Студентів навчають забезпечувати повний супровід пацієнтів після ампутації за новою магістерською програмою
Через травми, отримані під час війни, десятки тисяч українців, серед яких ветерани та цивільні, потребують протезування. Для надання якісної допомоги вкрай необхідні кваліфіковані спеціалісти. Цього року чотири українські медичні виші вперше випускають протезистів-ортезистів, які навчаються за оновленою магістерською програмою.
Як відбувається підготовка таких важливих для України фахівців, яким знанням надають перевагу, які особливості цієї професії, дізнавалася кореспондентка Укрінформу в Тернопільському національному медичному університеті імені І. Горбачевського.
«ПОТРІБНІ ФАХІВЦІ, ЩО ЗАБЕЗПЕЧАТЬ КОМПЛЕКСНИЙ СУПРОВІД ПАЦІЄНТА ПІСЛЯ АМПУТАЦІЇ»
У 2024 році медичні університети у Львові, Києві, Тернополі та Харкові запровадили підготовку магістрів за напрямком «Протезування-ортезування».
– До цього часу технічні виші готували техніків-протезистів-ортопедистів, які спеціалізувалися на виготовленні протезів. Натомість нова магістерська програма формує спеціалістів широкого профілю, здатних працювати як частина мультидисциплінарної команди з реабілітації, – розповідає гарант програми «Протезування-ортезування», професорка кафедри медичної реабілітації Тетяна Бакалюк.
За її словами, це включає не лише складання протезів, але й повний супровід пацієнта після ампутації, спрямований на його адаптацію в суспільстві.
– Майбутні фахівці вивчають медичні технології, біомедичну інженерію та передові методи протезування, зокрема біонічні протези рук та ніг. Вони вчаться взаємодіяти з лікарями фізичної та реабілітаційної медицини, фізичними терапевтами, ерготерапевтами, психологами та соціальними працівниками, – пояснює співрозмовниця.
Професорка додає, що магістерська програма дозволяє за відносно короткий термін – рік і 10 місяців – якісно підготувати фахівців, які зможуть працювати в клініках, протезних центрах, на виробництві або продовжити наукову та викладацьку діяльність, зокрема займатися винахідництвом.
Бакалюк зауважує, що запровадження в Україні магістерської програми для підготовки сучасних фахівців з протезування-ортезування отримало значну підтримку від громадського сектору та міжнародних партнерів.
– Нам вдалося налагодити співпрацю з викладачами Шведського університету Jonkoping та взяти участь у міжнародному проєкті SU-CARE, який спрямований на вдосконалення освіти у сфері протезування, ортезування та реабілітації. Також ми залучили американського фахівця, сертифікованого експерта за програмою ABC з ортезування та протезування, Остіна Девідса, для викладання доволі складного курсу з біомеханіки та патологічної ходи для наших студентів, – зазначила Бакалюк.
За словами професорки, Тернопільський медуніверситет також налагодив співпрацю з професором з протезування Університету прикладних наук Верхньої Австрії Хубертом Еггером.
– Хуберт Еггер – інноватор у сфері протезування. Разом із викладанням він розробляє рішення, які використовують провідні світові компанії. Свої візити в Україну професор здійснює під час власної відпустки, оскільки офіційні відрядження до країни, що перебуває у стані війни, зараз не передбачені. Він працює зі студентами, а також завжди бере участь у наших наукових конференціях, ділиться своїми напрацюваннями, – каже пані Тетяна.
«МИ САМІ ВИГОТОВИЛИ ПРОТЕЗ, ЦЕ БУЛО НЕЙМОВІРНО»
Зустрічаюся зі студентами спеціальності «Протезування-ортезування» на кафедрі медичної реабілітації медуніверситету, яка функціонує на базі одного з центрів протезування та адаптації. Тут вони на практиці опановують основи професії: проходять етапи підбору та виготовлення протезів, працюють із пацієнтами.
В аудиторії переважно юнаки, лише одна дівчина. Розпитую студентів, що спонукало їх обрати цю професію.
Богдан Сліпець із Чернігова розповідає, що спершу працював фельдшером, а згодом реабілітологом.
– Три роки тому у нашому місті виникли труднощі з протезуванням. У лікарні перебували пацієнти, які потребували допомоги протезиста, але знайти кваліфікованого спеціаліста було вкрай складно. Тоді я подумав: чому б не стати протезистом? Почав шукати в інтернеті інформацію про цю професію і вступив на магістратуру до Тернопільського національного медичного університету. Радий, що зробив такий вибір і здобув цю надзвичайно актуальну сьогодні професію, – зізнається хлопець.
Богдан вже завершує навчання і паралельно працює за фахом. Загалом чимало студентів вже знайшли роботу.
Ілля Козачок розповідає, що почав працювати через кілька тижнів після вступу на магістратуру за спеціальністю «Протезування-ортезування»: «Знання, які я здобуваю в університеті, одразу ж застосовую на практиці. Пацієнтів зараз досить багато, тому й роботи теж вистачає».
Зоряна Кінах вступила на програму після здобуття фаху медсестри. Дівчині подобається, що вона отримує багато нових знань та практичних навичок.
