Двічі переміщений Донецький національний медичний університет шукає нову локацію, змагається за кваліфікований персонал та здобувачів освіти, прагнучи зберегти свою майже сторічну спадщину
Донецький національний медичний університет (ДНМУ) – один із найстаріших навчальних закладів вищої медичної освіти в Україні, який через російську агресію мусив двічі здійснити евакуацію та облаштуватися на новому місці з нуля. Виконувачка обов’язків ректора ДНМУ Майя Єрмолаєва поділилася з Укрінформом хронологією складних переїздів, нинішніми реаліями функціонування закладу в Кропивницькому та планами щодо розширення діяльності у Кривому Розі.
ПЕРШИЙ ПЕРЕЇЗД УНІВЕРСИТЕТУ ОРГАНІЗУВАЛИ ВИКЛАДАЧІ ТА СТУДЕНТИ
У 2014 році, з початком російсько-української війни та окупації Донецька, університет був змушений вперше покинути місто. Переїзд не мав системного характеру – усе трималося на плечах ініціативної групи викладачів та студентів.
– Завдяки цій ініціативній групі відбулася перша релокація університету. У Лимані функціонував медичний коледж, що є структурним підрозділом університету, – хоч і невелика, але власна будівля, тому було ухвалено рішення переїхати туди. Спочатку релокувалося приблизно 50 викладачів та близько 500 студентів, а згодом поступово прибували інші, – розповідає Майя В’ячеславівна.
Оскільки Лиман – це невеличке місто, університет почав розгортати свої навчальні потужності у сусідніх містах: Слов’янську, Краматорську та Дружківці. Пізніше, у 2015 році, було відкрито факультет у Маріуполі, а у 2016 році географія закладу поширилася на Кіровоградщину, за словами очільниці закладу:
– У 2016 році було відкрито факультет у Кропивницькому. Це було зроблено не лише для українських студентів, щоб забезпечити потреби регіону, а й для іноземних. Поступово університет розвивався – і на момент 2020 року налічував майже 3000 студентів.
Повномасштабне вторгнення Російської Федерації завдало університету нових труднощів. Маріупольський факультет було втрачено повністю, а евакуація з прифронтових міст знову відбувалася власними силами.
– Доля Маріупольського факультету сумна. На щастя, майже всі наші студенти та працівники залишилися живими та евакуювалися, але всі активи ми там втратили. Щодо інших міст – системної релокації не було, тобто кафедри виїжджали окремими групами, але 80% матеріально-технічної бази все ж таки вивезли до Кропивницького.
Однак викладачі та студенти не змогли масово сконцентруватися в одному місті. Більшість роз’їхалася по різних куточках України та світу, через що університет певний час – до вересня 2023 року – функціонував виключно в онлайн-форматі.
– Переважна більшість все ж таки виїхала, але, на жаль, не до Кропивницького, а туди, де була можливість проживати: до родин, друзів тощо. На той момент навчальний процес було переведено в дистанційну форму, тому викладачі працювали онлайн з тих міст, де перебували.
СУШІ-БАР ПОРУЧ З АУДИТОРІЯМИ
У Кропивницькому ДНМУ з 2016 року орендував просторе приміщення у центрі міста. Однак будівля належала Міністерству внутрішніх справ. Коли на початку повномасштабного вторгнення до Кропивницького евакуювався Донецький державний університет внутрішніх справ, медикам довелося терміново звільнити кабінети.
– Постало питання про те, що в цьому приміщенні має розміститися підвідомчий університет. Фактично, за два дні наш університет залишив те приміщення. Ми переїхали в одну з будівель автошколи, яку ми також орендували, але її зовнішній вигляд, розташування, внутрішнє планування, стан не відповідають вимогам університету національного рівня, – зазначає пані Майя.
Наразі університет розміщується у відверто непристосованих для такого масштабного закладу орендованих приміщеннях. Одне з них – на вулиці Любомира Гузара – перебуває у незадовільному стані, взимку там навіть відсутнє опалення. Через юридичний статус оренди заклад не має права здійснювати капітальні ремонти, перепланування приміщень або залучати міжнародні гранти, підсумовує керівниця:
– Рік тому на першому поверсі частини корпусу, яка нам не належить, відкрили, наприклад, суші-бар. Національний медичний університет і суші – ну, чудово… Більше того, у нас підвальне приміщення також не в оренді, була значна проблема домовитися, щоб нашим студентам та працівникам дозволяли використовувати його як укриття під час повітряних тривог.
Незважаючи на те, що місцева влада нібито вислуховує та розуміє проблеми переміщеного закладу, питання щодо належного приміщення досі не вирішене – альтернатив, як не дивно, немає.
