22.04.2026
Ілля Рудійко
Поділитися
Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter
Нещодавно, у місті Івано-Франківську, в приміщенні промприладівського «Сенсу» з високими стелажами, три документалістки та письменниці, наче героїні давньої казки, зібралися разом, аби розповісти історії. Точніше, вони зібралися не стільки розповідати, скільки обговорювати казки, створені однією з них, а навколишні люди згуртувалися для цієї події, щоб послухати їхні розповіді.
3 квітня, в четвертий день фестивалю-воркшопу для молодих авторів «Прописи», відбулася відкрита дискусія з Сашею Довжик — письменницею, культурною менеджеркою та керівницею Інституту документування та взаємодії INDEX. Цьогорічні учасниці «прописів» та модераторки події Валерія Бойко й Аліса Москаленко зосередили розмову на книзі Саші Довжик Apocalypse Baroque: Tales from Ukraine at War, яка вийде друком цього вересня у британському видавництві Extraordinary Books.
Як поєднуються документалістика та казки, які можливості для самовираження можуть надати відомі сюжети, чи життя (не) наслідує мистецтво — ці та інші думки аналізуємо в нашому конспекті цієї незвичайної розмови про реальні події.
Як козаки перетворилися на казкових персонажів
Саша Довжик зазначає: оскільки вона родом із Запоріжжя, її з дитинства оточували історії про козаків. Саме вони були найбільш уособленими в міфах образами в її оточенні, і розповіді саме про них були найближчими до уявлень про казкові сюжети. Власне, надмірність козацької тематики в шкільних підручниках навіть викликала роздратування, і це, певною мірою, сприяло формуванню у авторки уявлення про них як про вигаданих персонажів — таким чином, історичний факт поступався місцем казковим асоціаціям та враженням.
Проте, як зауважує Саша Довжик, з початком повномасштабного вторгнення образи козаків ожили для неї, втілившись у її однокласниках, які взялися за зброю у 2022 році.
Один із них, зрештою, навіть став героєм її книги — маючи позивний «Мамай», характерні козацькі вуса та чуб, він вкотре продемонстрував, як сучасні реалії переплітаються з елементами реальності та майже казкових сюжетів. Можливо, саме ця трансформація образу козака з реального життя в казковий вимір, або навпаки, стала початковою точкою, з якої Саша Довжик почала шукати паралелі між реальними подіями та відомими сюжетами — і, можливо, саме з цього почалася історія її книги.
Трансформація реальності в казкову оповідь
Книга Apocalypse Baroque: Tales from Ukraine at War, як стає зрозуміло з обговорення, — це збірка оповідань, що розповідають про реальний досвід повномасштабної війни крізь призму сюжетних формул казок, міфів та легенд. Ця книга, звісно, не може вважатися репортажною, адже, як наголошувала Марія Титаренко під час своєї попередньої лекції, художній репортаж має бути абсолютно вільним від авторських доповнень та вигадок, які, у свою чергу, є невід’ємною частиною жанру казки. Проте, для книги Саші Довжик важлива сама репортажна спрямованість — ці історії мають на меті засвідчити реальний досвід, навіть якщо вони подані в незвичній для цього формі.
Авторка стверджує, що казкові образи за своєю суттю є універсальними; вони акумулюють знання поколінь і концентрують досвід, який є актуальним і впізнаваним для всіх. Отже, ці образи можуть бути зрозумілими за кордоном і донести українські послання міжнародній аудиторії. Казки як форма викладу сприяють перекладу унікального, хоч і жахливого, українського досвіду на загальнозрозумілу мову відомих образів і сюжетів, що може допомогти краще усвідомити українську дійсність тим, хто не має прямого контакту з нею.
Коли казка перестає бути казкою
Натомість, для внутрішньої аудиторії ці тексти діють інакше. Саша Довжик зізнається, що не впевнена, чи дозволяють її казки відсторонитися від травматичного досвіду — навпаки, ці тексти скорочують дистанцію, пропускаючи болючу історію крізь себе. Казки тут радше слугують інструментом для виявлення моменту, коли руйнується логіка та закони жанру, коли формула «жили довго і щасливо» не спрацьовує. Ці казки, дуже часто з відносним щасливим кінцем, допомагають проаналізувати сюжет, а отже — і контекст, який виводить знайомий сюжетний шаблон за межі його звичного розвитку. Тобто, сама жанрова невідповідність тих казок, які розповідає Саша Довжик, має змусити читача замислитися над причинами цієї невідповідності — а причини, звісно, аж ніяк не можна назвати казковими.
Червона Шапочка 2022
Наприклад, казка про рукавичку втілена в книзі через історію мешканців села Ягідне на Чернігівщині, яких російські окупанти майже місяць тримали в підвалі школи без свіжого повітря, води, їжі та за елементарних санітарних умов. Однак, якщо в казці рукавичка набуває необмежених розмірів і стає порятунком для героїв, то підвал у Ягідному, навпаки, підкреслював обмеженість простору, якого бракувало всім. Те, що в казці є порятунком, у реальному житті стає загибеллю; те, що робить казку казкою, у житті обертається жахом. Це і є та зміна жанрового шаблону, яка, використовуючи знайомі всім образи, демонструє: сама реальність настільки зруйнована, що навіть казки зазнають фундаментальних змін.
