Історичний байопік “Довженко. Перший погляд”: спроба переосмислити класика чи провал
В український прокат вийшов історичний байопік “Довженко. Перший погляд”, присвячений фундатору українського кінематографа Олександру Довженку. Режисером та сценаристом стрічки виступив Костянтин Коновалов, відомий за історичною драмою про козаків “Фортеця Хаджибей”. Світова прем’єра фільму відбулася торік на кінофестивалі “Темні ночі” у Таллінні.
Однак, як зазначає кінокритик Ігор Кромф, перший ігровий байопік про Довженка, на жаль, не відповідає масштабу постаті видатного митця.
Сюжет фільму розгортається у 1926 році. Олександр Довженко (Григорій Бакланов), запрошений другом, головним редактором Одеської кінофабрики Юрієм Яновським (Максим Самчик), прибуває до Одеси з наміром зняти фільм “Звенигора”. Однак, він дізнається, що йому доведеться працювати над державним замовленням – пригодницькою стрічкою “Сумка дипкур’єра”. Режисера обрали через його західну художню освіту та дипломатичний досвід.
Довженко спершу вагається, але зрештою погоджується. Частково на це впливає його захоплення балериною Ідою Пензо (Поліна Василина), яка перебуває у стосунках і з Яновським. Останній переконує Довженка, що “Сумка дипкур’єра” стане гарним стартом для подальшої роботи над “Звенигорою”. Проте, знімальний процес перетворюється на справжню чекістську гру. Радянські спецслужби ретельно стежать за кожним кроком Довженка, колишнього петлюрівця, оцінюючи ідеологічну складову майбутнього радянського блокбастера та втягуючи режисера у дивні напівшпигунські інтриги.
Проте, ця шпигунсько-трилерна лінія виглядає вкрай натужно та неправдоподібно. Це робить “Довженко. Перший погляд” схожим на стрічку “Крути.1918”, де сценаристом також був Костянтин Коновалов. У “Крутах” на тлі важливої битви Української Революції розвивалася надумана шпигунська сюжетна лінія, яка послаблювала основний сюжет. Тоді фільм зазнав жорсткої критики, зокрема від фахових істориків.
У “Довженко. Перший погляд” наче йдеться про становлення українського кінематографа, мрії про “Голлівуд на березі Чорного моря” та талановите покоління, яке творило новий вид мистецтва. Однак, фокус фільму постійно збивається на менторські настанови про знищення української культури радянськими спецслужбами. Хоча радянська репресивна машина й залишила кривавий слід в історії української культури, призвівши до появи “Розстріляного відродження”, події фільму відбуваються у 1926 році – у період розквіту української культури. Тому звинувачення чекістів у недоречності знімання фільму про “Тараса Шевченка” під час українізації виглядають щонайменше дивно.
Водночас, стрічка має сильний козир у вигляді акторського складу. Бакланов, Самчик та Василина мають фізичну схожість із героями – Довженком, Яновським та Пензо. Між акторами відчувається хімія, а їхні стосунки виглядають переконливо. Сцена сексу на трьох, хоч і виглядає досить стримано, додає глибини образам класиків.
Другопланові ролі також вражають. Богдан Бенюк у ролі директора Одеської кінофабрики Павла Нечеси, відставного моряка та досвідченого більшовика, який інстинктивно розумів кінематографічну богему, є прекрасним. Роман Ясіновський переконливо втілює мерзенного чекіста Лівшиця.
Однак, “Довженко. Перший погляд” страждає від тієї ж проблеми, що й багато українських історичних фільмів останнього десятиліття, як-от “Крути 1918” чи “Інший Франко” – бутафорність історичного сеттингу. Жанр історичної драми, а тим паче байопіка, є дуже дорогим. Костюми, декорації, локації, реквізит – усе це вимагає значних витрат, ретельної праці художників та залучення зовнішніх консультантів. У фільмі цього бракує, що робить картинку глянцевою та пласкою. Візуальний світ “Довженко. Перший погляд” нагадує історичні телефільми початку 2000-х. Чудова акторська гра не може компенсувати недоліки рукотворного світу.
Одеса 1920-х років, з її гламурним кінематографічним життям, виглядає радше як театральна декорація чи музейна реконструкція, аніж як живий простір минулого, що псує загальне враження від стрічки.
Обмеженість візуальних засобів фільму стає особливо помітною на тлі стрічки «Будинок„Слово“: Нескінчений роман» Тараса Томенка. Попри невеликий бюджет, Томенку вдалося створити унікальний кіновіт, де актори органічно вписалися у літературний світ 1930-х, відтворюючи автентичну атмосферу.
Фінал фільму “Крути.1918” супроводжувався щемливою мелодією та показом фотографій справжніх героїв Крут. Коновалов знову вдається до подібного прийому у “Довженко. Перший погляд”, але цього разу результат гірший. Використання штучного інтелекту для “оживлення” облич історичних постатей створює ефект “зловісної долини”.
“Довженко. Перший погляд” – це щира спроба переосмислити творчість класиків та епоху, в якій вони жили. Олександр Довженко був кінематографічним новатором, який постійно експериментував з монтажем, камерою, декораціями та символізмом. Шкода, що перший повнометражний байопік про нього створено за допомогою відверто застарілих методів.
Дізнатися більше на: lb.ua