Останніми роками ДНМУ мав дві реальні пропозиції щодо приміщень – колишню будівлю МСЕК та один із корпусів Льотної академії, проте обговорення припинилися з незалежних від закладу причин, переважно – бюрократичних.
ЖИТТЯ НА КОЛЕСАХ
Окрім відсутності власних навчальних корпусів, у Кропивницькому університет зіткнувся також із житловою кризою. Влітку 2023 року керівництво ДНМУ ухвалило рішення повністю відновити навчання в офлайн-форматі, адже якісно підготувати лікаря дистанційно неможливо.
Це рішення виявило катастрофічну проблему: високі ціни на оренду житла в Кропивницькому та неможливість організації службового житла змушують викладачів жити в дорозі або залишати університет, зазначає керівниця університету:
– Частина викладачів не проживає у Кропивницькому. Люди рятувалися від війни хто куди міг. На робочий тиждень вони приїжджають, проводять заняття, проживають у гуртожитках чи недорогих готелях, а на вихідні їдуть назад. Це все потребує коштів, люди шукають роботу там, де перебувають їхні сім’ї, і якщо знаходять – ми втрачаємо висококваліфіковані кадри. Кожна людина повинна мати гідне житло.
Ситуацію не покращує навіть наявність гуртожитку, говорить Майя В’ячеславівна:
– У нас в оренді є гуртожиток на вулиці Матвієнка, але у 2022 році туди заселили внутрішньо переміщених осіб. Там лише 140 місць, і з них понад 50 зайняли люди, які не мають стосунку до університету, але не виїжджають уже протягом чотирьох років. Ми зверталися до обласної та міської влади, проводили наради, де я неодноразово просила їх переселити, бо мої викладачі на 80% – також внутрішньо переміщені особи, які потребують житла. Але питання досі не зрушилося з місця.
ЗА ПЕРІОД ДРУГОЇ РЕЛОКАЦІЇ УНІВЕРСИТЕТ ВИПУСТИВ МАЙЖЕ ПІВ ТИСЯЧІ МЕДИКІВ
Попри житловий та майновий колапс, у професійній сфері університет знайшов союзника – обласний департамент охорони здоров’я та його керівника Олега Рибальченка. Місцева медична спільнота чітко усвідомлює: без ДНМУ регіон ризикує залишитися без лікарів. Університет уклав 18 чинних договорів про співпрацю з клінічними базами – як комунальними, так і приватними.
– Департамент – це надійний партнер нашого університету, який усвідомлює проблему дефіциту лікарів у місті та області, а також те, що завдяки нашим випускникам її можна значно зменшити. За період другої релокації ми випустили майже 500 студентів, приблизно стільки ж інтернів, і більшість із них залишається в регіоні.
Департамент допоміг налагодити ефективну співпрацю з клінічними базами, де наші студенти мають необхідний доступ до пацієнтів, – зазначає Майя Єрмолаєва.
Однак і тут не все гладко. Цього разу – через законодавчі вимоги та загальне зменшення кількості абітурієнтів.
– Дуже підвищуються вимоги до всіх університетів, і однією з найближчих у законодавстві буде наявність власної або тісно афілійованої клініки, де розташовані всі основні клінічні бази. На жаль, у нас такої можливості в місті немає, хоча практична складова освітнього процесу наразі забезпечена. Також спостерігається дефіцит абітурієнтів: демографічна ситуація несприятлива, медичні спеціальності стали менш привабливими для абітурієнтів, і медичні університети по всій країні недобирають студентів, – говорить пані Майя.
НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНИХ СТУДЕНТІВ ПРИЗУПИНИЛОСЯ ЧЕРЕЗ ВІЙНУ
Через зазначену демографічну ситуацію аналіз вступних кампаній останніх років продемонстрував невтішні тенденції для Кіровоградщини, які й раніше були скромними. Регіон має об’єктивні обмеження за кількістю випускників, а законодавчий мінімум у 150 балів для медичних спеціальностей ще більше звужує коло місцевих потенційних студентів університету – рейтинг регіону в цьому питанні значно відстає.
– Ми аналізуємо ситуацію з набором студентів уже кілька років. За останні два роки набір був приблизно однаковим – близько 75–80 студентів. Для національного медичного університету це дуже мало. Варто розуміти, що для випускників шкіл та медичних коледжів ми маємо лише чотири освітні програми – за спеціальностями: медицина, педіатрія, стоматологія та фармація. Це не класичний університет із десятками спеціальностей. Ми працюємо виключно в медичному напрямку, – наголошує Майя Вʼячеславівна.
