялися”.

Гуцулки у селі Криворівня, 1930-ті роки. Narodowe Archiwum Cyfrowe — Гуцулки у селі Криворівня, 1930-ті роки

Фото: Narodowe Archiwum Cyfrowe

Гуцулки у селі Криворівня, 1930-ті роки

Скелі тамтешні вже тоді були вкриті “автографами” відвідувачів. Свій підпис залишив і Франко. Одного разу на Писаний Камінь вирушила група з 16 осіб. Майже всі привезли з собою валізи: їх перевозили на возі. На нього також можна було сісти, якщо хтось дуже втомився. З вершини милувалися краєвидами: Іван Якович вказував своїм супутникам на Снятин, що виднівся на горизонті.

У похід на Поп Івана Чорногірського провідниками було обрано досвідчених гуцулів. Жінки та діти їхали верхи на конях. Тарас Франко описував: «Перший “попас” був у Жаб’є, дехто придбав там у крамницях ковбасу, консерви, шоколад, цукерки. Батько йшов легко, майже не втомлюючись, але на сонці пітнів. По рівному йдучи, розмовляв, коли ж піднімався вгору, йшов мовчки, навіть осторонь товариства, аби не завантажувати його зайвими питаннями. Палиці він зазвичай не носив, взуття мав легке, на кшталт гуцульських постолів, на трав’янистих стежках і в лісі йшов босоніж». Компанія ночувала біля багаття просто неба на підступах до вершини. А Петро Франко продовжив: “На другий день під час сходження на шпиль, досить крутий, у деяких товаришів почала йти кров з носа, і вони не змогли йти далі. На самому шпилі стоїть скеля дивної форми, схожа на постать священика в рясі — звідси й назва гори. Там уже всі добре відпочили й насолодилися видами навколишніх гір”.

Рятівне чуркало

Іван Франко багато розпитував гуцулів про їхнє життя. Він любив слухати легенди про Олексу Довбуша, але не ставився до них з повною довірою. Микола Потяк згадував: «Я записував пісні, які тільки знав, і віддавав їх Франкові або Гнатюкові. А Коцюбинський завжди мене розпитував про мавок, лісовиків і ворожбитів. Одного разу я спитав Франка, навіщо йому ті пісні, і він мені відповів: “Через ваші пісні та приказки я хочу зрозуміти вас і ваше життя. А тоді буду про вас писати”». Франко відмовив Миколу від думки емігрувати до Америки. Увечері, якщо дозволяла погода, письменник рибалив: у Черемоші та сусідніх струмках водилися гольці, форель, марена. Вудок йому не було потрібно: пстругіврибу він витягав руками з-під річкового каміння.

Про його скромність згадували майже всі, хто мав нагоду зустрітися з ним у Криворівні. Михайло Косоріс, який прожив із Франком в одній хаті два тижні влітку, розповідав: “Коли я увійшов до кухні, помітив за великим кухонним столом у кутку якусь людину, що, спершись на лікоть, тримала книжку і справляла враження, ніби вона зайшла під чужий дах з ласки і намагалася бути якомога непомітнішою. Коли мене пізніше покликали на вечерю, ця людина сиділа за столом у їдальні, а біля неї — гімназист зі значками відзнак учня восьмого класу, з блідим, невиразним обличчям, з рідко розсіяним русявим волоссям навколо бороди та над верхньою губою. Тільки тепер я впізнав, що це Франко, а учень — це його найстарший син Андрій”.

23199 ІІф — Володимир Гнатюк (сидить посередині) з родиною у Криворівні, літо 1910 року

Фото: надала авторка

Володимир Гнатюк (сидить посередині) з родиною у Криворівні, літо 1910 року

Коли Франка почала турбувати хвороба, він шукав полегшення у гірських джерелах. Літературознавець і перекладач Михайло Мочульський писав: “Мочив свої хворі руки в гуцульському чуркаліджерелі, вірячи, що в тому чуркалі поступово розмотуються дроти з його рук. А оскільки дроти на руках були тисячеметрові, поет тішив себе думкою, що звільнення його рук прийде нескоро, але все ж таки настане. Однак бажаний день свободи для його великого духу не наставав, руки й надалі були обмотані тисячеметровим дротом, демони продовжували мучити бідну душу поета, а він слабнув і марнів”.

