35 років, протягом яких Україна формувалася як незалежна держава, а громадяни — усвідомлювали себе нацією, яка володіє власним голосом, культурою, історією та правом самостійно визначати власне майбутнє. Але що насправді означає бути українцем у XXI столітті? Чи достатньо бути народженим в Україні, чи можна стати українцем свідомо — через мову, культуру, цінності та особистий вибір?
Людмила Колісніченко13 хв на прочитання3 години тому
Поділитись:День Незалежності Українисвято сьогоднідержавне святоідентичністьукраїнці
35 років Незалежності. 35 років самостійного буття, коли маємо чітке позначення на світовій мапі, власний голос урядовців, спортсменів, що здобувають медалі під український гімн та національний прапор, український «Оскар», українську музику, дизайнерів, бренди, гумор та багато іншого.
Україна — це наш рідний дім, без зайвого пафосу. Після особистого досвіду статусу “біженця”, ці слова для мільйонів українців набувають зовсім іншого звучання. Паспорт із тризубом, державний прапор та гімн стали невід’ємними символами країни, а поняття «українець» дедалі більше асоціюється не лише з походженням, але й із громадянством, цінностями та особистим вибором. Звісно, як і будь-яка держава, ми маємо свої сильні та слабкі сторони. Маємо своїх героїв і злочинців, свою славу і помилки, своїх друзів і недругів. Іншими словами, ми вже не та «окраїна», про яку нас навчали змалечку в радянських школах.
Це був непростий період становлення та утвердження незалежності. Не заглиблюватимемося зараз в історію української державності, її коріння, що сягає часів Київської Русі, козацтва, визвольних рухів, через періоди роз’єднаності, радянські репресії та трагічне ХХ століття. Але прагнення бути собою прирекло нас на нові боротьби. Воля ніколи не дається безкоштовно. За право бути собою на споконвіку рідній землі доводиться платити страшну ціну — нашими «живими, мертвими і ненародженими», нашими найкращими представниками, патріотами, людьми честі, совісті та справжньої любові.
Акт проголошення Незалежності України. Фото з сайту ВРУ
За право називатися українцями в Україні, говорити українською мовою в Україні, любити Україну в Україні доводиться платити — і не лише життям. Часто значно складніше — відмовою від власних переконань, принципів, моральних засад.
Сутність ідентичності
Чому народження в українській родині — ще не означає автоматично відчувати себе українцем? Чому чужа пропаганда змогла настільки глибоко вкоренитися в думках і почуттях людей, що дехто досі власноруч «вириває» рідне, аби користуватися чужим? Що таке, власне, ідентичність? Чи можна її трансформувати?
Ідентичність — це усвідомлення людиною своєї сутності, зв’язку з певними людьми, культурою, цінностями, мовою, історією та місцем. Вона формується під впливом багатьох факторів: особистого досвіду, сімейного оточення, мови, культури, громадянства, принципів і переконань, пам’яті та приналежності до певної спільноти.
Фото з відкритих джерел
Ідентичність не є чимось застиглим. Вона розвивається протягом життя і може змінюватися під впливом особистих переживань, зовнішніх обставин, історичних подій та середовища. Не дивно, що нинішня війна стала для багатьох саме тим чинником, який змусив їх переосмислити або змінити власну ідентичність.
Якщо особиста ідентичність відповідає на запитання «хто я як людина?», то національна ідентичність — це відчуття приналежності до конкретної нації, її культури, історії, символів, мови та спільного майбутнього.
Громадянська ідентичність, своєю чергою, передбачає не лише усвідомлення себе громадянином держави, а й прийняття її ключових цінностей та відповідальності за її майбутнє.
У сучасному суспільстві національна та громадянська ідентичність не завжди визначаються лише походженням. Людина може народитися в певній країні, але не відчувати зв’язку з нею. І навпаки — особа іншого походження може свідомо обрати цю країну, її мову, культуру та цінності.