Інша історія книги Саші Довжик переосмислює казку про Червону Шапочку й виникає з розповіді, яку авторці передала її перукарка навесні 2022 року. Ця розповідь стосувалася нещодавнього особистого досвіду втечі з окупованої Бучі: перукарка, а також її мати та бабуся, переховувалися в підвалі, поки над їхніми головами у їхньому ж будинку перебували російські солдати; коли жінки вирішили, що далі ховатися там небезпечно, вони спробували вибратися з Бучі, і в цьому їм допомогли четверо «вовків», які весь час сиділи разом з ними в підвалі. Як виявилося, «вовками» перукарка називала навчених вівчарок, які в ніч утечі вивели жінок під обстрілами через ліс до українських позицій.
Система образів цієї історії повністю відповідає казковій: дівчина, її мати й бабуся, «вовки» та «мисливці». Ось тільки останні зазнали інверсії значення: російські «мисливці» становили небезпеку, а «вовки» стали рятівниками. Традиційна форма відомої казки більше не функціонує в українському контексті — сама реальність диктує новий (не)казковий сценарій, і саме ця зміна потребує переосмислення через жанр казки.
Діснеївська принцеса перемагає дракона сама
Переосмислення казок — це не новий винахід.
Як зазначає Саша Довжик, на неї значною мірою вплинула феміністична критика казок, що відбувалася в західній культурі в XX столітті. Її здійснювали, зокрема, такі авторки, як Сільвія Плат, Енн Карсон, Алісія Острікер; в українській культурі подібні процеси просувала у своїй творчості Леся Українка, чия «Кассандра» — історія про зверхнє та байдуже ставлення до попереджень — стала актуальною з початком повномасштабного вторгнення.
Ці та інші письменниці переписували казки та легенди, зокрема, з метою руйнування закладеного в них патріархального чи патерналістського шаблону, який втрачав свою актуальність в екстремальних умовах історії.
З одного боку, це підкреслює важливість зміни акцентів у казках, які, очевидно, не є статичними; з іншого ж, це свідчить про гнучкість тих історій, які супроводжують нас протягом століть і які динамічно реагують на соціальні зміни. Отже, казки не можуть оминути й реалії війни, не зазнавши при цьому трансформацій. І книга Саші Довжик яскраво це ілюструє.
Жахливі казки
Те, як форма казки працює зі свідченням жахливої реальності, також становить її значну перевагу для комунікації з міжнародною аудиторією. Саша Довжик наголошує: пряма трансляція жахливих реалій не завжди ефективна на Заході, оскільки тоді одержувач вмикає захисний механізм, відгороджуючись від переданого повідомлення, переходячи в режим скидання з себе тягаря відповідальності та свідчення. Натомість казка дозволяє звернути увагу на жах, хоч і обхідним шляхом, завуальовано. Замість того, щоб лякати непідготовленого адресата відвертою, натуралістичною реальністю, казка пропонує йому досягти цього довшим і обережнішим шляхом — через знайомі культурні шаблони.
Це перегукується з областю, де казки найактивніше використовуються в сучасному світі — їх розповідають дітям. І така розповідь передбачає обережність та делікатність щодо дитячої психіки, максимальну чуйність до елементів, які можуть її травмувати. Очевидно, що міжнародна аудиторія, з якою ми прагнемо взаємодіяти та від якої шукаємо розуміння нашого контексту, значною мірою потребує подібного підходу — акуратного та виваженого — тому й жанр казки тут надзвичайно корисний.
Нерозказані історії
Водночас існують і казки, для переказу яких ще не настав слушний час. Однією з таких Саша Довжик називає казку про Синього Бороданя. І справа не в тому, що нашим реаліям бракує контексту, який дозволяв би накласти його на матрицю цього казкового сюжету, — на жаль, історія про владного чоловіка, який знищує жінок, має навіть надто багато проявів у нашій дійсності, — а радше, йдеться про те, що така казка була б зараз надто травматичною.
Якщо та казкова форма, яку Саша Довжик використовує у своїй книзі, має на меті зафіксувати історії людей, які їй небайдужі, та продовжити їхнє існування на книжкових полицях паралельно з першоджерелами, то звернення до впізнаваного елементу боротьби добра і зла, що його інтегрує казка про Синього Бороданя, наразі має надто високу емоційну ціну.
Адже казка проговорює не тільки тріумф добра, а й те, що цьому завжди передує торжество жаху. І подеколи цей жах настільки великий, що казка не може його охопити. Але казка може з ним працювати.
На завершення
Після всіх запитань і відповідей подія добігає кінця, публічна розмова поступово переходить у подальші неформальні обговорення, тож ми можемо сказати: «Ось і казці кінець». Хоча насправді казка ніколи не закінчується. Не випадково героїнею однієї з казок Саші Довжик є Шехерезада — в книзі цю роль виконує Вікторія Амеліна. І головне послання цієї історії таке: у постійному свідченні криється певна сила, і доки ми розповідаємо свої історії, ми продовжуємо існувати. Тож ми з нетерпінням очікуємо виходу Apocalypse Baroque: Tales from Ukraine at War і, попри всі перегляди та жахи історій, все ж таки хочемо дописати наприкінці про її героїв, навіть авансом: «І жили вони довго та щасливо».
Організатор «Прописів» — Український ПЕН. Спів організатором фестивалю-воркшопу виступає програма промоції читання «Текстура»