У кінопрокаті стартував фільм «Праймтайм» – трилер, присвячений реальному американському телешоу 2004–2007 років «Спіймати хижака» (To Catch a Predator), яке боролося з педофілією.
«Спіймати хижака» стало справжнім медіафеноменом середини 2000-х. Шоу виходило спочатку як частина новинної програми NBC (найстарішої телерадіомовної мережі США), а згодом отримало власний ефірний час. Його суть полягала у викривальних розслідуваннях: спеціально навчені «приманки» створювали профілі в онлайн-чатах, вдаючи з себе неповнолітніх, які готові до інтимних стосунків зі старшими чоловіками. Коли «хижак» приїздив на «побачення» до «будинку-пастки», його там зустрічала «приманка». Кульмінацією ставала сутичка з ведучим Крісом Гансеном, частково знята прихованою камерою, після якої підозрюваного арештовували.
Перший випуск To Catch a Predator вийшов у листопаді 2004 року. Він розповідав про операції команди Гансена спільно з організацією Perverted-Justice («Правосуддя для збоченців») у різних містах Америки. Після третього випуску до справи долучилася поліція, і відтоді арешт викритих осіб став невіддільною частиною шоу. Однак, ще з самого початку «Спіймати хижака» викликало суперечки. Гансена звинувачували у порушенні законів про провокацію злочину, непристойному тоні та загальній етичній та юридичній неоднозначності.
Шоу припинили у 2008 році під час роботи над випуском, який мав стати найгучнішим. Волонтеру Perverted-Justice вдалося заманити у віртуальну пастку помічника окружного прокурора Білла Конрада. Коли поліція та знімальна група NBC увійшли до його помешкання, чиновник скоїв самогубство, що було зафіксовано камерою. Спадкоємці Конрада подали позов проти Dateline на 105 мільйонів доларів. Справу врегулювали позасудово, а Гансен, під тиском обставин, заявив, що шоу вичерпало себе. Проте пізніше він запустив кампанію на Kickstarter для його відновлення. У 2016–2018 роках Гансен вів рубрику Hansen vs. Predator у програмі Crime Watch Daily, а останні чотири роки його шоу Takedown with Chris Hansen виходить на стрімінговій платформі TruBlu.
Для 30-річного Ленса Оппенгейма «Праймтайм» став повнометражним ігровим режисерським дебютом. До цього Оппенгейм у своїх документальних проєктах зосереджувався на соціальній тематиці, досліджуючи життя різних спільнот: від старших людей у поселенні (Some Kind of Heaven, 2020) до донорів сперми (Spermworld, 2024) та мисливців на пітонів (The Python Hunt, 2025). «Праймтайм» — перша стрічка режисера, яка побудована навколо одного головного героя – Кріса Гансена.
Події фільму розгортаються у 2006 році. Гансен та його продюсерка Енді (Меррітт Вівер) шаленіють від радості: їхньому шоу виділили слот у праймтаймі. Джефф Цукер, тодішній керівник NBC (якого грає він сам), не в захваті, але публіка прагне викриттів та скандалів. Проте нові можливості несуть нові виклики: тепер «Спіймати педофіла» мусить змагатися за рейтинги з культовим серіалом ABC «Загублені» (Lost).
Змагання з серіалом, що має певну схожість зі структурою реаліті-шоу, стає обсесією для Гансена. До того ж, сам ведучий не є взірцем праведності. Його стосунки з дружиною зруйновані, робота затьмарює сім’ю. Він може вночі розбудити дітей, аби показати їм свіжий випуск To Catch a Predator. Подружні зради для нього – звична річ, і ось уже на хвості в Гансена висить таблоїд National Enquirer, журналіст якого сфотографував ведучого з молодою красунею. Рейтинги «Спіймати хижака» падають. Кріс починає зривати злість на оточенні, зокрема на Енді. Але здається, відповідь на всі проблеми знайдено: десь у Техасі на гачок потрапив «кит» – той самий злощасний Конрад. Гансен, діючи за принципом «бачу ціль – не бачу перешкод», прямує до катастрофічної розв’язки.
Оппенгейм не шкодує похмурих колористичних та сценарних рішень, аби створити атмосферу психологічно-корпоративного трилера. Багато акторських робіт цілком відповідають завданню; окремо хочеться відзначити Скайлера Ґізондо в ролі молодого актора Дена, залученого до шоу як «приманка» – він чудово втілив вразливість і любов до своєї справи.
Проте головна «приманка» і водночас проблема фільму – Роберт Паттінсон. Він занадто часто несе на екрані типову харизму привабливого негідника, яка не передбачає жодних нюансів чи відтінків. Оппенгейм намагається використати цю рису таланту Паттінсона повною мірою, додаючи зловісні чи гарячкові ракурси й фільтри, але врешті-решт отримує прикру передбачуваність. Вже у перші 15–20 хвилин стає зрозуміло, що перед нами негідник, тиран і маніпулятор, і весь подальший сюжет – це дорога в пекло, вимощена благими намірами, яка не зміниться до останнього кадру.
До речі, Паттінсон паралельно знімається у великій франшизі, де також йдеться про приватну особу, яка бере правосуддя у свої руки. Але його Бетмен – це лицар без страху й докори. Не те щоб невловимо цікавий персонаж, але гроші в касу збирає. Виходить, у Оппенгейма з Паттінсоном народився такий собі «злий Бетмен», який, перемігши, насправді програв. Але без цієї коміксної опори «Праймтайм» важко назвати вдалою роботою.
Ленс Оппенгайм: «Роберт Паттінсон — найкращий актор покоління. Він — Джек Ніколсон нашого часу».
Дізнатися більше на: lb.ua