Людина не перестає бути українцем лише тому, що має змішане походження, не знає всіх історичних фактів, не дотримується всіх традицій чи говорить іншою мовою. І навпаки, формальне знання мови, традицій чи символів саме по собі не формує глибокої ідентичності.
Ідентичність — це передусім відчуття приналежності, яке формується через досвід, пам’ять, культуру, цінності та особистий вибір.
Після століть імперського та радянського впливу частина українців втратила або ослабила це відчуття приналежності. Саме тому сьогодні багато людей свідомо його відновлюють — крок за кроком, спогад за спогадом.
Бачити своє очима інших
Неможливо змусити людину любити. Проте знати, цінувати й пишатися своїм — надзвичайно важливо.
Щастя, що у нас є Леонтович і «Щедрик», чия популярність у світі набула феноменального масштабу. У свій час важливу роль у міжнародному визнанні твору відіграла популяризація України через хор Олександра Кошиця. Сьогодні культура і спорт залишаються одними з найшвидших та найбезболісніших способів розповісти світу про Україну.
Через сто років одним із головних популяризаторів українського у світі стали героїзм і звитяга. Мужність українців, які стали на заваді російській навалі, вразила мільйони іноземців. Нашу мову сьогодні вивчають швейцарці, канадці, поляки, вірмени, бразильці. Чому ж для частини громадян України вона досі залишається чужою? Відповідь проста й одночасно неймовірно складна. Іноземці дивляться на Україну ззовні. Вони захоплюються нашою мужністю та відвагою, дивляться на нас закоханими очима, помічаючи найкраще, в той час як самі українці несуть у собі глибокі історичні травми, що сягають не одного покоління їхнього роду.
Іноземці дивляться на Україну без «багажу» радянського чи колоніального минулого. Вони бачать сучасну країну, яка бореться, розвивається, створює, захищає власну свободу.
Можливо, варто і нам частіше зосереджуватися на тому, чого ми вже досягли, на тому, з якої прірви змогли вибратися, а не постійно порівнювати себе з демократіями, історія яких формувалася протягом століть.
Що ж викликає захоплення Україною?
Передусім — героїзм. З лютого 2022 року Україна стала для багатьох у світі символом боротьби Давида проти Голіафа. Іноземці прагнуть бути причетними до цієї епічної історії мужності. Це не голлівудський блокбастер і не міф Давньої Греції — це сучасники, які за сотні кілометрів від них творять історію, демонструючи неймовірну стійкість. Українська культура, армія та громадянське суспільство показали світові потужний приклад солідарності та взаємодопомоги.
По-друге — цінності та усвідомлений вибір. Для людей із демократичних суспільств свобода є однією з найвищих цінностей. Коли вони бачать, що українці віддають життя за право бути собою, це викликає глибоку повагу та бажання бути поруч.
Те, що для нас може здаватися звичним — громадянська активність, самоорганізація, волонтерство, здатність об’єднуватися заради спільної мети — для багатьох людей у світі є прикладом того, як суспільство може діяти в умовах надзвичайних випробувань.
Ще один фактор — культура. Українська мова, музика, література, кухня, мистецтво та традиції для багатьох іноземців є новими, незнайомими і водночас надзвичайно багатими. Вивчення української мови для них стає не лише способом спілкування, а й формою солідарності, можливістю краще зрозуміти Україну та бути ближчими до її людей.
Чимало іноземних добровольців, волонтерів і медиків знайшли в Україні справжніх друзів, щирість і навіть новий сенс життя — те, чого їм часом бракувало у матеріально забезпечених, але не завжди емоційно близьких суспільствах. Ми бачимо те, що втратили. Вони ж — те, що відкрили.
Українські військові в Лондоні на святковому параді до 80-ї річниці перемоги у Другій світовій війні. Фото з відкритих джерел
Чому частина українців досі обирає чуже?
Це явище не є унікальним для України. Воно притаманне суспільствам з колоніальним минулим, де протягом тривалого часу нав’язувалося відчуття неповноцінності. І сьогодні людина може знати, що її культура є видатною та цінною, але все одно віддавати перевагу чужій.