– Спочатку в нас були базові предмети, але навіть такі дисципліни, як хірургія чи неврологія, які я вже проходила на медсестринстві, ми вивчали під іншим кутом зору щодо протезування. Тобто це були нові знання, яких ми раніше не отримували. Дуже багато курсів проводиться із залученням іноземних викладачів. Але найбільше для себе я виділяю саме практику. Ми пройшли всі етапи виготовлення протеза. Самостійно знімали мірки, виготовляли гіпсові негатив та позитив, потім усе складали разом. Ми десь тиждень працювали над цим протезом і справді його виготовили. Це було надзвичайно цікаво, і ми отримали величезний досвід, – зізнається Зоряна.
РОБОТА З ГІПСОМ І ТОЧНІСТЬ ДО МІЛІМЕТРА
Разом зі студентами та їхніми наставниками вирушаємо до навчальних лабораторій, де, власне, проходять практичні заняття та створюють протези. Прошу розповісти і продемонструвати весь процес.
– Робота протезиста з пацієнтом починається не з виготовлення самого протеза, а з комплексного огляду людини у складі мультидисциплінарної команди. Фахівці оцінюють стан пацієнта, ступінь загоєння тканин, формування кукси та рубців, а також визначають, чи готова людина до протезування на даний момент. У деяких випадках протезування доводиться відкладати, а пацієнта скеровувати до інших спеціалістів для додаткової підготовки, – пояснює лікар фізичної та реабілітаційної медицини Юрій Завіднюк.
Перший етап виготовлення протеза – створення гіпсового негатива, тобто форми, знятої з кінцівки пацієнта. З нього виготовляють гіпсовий позитив – точну копію кукси, з якою надалі працює протезист. Для цієї роботи фахівцю потрібно зробити багато вимірювань. Богдан Сліпець демонструє свій робочий зошит.
– Я записую всю необхідну інформацію про пацієнта – параметри ампутованої та здорової кінцівок, особливості будови та точки навантаження. Ці дані потрібні, щоб майбутній протез був не лише функціональним, але й максимально відповідав анатомії пацієнта та забезпечував симетричний вигляд, – розповідає Богдан.
Після заливання гіпсу в негатив отримують позитив, який допрацьовують вручну. Протезист по міліметрах коригує форму – десь знімає матеріал, десь, навпаки, додає його, формуючи правильні точки тиску та розвантаження. Особливу увагу приділяють ділянкам, де виступає кістка, щоб уникнути надмірного тиску та дискомфорту під час користування протезом.
– На основі такого гіпсового позитива формується куксоприймальна гільза – одна з ключових частин майбутнього протеза. Цей елемент виготовляється індивідуально. Пацієнти можуть вибрати колір або ж дизайн для гільзи. Можна заламінувати шеврони чи малюнок улюбленої футболки або зробити так, щоб вона світилася у темряві. Це додає позитивних емоцій. Також ми виготовляємо куксоприймальні гільзи на 3D-принтерах, наданих урядом Японії. Студенти також навчаються працювати з ними. Наступний етап – це збирання протеза, примірка та регулювання, – каже пан Юрій.
«Я БУВ ДУЖЕ РАДИЙ, КОЛИ ВПЕРШЕ ПІСЛЯ АМПУТАЦІЇ ЗМІГ ВЗЯТИ ЧАШКУ З КАВОЮ»
Важливий етап роботи – налагодження взаємодії з пацієнтом. Студенти кажуть: чим більше практики, тим краще це вдається. У центрі протезування та адаптації, на базі якого навчаються майбутні магістри, знайомимося з військовослужбовцем 10-ї гірсько-штурмової бригади Андрієм. Вісім місяців тому він отримав важке поранення на Донеччині та втратив руку. У Тернополі проходить реабілітацію та звикає до біонічного протеза.
– Андрій так швидко навчився керувати біонічною кистю, що ми всі були вражені. З досвіду розуміємо, що це – дуже складний процес. Адже потрібно навчитися м’язами керувати рухами протеза, стискати кисть сильніше і слабше, дозувати зусилля. Але Андрій так блискавично це освоїв, що вже з перших спроб йому все вдалося, – зазначив Юрій Завіднюк.
Військовослужбовець зізнається, що з нетерпінням чекав на виготовлення протеза.
– Я дуже хотів спробувати ним користуватися. Адже під час підготовки інколи з’являлося нерозуміння, навіщо виконувати ті чи інші вправи, – розповідає Андрій.
Запитую, який момент за останні кілька місяців йому запам’ятався найбільше.
– Коли я вперше одягнув протез, розім’яв руку й одразу пішов пити каву. Спробував взяти чашку – і мені вдалося. Досі пам’ятаю це відчуття, – зізнається чоловік.
Юрій Завіднюк зазначає, що пацієнту інколи складно пояснити, що всі дії, які здійснюються до протезування, мають певну кінцеву мету.
– А вже коли він починає користуватися протезами, тоді розуміє, для чого це було. Тому під час підготовки нам доводиться підтримувати мотивацію людей до виконання необхідних вправ. Коли період очікування тривалий, це буває важко. Дуже допомагає позитивна атмосфера, яка спонукає пацієнта включитися в процес. Про це ми розповідаємо нашим студентам і ділимося досвідом, як долати такі виклики, – зазначає лікар.
Саме практичні знання, новітні розробки та передовий міжнародний досвід – один із пріоритетів підготовки нової генерації протезистів, у чому впевнені в Тернопільському медуніверситеті. Вже у червні тут випустять перших магістрів, які допомагатимуть українцям з ампутаціями повернути свободу та незалежність у їхнє життя.
Юля Томчишин, Тернопіль
Фото авторки, Яніни Чайківської та надані пресслужбою Тернопільського національного медичного університету