Лялька-мотанка не володіла жодним сакральним сенсом, а Берегиня з’явилася у дев’яностих роках минулого століття.
Лялька-мотанка / © Pixabay
Сучасне відродження національної культури в Україні супроводжується виникненням надуманих традицій, котрі викривлюють уявлення про справжні звичаї. Етнологиня Марія Куряча зазначила, що деякі символи, знані кожному, не мають історичного ґрунту та виникли через комерцію і кризу ідентичності дев’яностих.
Про це етнографиня повідала в ефірі YouTube-каналу «Пороблено».
Як виникають несправжні традиції?
Зі слів Курячої, витоки цього феномену сягають дев’яностих років, коли українське суспільство переживало період втрати ідентичності. Власне тоді почали утворюватися нові культурні вектори, а бізнес побачив у цьому зручну можливість для прибутку. Серед найбільш відомих прикладів подібних «новостворених» знаків — лялька-мотанка, образ Берегині та ініціатива «День хустки».
Лялька-мотанка: між вигадкою та дійсністю
Етнологиня підкреслює, що лялька-мотанка у традиційній культурі жодного разу не мала сакрального значення. Найменування «мотанка» є досить новим і не трапляється в етнографічних чи лінгвістичних працях XIX-XX століть. Народні ляльки, котрі виготовляли в Україні, виконували насамперед ігрову чи декоративну роль — вони не були амулетами чи ритуальними речами.
Нинішній вигляд мотанки — це скоріше поєднання народних складових і більш пізніх культурних надбань, імовірно, з російського культурного середовища початку 2000-х років.
«І саме власне ця назва, вона найчастіше є сучасною, про що засвідчують професійні лінгвістичні словники. Точніше — відсутність цього терміну в етнолінгвістичних словниках і в дослідженнях. Починаючи з Марка Грушевського, який займався вивченням етнографії дитинства, у них є дослідження про народну вузликову ляльку, але у них відсутня інформація про саму мотанку. З описами якогось оберегу – ось цього додаткового сенсу, — так як це і в дуже багатьох популярних публікаціях, у виступах майстрів, котрі займаються цим виготовленням, в цій професійній літературі цього немає», — розповіла етнографиня.
Образ Берегині
Інший популярний символ — Берегиня — також не має історичного підґрунтя. Він з’явився в дев’яностих роках минулого століття як уособлення жінки-домогосподарки, берегині родинного вогнища, і швидко розповсюдився в медіа та популярній літературі.
Сьогодні цей образ активно застосовується з маркетинговою метою — як бренд для товарів повсякденного вжитку, косметики чи мінеральної води.
Символізм вишивки: між наукою та міфом
Ще один поширений міф — про «закодовані» символи у вишивці. Куряча застерігає, що це — спрощене комерційне трактування народного мистецтва. Наукові джерела насправді фіксують символічні значення окремих орнаментів, проте лише в межах конкретних локальних традицій. Узагальнювати ці мотиви або наділяти їх універсальними значеннями — науково невірно.
День хустки: свято без народних коренів
Окрему увагу дослідниця приділяє Дню хустки. На відміну від Дня вишиванки, котрий виник як громадська ініціатива 2006 року, День хустки запроваджено державними структурами. Свято має переважно формальний характер і не походить з народної традиції.
Хустка, хоч і є важливою частиною українського одягу, має європейське та східне походження XV-XIX століть — подібні вироби існували в Туреччині, Росії та інших країнах.
Чому з’являються вигадані традиції?
Сфабриковані символи часто виникають як спроба самоідентифікації суспільства за відсутності наукової бази. Етнографи наголошують, що відродження культури має базуватися на дослідженнях і перевірених джерелах, а не на політичних чи комерційних ініціативах.
До слова, раніше повідомлялося про шість головних оберегів від зурочень і магії, котрі використовувалися в українських будинках (над образами/дверима). Це глиняний посуд, підкова, образи/ікони, дзвінок і покуть.