Причини можуть бути різними: звичка, сформована з дитинства, асоціація іншої мови з престижем, відчуття, що українське — «провінційне», родинна пам’ять, інформаційне оточення, бажання не конфліктувати з оточенням або реакція на надмірний суспільний тиск.
Маємо прояви колоніальної травми та комплексу меншовартості. Століттями російська та радянська імперії поширювали міф про те, що українська мова та культура — селянські, другосортні, безперспективні, а російська є мовою освіти, престижу, науки та кар’єри. Ці уявлення глибоко закарбувалися у свідомості кількох поколінь. Тому мовний перехід — це не лише політичне рішення. Для багатьох — це психологічна трансформація звички та самоідентифікації.
Є й інший аспект. Війна принесла величезну кількість болю. Для когось відмова від українського контексту, перехід на інші мови чи споживання чужого контенту може бути способом втечі від важкої реальності, стресу й тривоги.
Водночас важливо розуміти: тенденція повернення до українського сьогодні значно сильніша. Мільйони українців за останні роки зробили свідомий вибір — перейшли на українську, відкрили для себе власну історію, культуру та відмовилися від чужого інформаційного продукту.
Процес переосмислення колоніального минулого може бути тривалим і болісним, але він уже відбувається.
Іноземці, які вивчають нашу мову, сьогодні виступають певним «дзеркалом». Вони допомагають тим українцям, які ще сумніваються, побачити справжню велич і красу власної культури.
Українцем стають не лише за народженням
Українська ідентичність як свідомий вибір — не винахід XXI століття. Ідея того, що нацією стають не лише за походженням, а й через власний вибір, характерна для багатьох країн, що виборювали свободу або будували власну державність. Український досвід унікальний тим, що наше «ставання українцями» відбувається просто зараз, у режимі реального часу, під час найважчих історичних випробувань.
Фото з відкритих джерел
Ми часто зосереджуємося на власних недоліках, часто «шукаємо» зраду, говоримо про тих, хто відмовився від українського або перейшов під чужий прапор. Іноді за цим не помічаємо, як багато людей — у минулому й сьогодні — свідомо обрали Україну.
Серед них люди різного походження. Сергій Нігоян став одним із символів Революції Гідності. Сьогодні іноземці долучаються до захисту України та її цінностей. Сотні відомих українців повернулися в Україну і стали на захист держави. Етнічні українці, які народилися за кордоном, також долучаються до допомоги своїй історичній Батьківщині.
Усе це — різні прояви одного процесу: людина робить вибір і через цей вибір визначає, до якої спільноти належить.
Левко Лук’яненко, борець за незалежність України, автор Акту проголошення Незалежності України. Фото з відкритих джерел
Як формується українська ідентичність?
Формування ідентичності — це довгостроковий процес. Для дітей найважливішими є емоції, гра, приклад дорослих і повсякденне оточення.
Дитяче сприйняття формується не через примус чи лекції, а через позитивний досвід. Дитина копіює поведінку батьків. Якщо вдома спілкуються українською, читають українські книжки, слухають українську музику, подорожують Україною, цікавляться її історією та поважають традиції, дитина сприймає це як природну частину життя.
Культурні подорожі, табори, екскурсії, скаутські організації, зокрема «Пласт», також можуть сприяти формуванню відчуття спільноти, дружби та приналежності.
День вишиванки
Дорослі мають сформовані звички та психологічні бар’єри. Тому впливати на них потрібно не лише вимогами, а передусім створенням умов, престижу та поступовою зміною оточення. Державні послуги, бізнес, кінотеатри, ресторани, сфера обслуговування мають формувати природне україномовне середовище, у якому людина може практикувати мову без страху помилитися.
Українські музика, кіно, стендап, мода, дизайн, технологічні стартапи, книжки та медіа роблять українську ідентичність живою та сучасною. Але найважливіше — підтримка замість осуду. Людина, яка переходить на українську, може робити помилки. І це нормально. Безкоштовні розмовні клуби, дружнє мовне середовище та можливість говорити без страху бути висміяним часто працюють ефективніше, ніж докори.
