Антрополог пояснив, чому заздрість є природним відчуттям у людей і тварин та яку роль вона відіграє у підтриманні взаємин.
Стосунки / © Pixabay
Заздрість — звичайне почуття, яке міцно вкоренилося в людських взаєминах і виконує роль еволюційного пристосування. Воно допомагає регулювати партнерські відносини та знижувати ризики «неправильного» вкладення у чужі гени. Схожі прояви трапляються не тільки у людей, але й у багатьох звірів, від моногамних птахів до морських ссавців, котрі охороняють свої гареми.
Про це розповів антрополог і науковий популяризатор Сергій Клемін, пише видання nauka.ua.
Генетичне виявлення невірності
Новітні ДНК-тести показали, що чоловіки нерідко виховують дітей, які їм генетично не рідні, навіть не здогадуючись про це. Американське дослідження під керівництвом Ешлі Шепард з більш ніж тридцятьма учасниками свідчить, що дорослі діти у таких сім’ях відчували більше суму, люті та розгубленості, а не подиву чи полегшення. Отже, заздрість з давніх-давен слугувала засобом нагляду за партнерами, зменшуючи ймовірність витрат часу та ресурсів на чужі гени. Разом з тим, неконтрольовані прояви заздрості можуть бути руйнівними.
Демонстративні сигнали власності
Представники багатьох видів, у тому числі й люди, показують своє право на партнера через сигнали конкурентам. Усні прояви можуть охоплювати публічні заяви про законність відносин, тілесні — обійми, тримання за руки чи спільні фотографії у соцмережах. Такі дії дієво відлякують потенційних суперників і наголошують, що партнер зайнятий. Люди та тварини використовують ці сигнали як спосіб підтримки взаємин та контролю соціального простору.
Пильність та «патрулювання» території
Ще одним інструментом є постійний нагляд за партнером. У тварин це виражається в охороні гарему чи території: морські слони, павіани гамадрили та самці комарів-товстоніжок активно стежать за самицями, відганяючи конкурентів. У людей це аналогічно до перевірки месенджерів, соцмереж або дзвінків у непередбачуваний момент. Еволюційний психолог Девід Басс зауважує, що така пильність допомагає знаходити ознаки обману та може бути дієвою в певних умовах.
Біологічна роль ревнощів
Власницька поведінка серед тварин має сенс: чим більше самець вкладає ресурси у партнерку, тим дужче він намагається захистити її від конкурентів. Схожа мотивація притаманна і для самок, які теж зацікавлені у збереженні союзу. Моногамія серед тварин нечаста — навіть у орлів, лебедів та лелек трапляються зради. Ревнощі та охорона партнера є біологічною адаптацією для захисту репродуктивних інтересів.
Ревнощі у первісних людських спільнотах
У кам’яному віці парні відносини були менш розповсюджені. Жінки могли вступати у сексуальні контакти з багатьма чоловіками заради блага племені, а чоловіки віддавали перевагу інтересам групи. Звичай гостинного гетеризму передбачав статеві зносини незнайомця з дружиною чоловіка для змішування генів, що не викликало ревнощів та сприяло генетичному здоров’ю популяції.
Сучасний підхід до ревнощів
У сучасному світі прояви ревнощів залежать від соціального контексту: статусу суперника, довіри, тривалості дружніх відносин та культурних норм. Поширення моногамії та осілий спосіб життя сприяли посиленню ревнощів, проте надмірне стеження та контроль шкодять відносинам. Психологічний комфорт, довіра та взаємна повага стають основою здорових партнерських взаємин, тоді як постійний контроль призводить до конфліктів.
За його словами, ревнощі — це не лише людська слабкість, а комплексна еволюційна адаптація, яка допомагала підтримувати партнерські зв’язки та забезпечувати репродуктивний успіх. У сучасних умовах важливо стримувати це почуття та будувати відносини на довірі, розумінні та взаємоповазі, щоб ревнощі працювали на благо партнерства, а не руйнували його.
Нагадаємо, раніше ми писали про те, що антропологиня Dr. Helen Fisher відповідала на найцікавіші запитання з Інтернету щодо кохання та почуттів.