Сучасні фізики беруть до уваги концепцію мультивсесвіту, аби пояснити походження нашої дійсності.
Паралельний світ / © Global Look Press
Ідея безлічі паралельних реальностей у так званому «мультивсесвіті» вже давно надихає сюжети науково-фантастичних фільмів. Однак зараз ця ідея вийшла за межі голлівудських сценаріїв — чимало відомих фізиків та астрономів сприймають її абсолютно серйозно. Хоча наукове бачення мультивсесвіту значно відрізняється від кінематографічного, і серед самих науковців досі немає спільної думки щодо його сутності.
Про це повідомляє ВВС.
Всесвіт, в якому ми живемо, видається ідеально пристосованим для виникнення та підтримки життя. Як пояснює професор фізики з Університету Святого Йосипа в США Пол Галперн, якби гравітація була хоч трохи слабшою, зорі та планети просто не змогли б сформуватися. З іншого боку, за умови значно більшої гравітації Всесвіт був би зруйнований ще на етапі свого формування.
В природі існує приблизно два десятки фундаментальних констант, і саме їхні чіткі значення дають змогу законам фізики працювати так, як ми знаємо.
Деякі науковці пояснюють таку виняткову точність існуванням мультивсесвіту. Відповідно до антропного принципу, якщо десь існує нескінченна кількість Всесвітів з різними комбінаціями цих констант, то ми закономірно опинилися саме в тому, котрий здатен підтримувати розумне життя — інакше ми б просто не ставили собі подібних питань.
Квантова механіка та «багато світів»
Перша наукова ідея мультивсесвіту походить з квантової механіки. У мікросвіті властивості частинок не є наперед визначеними: електрон не знаходиться у конкретній точці, а має лише шанс опинитися там.
У 1957 році фізик Г’ю Еверетт запропонував гіпотезу «Інтерпретації багатьох світів». Він припустив, що квантова частинка розгалужується на всі можливі дійсності одночасно, і кожна з них продовжує існувати у власному Всесвіті.
Однак професор Галперн розчаровує шанувальників фантастики: розщеплення реальностей відбувається на мікроскопічному рівні. «Двійники», які з’являються в паралельних світах, відрізняються лише розташуванням одного електрона, що навряд чи стало б основою для захопливого сюжету.
До того ж, ця теорія має критиків. Філософи наголошують, що гіпотезу, котру неможливо перевірити експериментальним шляхом, не можна вважати справжньою наукою. Інші науковці використовують «бритву Оккама», стверджуючи, що залучення нескінченної кількості Всесвітів для пояснення фізичних процесів тільки ускладнює розуміння світу, а не спрощує його.
Великий вибух і вічне розширення
Інша відома концепція базується на процесах раннього космосу. Сучасні теорії стверджують, що до появи матерії Всесвіт надзвичайно швидко розширювався. Коли цей процес зупинився в нашій частині простору, енергія перетворилася на матерію та світло — відбувся Великий вибух.
Однак гіпотеза «вічного розширення» передбачає, що цей процес міг не зупинитися скрізь одночасно. За межами нашої космічної «бульбашки» розширення продовжується, час від часу утворюючи нові Всесвіти з абсолютно іншими фізичними законами. За словами астрофізика Джерайнта Льюїса з Університету Сіднея, більшість із цих світів будуть мертвими, але іноді з’являтимуться й придатні для життя.
Прихильники теорії вважають, що якщо два Всесвіти сформувалися близько один до одного, вони могли б зіткнутися. Космологи шукають «рубці» таких подій у реліктовому випромінюванні — космічному мікрохвильовому фоні (КМФ), який зберігся з часів раннього Всесвіту.
Деякі науковці вказують на аномальну «холодну пляму» в КМФ, припускаючи, що це слід від гравітаційного впливу сусіднього Всесвіту. Однак статистика поки не дає стовідсоткового підтвердження цим твердженням.
Наразі теорія мультивсесвіту залишається набором складних математичних моделей. Однак, як зазначають фізики, наука часто працює з непрямими доказами, тому пошуки відповідей на найбільші загадки світобудови тривають.
Нагадаємо, астрофізики запропонували нову гіпотезу щодо завершення еволюції Всесвіту. Згідно з нею, його кінець може відбутися не у вигляді раптової катастрофи, а як дуже тривалий процес поступової втрати маси космічними об’єктами.
Дослідники вважають, що механізми, схожі на випромінювання Гокінга, можуть діяти не тільки поблизу чорної діри, а й у таких об’єктах, як білий карлик та нейтронна зоря. У такому випадку надщільні тіла з часом повільно втрачатимуть масу через квантові процеси.
За оцінками авторів моделі, максимальна тривалість існування Всесвіту може становити приблизно 10^78 років, після чого космічні об’єкти поступово зникнуть.