5 причин, що спонукають до прочитання "Бруд війни. Солдати на полі бою у Другій світовій" Мері Луїзи Робертс

12:36, 11 серпня 2026

Під час свого переможного походу Францією у 1944 році, американський воїн на ім’я Лерой Стюарт не замислювався ні про небезпеку смерті, ні про майбутню славу. Його турбував один лише дискомфорт: нижня білизна, яка постійно сповзала. Незручності у побуті, хронічне виснаження та постійна загроза життю стали звичною реальністю для мільйонів тих, хто служив на фронті. Американська дослідниця Мері Луїза Робертс пропонує свіжий погляд на події Другої світової війни. Які особливості її методу та чому українським читачам варто звернути увагу на нову книгу від видавництва “Локальна історія” — дізнайтеся далі.

Анастасія-Анна Демків

журналістка

Детальніше

Антропологічний вимір війни

Коли історики аналізують глобальні конфлікти, їхня увага зазвичай зосереджується на передумовах, перебігу подій та наслідках. Проте, війни мають і інший аспект, якому в історичній науці традиційно бракувало належної уваги. Для свого дослідження Другої світової війни Мері Луїза Робертс обирає інноваційний підхід: її робота має глибоке антропологічне забарвлення і фокусується на особистому досвіді солдатів. Таким чином, авторка висвітлює не стільки самі події, скільки індивідуальні переживання бійців, концентруючись не на військових тріумфах чи угодах, а на людському вимірі. Це інший бік того, що ми звикли називати людською діяльністю в умовах війни.

— Робертс розглядає війну так, як її бачить пересічний солдат у будь-якій армії: він не знає, чого очікувати від командирів; можливо, йому ніколи не доведеться побачити генерала чи верховного головнокомандувача. Його реальність — це щоденна рутина: окоп, товариші по зброї, присутність ворога, яку він бачить або чує, і його перебування там. З мільйонів таких історій згодом складається широка картина, яка, однак, ніколи не опускається до рівня простої людини. Але без цього людського виміру масштабна панорама ніколи б і не постала, — зазначає доктор історичних наук Віталій Михайловський.

11_Personal (1) — “Збір особистих речей на полі бою”

Фото із книги Edward Steere, The Graves Registration Service in World War II (Washington, DC: Office of the Quartermaster General, Historical Section, 1951)

<p>"Збір особистих речей на полі бою"</p>

Тілесна історія фронту

“Дослідження відчуттів та тілесних переживань може багато розповісти нам про те, як фронтовики сприймали свій світ та як взаємодіяли між собою. Їжа, сон, слух, нюх та інші фізіологічні аспекти були притаманні будь-якій людині. Проте, у тому конкретному місці й часі вони набували особливого, неповторного значення”, — читаємо в книзі.

Втома та фізичні незручності, що супроводжувалися постійною небезпекою, визначали повсякденне життя мільйонів військових під час Другої світової. Мері Луїза Робертс простежила, як тіло солдата одночасно слугувало головним знаряддям війни і ставало її найвразливішою мішенню. Воєнну дійсність авторка відтворює через призму відчуттів бійців: смак військових пайків, сирість і холод передової, звуки та запахи поля бою, фізичний дискомфорт та отримані поранення, — усе це складає тілесні переживання. Це те, що авторка книжки називає соматичною історією фронту.

Придбайте книгу “Бруд війни. Солдати на полі бою у Другій світовій” Мері Луїзи Робертс в онлайн-крамниці видавництва

Чуттєвий досвід

Військове життя кидало виклик людській індивідуальності, а дисципліна була непорушним законом. У таких обставинах почуття бійця ставали одними з небагатьох речей, які він міг вважати власними. Однак, все, що солдат сприймав на слух, нюх, зір, дотик і смак — це не просто його сенсорні переживання, а й історії про те, як війна залишає незгладний слід у свідомості. У своїй книзі Робертс описує, як солдати розрізняли різні типи артилерії за звуком, як спочатку боялися, а потім звикали до жахів навколо, і як присутність загиблих впливала на живих. “Хоча особисті свідчення часто бувають ненадійними, чуттєві спогади залишаються незмінно яскравими й живими”, — пише історикиня.

— У 1990-х роках Роберт Конрой збирав розповіді про участь своєї роти в битві за Арденни. Він зазначав, що хоча пам’ять про факти різних битв з часом згасала, спогади про “деталі, пов’язані з рекордно холодною погодою; невідповідним одягом та спорядженням; дизентерією, що виснажувала організм; обмороженими кінцівками; жахливими звуками снарядів і куль, що пролітали зовсім поруч, влучаючи в найближчі дерева; голодом; нескінченною втомою, що виснажувала до краю”, залишалися такими ж гострими. Вони сприймалися “так, ніби все це сталося вчора”.

<p>Мертвий німецький солдат</p>

З перспективи окопу

Мері Луїза Робертс відкриває для читача історію війни “очима солдата з окопу”. Основою її праці є мемуари, листи та свідчення учасників боїв, що відбувалися в Нормандії, на Апеннінах та в Арденнах. Таким чином, авторка надає слово пересічному воякові, а читачеві пропонує опинитися поруч із ним у його щоденній бойовій рутині. Ця книга є живим есеїстичним викладом, який легко читається і знаходить відгук у серці читача.

— Як це було насправді? Відповісти на це питання в певному сенсі неможливо. Ми ніколи не дізнаємося, як звучала й пахла війна, якими були справжні страждання. Військові мемуари, як відомо, є суб’єктивними і часто неточними, особливо ті, що були написані через кілька років після завершення війни. Проте, “те, що запам’ятовує тіло, воно запам’ятовує добре”, як стверджував один критик.

Спільний досвід: від Арденн до Карпат

“Страждання шукає товариства. У горнилі чуттєвих сприйняттів та тілесних переживань кувалася солдатська солідарність”, — йдеться у книзі. Чи то в окопах Першої світової, чи під час Другої світової, чи в будь-якому іншому збройному конфлікті, солдат відчуває страх, страждає від невизначеності та виснаження подібним чином. Те, що переживав боєць у засніжених Арденнах, було схожим на те, з чим доводилося мати справу воякові в дощових Карпатах. Такий воєнний побут сформував покоління комбатантів Другої світової війни, але також виявився універсальним — незалежно від географії і, значною мірою, від хронології.

Дійшли до кінця? Підтримайте редакцію “Локальної історії” на Patreon!