Дорослу людину неможливо просто змусити полюбити мову чи культуру. Але можна створити умови, за яких українське стане природною, комфортною та привабливою частиною її життя. Багато країн світу стикалися з проблемою втрати ідентичності чи мови через імперський вплив і намагалися розробити власні стратегії її збереження. Кожна країна мала свій шлях. Українська ідентичність — це не лише те, від чого ми відмовляємося. Це насамперед те, що ми створюємо.
Маємо створити своє — настільки потужне, сучасне й якісне, щоб його прагнули обрати не лише українці, а й люди в усьому світі. Аби вибір був зумовлений не просто почуттями любові чи симпатії, а й якістю.
День проголошення Незалежності України. Фото з відкритих джерел
Якою буде Україна через наступні 35 років?
Звісно, головне — вижити у боротьбі, здолати ворога та зберегти державність. Наступне завдання — побудувати країну, якою пишатимуться не лише за її героїзм, а й за рівень життя, освіту, медицину, науку, культуру та можливості для людини.
Хотілося б, щоб наступні 35 років були не лише роками боротьби за право залишатися собою, а роками творення. Щоб українські діти зростали в мирній країні, де слово «війна» залишиться в підручниках історії, а не в щоденних новинах. Щоб захисники та захисниці повернулися додому, до своїх родин. Щоб кожна українська сім’я мала безпеку, власний дім, роботу, достаток і впевненість у завтрашньому дні.
Хочеться побажати Україні найпростішого і водночас найціннішого — миру, безпеки та добробуту.
А ще — не втратити себе, пам’ятати власну історію, цінувати тих, хто здобував нашу свободу, і мати достатньо сил та мудрості, щоб розбудовувати країну, в якій хочеться жити, працювати, народжувати дітей і залишатися.
Бо бути українцем у XXI столітті — це не лише отримати паспорт із тризубом. Це знати, звідки ти, розуміти, заради чого живеш, відчувати відповідальність за спільне майбутнє і щодня своїми діями допомагати цьому майбутньому ставати реальністю.
Команда GreenPost вітає вас, дорогі українці, з Днем Незалежності та бажає щастя, миру, любові та процвітання нашій Україні.
Більше новин читайте на GreenPost.
АктуальноЗдоров’я, довкілля та етика: що варто знати у Всесвітній день рослинного молока Кулінарний символ Західної Африки: 22 серпня світ відзначає День рису Джолоф Від вітрів до народних прикмет: День Стрибога 21 серпня Любов до власної шкіри: що варто знати у День без косметики
Читайте GreenPost у Facebook.
Популярні відео Переглянути всі відеоСьогодні День пам’яті жертв Чорнобильської катастрофиСвою війну за незалежність і свободу ми, українці, пройдемо гідно та успішно – виступ Володимира Зеленського у Конгресі28:14Найсильніша за 115 років злива обрушилася на столицю Південної Кореї: є жертви (ВІДЕО)1:51Волонтери-хіміки готують лікувальні мазі для військових (Відео)3:13Більше з GreenPost
На Одещині пік цвітіння плакун-трави приваблює комах та створює яскраві літні пейзажі1 хв на прочитанняВчора 
Гастроентерологи застерегли від вживання помідорів на порожній шлунок1 хв на прочитанняВчора 
Український бізнес закликає оновити правила вакцинації птиці відповідно до вимог Євросоюзу1 хв на прочитанняВчора 
Екологи попереджають про небезпеку сміття біля водойм1 хв на прочитанняВчора Німеччина виділить 10 млн євро на збереження карпатських пралісів та об’єктів ЮНЕСКО1 хв на прочитанняВчора Незаконний видобуток андезиту на Закарпатті: депутата облради та ще трьох фігурантів узяли під варту1 хв на прочитанняВчора Більше ніж символ: Україна відзначає День Державного Прапора1 хв на прочитанняВчора Без акаунта та грошей: суд скасував штрафи податківців одеситці за «доходи» з OnlyFans1 хв на прочитанняВчора