Ꙭ Читать Александр Палий: Що творили мишебратья в Україні в ці дні 310 років тому | ✰ Новости Украины
Главная » Общество и культура » Александр Палий: Що творили мишебратья в Україні в ці дні 310 років тому

Александр Палий: Що творили мишебратья в Україні в ці дні 310 років тому

"Війська Мазепині, що стояли залогою в місті Батурині, звані Сердюками і створені з вольниці, а більше з українських Поляків та Волохів, знавши також, чого їм сподіватися треба од військ Царських, боронили місто та його укріплення зі взірцевою хоробрістю та одвагою. Приступи відбивано кілька разів од міських валів, рови міські наповнялися трупами забитих з обох сторін, але битва ще тривала повсюди довкола міста. Врешті ніч і темрява розвели войовників, і Росіяни відступили од міста і перейшли ріку Сейм для зворотного походу. Але присутній у місті з полком своїм Полковник Прилуцький Ніс… вислав уночі з міста Старшину свого, на прізвище Соломаха, і звелів йому, наздогнавши Меншикова на поході, сказати, щоб він приступив до міста перед світанком і напав на вказане тим Старшиною місце, де розташований був полк Прилуцький, і сам Полковник сидітиме на гарматі, закутий ланцюгами, немовби арештант, а військо його лежатиме ницьма біля валу; і се буде знак, або гасло, щоб милувати тих зрадників під час загального вигублювання мешканців.

Меншиков, звірившись на Полковника та його Старшину, приступив до міста і ввійшов у нього на світанку з усією тихістю і, коли Сердюки з нагоди вчорашньої їхньої вікторії повпивалися і були в глибокому сні, напав він з усім військом на сонних і на тих, що прочунювались, без оборони рубав їх і колов без жодного милосердя, а значніших із них одного з одним перев'язав. Позбувшися таким чином Сердюків, Меншиков ударив на міщан беззбройних, що були в своїх домах і зовсім у задумах Мазепиних участі не брали, вибив усіх їх до ноги, не милуючи ні статі, ні віку, ні самих молочних немовлят. Після того пішло грабування міста військами, а їхні начальники та кати тим часом карали перев'язаних Сердюцьких старшин та цивільних урядників. Звичайна кара для них була живцем чвертувати, колесувати й на палю вбивати, а далі вигадано нові роди тортур, що саму уяву жахали. Та й чи дивна подібна жорстокість у такій людині, як Меншиков? Коли він був пирожником і розносив по Москві пироги, то аж занадто підлещувався до тих людей, що пироги його купували, а як став Князем і полководцем, то вже по-варварськи катував людей, що позоставили йому великі багатства. Трагедію свою Батуринську завершив він огнем і розтопленою сіркою: усе місто і всі публічні його будівлі, себто церкви та урядові будинки з їх архівами, арсенали і магазини з запасами, з усіх кінців запалено і обернено на попелище. Тіла побитих Християн та немовлят кинуто на вулицях і поза містом "і не бі погребаяй їх!" Меншиков, поспішаючи з відступом і бувши чужий людяності, полишив їх на поталу птицям небесним і звірам земним, а сам, обтяжений незліченними коштовностями та скарбами міськими й національними і забравши з арсеналу 315 гармат, одійшов від міста і, переходячи околиці міські, палив і руйнував усе, що траплялося йому на дорозі, обертаючи житла народні на пустелю. Така сама доля спіткала більшу частину Малоросії. Загони війська Царського, роз'їжджаючи по ній, палили й грабували геть усі оселі без винятку і правом війни, майже нечуваним…

Козаків, запідозрених у прихильності їх до Мазепи через те, що вони не з'явилися були на загальні збори для обрання нового Гетьмана, забирано з домів їхніх і віддано на різні кари в містечку Лебедині, що близько міста Охтирки. Карання теє було звичайним Меншикова ремеслом: колесувати, четвертувати і на палю садити, а найлегше, що його вважалося за іграшку, вішати і голови стинати. Провини їхні встановлювано від признання їх самих, і для того надійним засобом було препохвальне тоді таїнство — тортури, догмат яких і донині відомий з такої приповідки Руської: "Батіг — не янгол, душі не вийме, а правду скаже" і які ведено з усією акуратністю і в згоді з Соборним Уложенієм, себто ступенями і за порядком, — канчуками, батогом і шиною, або розпеченим залізом, веденим з тихістю або повільністю по тілах людських, які від того кипіли, шкварились і здималися. Той, хто пройшов одне випробування, переходив до другого, а хто всіх їх не витримував, того вважали з певністю за винного і провадили на страту. Потерпіло таким чином людей, що не перейшли тих проб тортурами, до дев'яти сот. Число се може бути прибільшене, але, судячи з кладовища, відлученого від християнського і відомого під назвою "Гетьманців", треба думати, що зарито їх тут чимало. І якщо в народі прославляється той великодушністю, хто зневажає страхіття і небезпеку, то вже немає для тих і титулів, хто був знаряддям і учасником Лебединських тиранств та звірячих лютостей, що жахають саму уяву людську. Зостається тепер розмислити й посудити, що, коли, за словами самого Спасителя, в Євангелії списаними, які суть незмінні і непроминальні: "Всяка кров, проливана на землі, доправиться з роду сього", — то яке доправлення належиться за кров народу Руського (Українського), пролиту від крові Гетьмана Наливайка до сьогодні, і пролиту великими потоками за те єдине, що прагнув він волі, або ліпшого життя у власній землі своїй і мав про те задуми, всьому людству властиві?"

("Історія Русів", про події 1708 року)

Перші штурми захисникам вдалося успішно відбити, але зрадник, полковник Прилуцького полку Іван Ніс показав московитам таємний хід у місто. Увірвавшись уночі в гетьманську столицю, московські війська вчинили нечувану різанину, убивши не тільки захисників, а й усе цивільне населення міста включно з немовлятами. Віднедавна на тому місці, де стоїть цитадель Батуринської фортеці, насипано курган і встановлено пам'ятник у вигляді хреста з розп'яттям. На цьому хресті прикріплено ікону, яку було знайдено під час розкопок у Батурині на скелеті жінки, яка притискала до себе малу дитину.

Було спалене все місто разом із церквами. Ріка Сейм почервоніла від крові замучених городян, по хвилях плили плоти із хрестами, на яких розгойдувалися мертві тіла страчених.

Такі ж звірства відбувалися й у багатьох інших українських містах – Ромнах, Лебедині тощо.

Нездоланною проблемою для шведів стало й відсутність артилерії. Вони розраховували на українську артилерію, однак та майже вся була захоплена в Батурині — за різними даними до 315 гармат. У результаті у шведів напередодні Полтавської битви виявилося всього шість гармат проти 102 в армії московитів на полі бою.

Источник: obozrevatel.com

Читайте также: Сводки событий от ополчения.
Новости Новороссии.

No votes yet.
Please wait...

О INFBusiness

Оставить комментарий

Ваш email нигде не будет показанОбязательные для заполнения поля помечены *

*