Письменник Денис Лук’янович передав діалог Коцюбинського та Франка.

” — А я радий вам сказати, пане докторе, що ви сьогодні, як бачу, почуваєте себе краще, — говорив Коцюбинський.

— Так, краще, сьогодні я довше мочив руки в Мітчуковому чуркалі, а вода, каже мій Якіб’юк, дуже цілюща.

— Хай будуть благословенні ті працьовиті руки, хай будуть дужі за те, що облаштували чуркало.”

Криворівня. Хата Василя Якіб'юка [Музей І. Франка] — Хата Василя Якіб’юка у Криворівні

Фото: з фондів Музею Івана Франка

Хата Василя Якіб'юка у Криворівні

Параска Харюк, яку в селі називали Паліїхою, майже через пів століття згадувала: “Франко завжди ходив із закладеними назад руками, і вони в нього тремтіли”. Письменник відвідував її вдома, тримав на колінах її дітей, слухав розповіді про те, як її опришки в молодості носили її на руках. Коцюбинський зупинявся у її сусіда Петра Мойсейчука. Паліїха приносила літераторам глечик з молоком. Коли Франко сидів неподалік її хати і читав, вона приносила йому варені яйця, бринзу та кисле молоко. “Сидів зі мною, розпитував про гори, про життя людей. Любив проводити час на камені біля моєї хати, а в цюркальці мочив свої хворі руки”.

Дві таблиці, один музей

Святкування ювілею Івана Франка у Криворівні, 1926 рік. Фото зі сторінки Franciszek-Andrzej Magda у Facebook — Святкування ювілею Івана Франка у Криворівні, 1926 рік

Фото зі сторінки Franciszek-Andrzej Magda у Facebook

Святкування ювілею Івана Франка у Криворівні, 1926 рік

Влітку 1914-го “Каменяр” прибув до Криворівні в компанії 14-річного Здислава, сина Целіни Журковської, до якої він був безнадійно закоханий протягом трьох десятиліть. У день їхнього від’їзду росіяни зайняли Львів. Відтоді письменник більше не бував у Карпатах. Ще у 1926 році на камені, де він любив відпочивати, встановили меморіальну таблицю. Невдовзі вона зникла — пізніше радянська преса звинуватила нацистів у її знищенні. Таблицю випадково виявили у 1960-х роках, коли після сильної зливи Чорний Черемош вийшов з берегів і затопив кілька територій. Тим часом народний майстер Іван Марусяк виготовив копію. Оригінал зберігається в музеї, а копія була розміщена на зовнішній стіні.

За радянських часів у Криворівні відпочивали Дмитро Павличко, Платон Воронько, Андрій Малишко, Михайло Стельмах. Екскурсії місцями Франка для літераторів проводив тодішній голова сільради Михайло Бойканюк. Будучи малим хлопчиком, він кілька разів ходив з Іваном Яковичем по гриби.

У 1940 році біля сільської школи було встановлено пам’ятник “Каменяреві”. Через 12 років поряд із хатою Василя Якіб’юка з’явився бюст Франка. Ще через рік у тій самій хаті було відкрито літературно-меморіальний музей. Господар зберігав чимало рукописів свого гостя, але вони зникли під час Другої світової війни. На початку 2000-х музей було розширено, додавши виставкову залу. Там представлено багато картин та архівних фотографій. За дерев’яними дверима з написом “Кімната, в якій працював Франко” ховається красива гуцульська піч, складена з косовських сюжетних кахлів XIX століття. Однак Іван Якович не бачив цієї печі: її перенесли з іншого обійстя. На стіні біля вікна висить невеликий різьблений гуцульський топірець. Його виготовив і подарував “Каменяреві” господар хати. З автентичних предметів — невеликий столик, ліжко, настінний годинник, деякий посуд, лава та канапа біля столу. Згадана вище довгожителька Параска Харюк подарувала музеєві миску.

Там намагаються згадати всіх видатних діячів, хто відвідував це місце: від Коцюбинського та Кобилянської до Параджанова та Миколайчука. Скромний Франко, ймовірно, не скаржився б на це — це було не в його натурі. Зрештою, всі вони не з’явилися б у Криворівні, якби не “Каменяр”.

Дочитали до кінця? Підтримайте редакцію “Локальної історії” на Patreon!