Навчання студентів з інших країн майже припинилося через війну, додає очільниця закладу:
– До війни в нас навчалися тисячі іноземних студентів. Сьогодні залишилося лише 11. Нового набору вже три роки не було. Не всі бажають їхати навчатися до країни, де триває війна. Після перемоги ми намагатимемося повернути іноземних студентів, але всі розуміють, що це буде надзвичайно складно.
Для виходу з глухого кута Міністерство охорони здоров’я та керівництво вишу після тривалих обговорень обрали Кривий Ріг – великий промисловий центр, де місцева влада виявила максимальну зацікавленість у появі медичного університету та пообіцяла всебічну підтримку, включно з наданням службового житла для професорсько-викладацького складу. Наразі завершується юридичний процес передачі однієї з будівель Криворізького національного університету на баланс МОЗ для потреб ДНМУ.
– Якщо це приміщення стане нашим, то там буде наша юридична адреса, ми перереєструємося з Донецької області, матимемо там основну базу університету. Це дасть змогу залучати гранти, проводити ремонти, адже міністерство готове допомогти облаштувати корпус, а місто вже включило нас до своїх грантових проєктів, – зазначає керівниця закладу.
Окрім питання власного корпусу, Кривий Ріг вирішує ще одну стратегічну вимогу майбутнього законодавства – створення університетської клініки на базі другої міської лікарні.
Попри перенесення юридичної адреси та відкриття осередку закладу в Кривому Розі, ДНМУ поки що не закриває філію на Кіровоградщині. Університет має унікальний історичний досвід роботи одразу в кількох містах і планує зберегти всі напрацювання.
– Моя особиста позиція та позиція університетської спільноти – ми маємо зберегти те, що вже існує в Кропивницькому. Тут є наші викладачі – місцеві мешканці. І найголовніше – студенти: тепер більшість із них – жителі Кропивницького та області. Вони вступали сюди, щоб саме тут навчатися і надалі працювати, і примушувати їх переїжджати до іншого регіону для донавчання – неправильно. Шкода було б втратити і наші клінічні бази, які ефективно функціонують, – наголошує Майя Вʼячеславівна.
У поточному році в Кривому Розі планують здійснювати набір лише на перший курс та інтернів, у Кропивницькому продовжать повноцінне навчання студенти всіх курсів, зокрема й нового набору першокурсників.
ПИТАННЯ БЕЗПЕКИ ПІД ЧАС НАВЧАННЯ СТОЇТЬ ГОСТРО
Питання безпеки в Кривому Розі є актуальним, проте керівництво університету оцінює ситуацію тверезо та готує відповідну інфраструктуру. Оскільки в місті проживає понад 600 тисяч людей, ДНМУ інтегрується в наявні безпекові механізми, каже пані Майя:
– У будівлі, що нам передають, підвальні приміщення раніше використовувалися як лабораторії та технічні підрозділи, тому їх можна буде застосовувати як елементарне укриття. На клінічних базах це ще простіше – це лікарні, де наявність укриття є обов’язковою. Ми розглядаємо ситуацію стратегічно: війні протидіють тактичними рішеннями, але університет має функціонувати, адже війна – не назавжди. Ми плануємо комбінувати розклад – практичні дисципліни відпрацьовувати тільки очно на базах, а гуманітарні й теоретичні – частково, за необхідності, переносити в онлайн.
Для більшості викладачів-переселенців черговий переїзд не становить суттєвої ментальної перешкоди, оскільки в Кропивницькому вони так і не змогли отримати постійного житла.
– Ми вже не вдома, тому для нас це не так складно, як було у 2014 році, – підсумовує Майя Вʼячеславівна. – Головна мета ДНМУ залишається незмінною: ми маємо зберегти університет та гідно відсвяткувати його столітній ювілей уже за чотири роки.
Керівниця закладу наголошує: у сучасних умовах саме запит здобувачів освіти визначає логіку розвитку – задля майбутнього.
– На сьогодні важко прогнозувати, яка база буде найпривабливішою. Ми плануємо, що саме у Кривому Розі вона має стати основною, бо багато сторін готові долучитися до її розвитку. Ми також усвідомлюємо: сьогодні не лише студенти шукають викладачів, а й викладачі мають йти за студентами. Наше завдання – залучати їх до університету та забезпечувати якісне навчання.
Зауважу, – додає пані Майя, – що нещодавно я брала участь у великому форумі за участі ВООЗ, присвяченому первинній медичній допомозі, сімейній медицині. Там було представлено справді тривожну прогнозну статистику: у найближчі десять років дефіцит лікарів лише на первинному рівні, сімейних, становитиме приблизно 10 000 осіб! Уявіть, яка це катастрофа? Тому всі медичні університети мають працювати над тим, щоб мотивувати наших дітей до навчання та подальшого професійного шляху в нашій країні, у рідному регіоні.
Мирослава Липа, Кропивницький
Фото авторки