28.08.2026
Олеся Бойко
Поділитися
Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter
27 серпня минуло 170 років від дня народження Івана Франка.
У Львові до пам’ятника письменнику несли квіти, у його рідних Нагуєвичах два дні поспіль збирали кошти на дрони для ЗСУ, у Тернополі згадували, що саме тут 2013 року тернопільська молодь розпочала Євромайдан, а у Відні й Вуковарі до вшанування долучилася діаспора. В Івано-Франківську тим часом уже шостий день триває фестиваль, названий на честь Каменяра, а на стрімінгах з’явилися одразу дві пісні на його вірші. Ювілей проходив під гаслами «Франко єднає» та «170 років з Франком». Судячи з географії подій, це справді не просто слогани.
Квіти, лекція і перформанс за казками письменника
Біля Львівського національного університету імені Івана Франка викладачі, посадовці та просто небайдужі громадяни поклали квіти до пам’ятника видатному діячеві. Голова Міжнародної асоціації франкознавців Михайло Гнатюк виголосив промову про Франка, а завершили все перформансом, створеним за мотивами його казкових творів.
У холі головного корпусу відкрили виставку «Династія творців. Іван Франко та його родина в українській історії і культурі» авторства Наталі Тихолоз, директорки Інституту франкознавства Львівського національного університету імені Івана Франка. Виставка розповідає не лише про самого письменника, але й про його дітей та їхній внесок в українську культуру: команда прагне повернути родину Франка в культурний контекст, а не залишати її в тіні великого літератора. Перед відкриттям показали відеосюжет про мобільну версію експозиції.
Мойсей з передмовою і Шекспір у перекладі Куліша — у Львівській галереї показали Франкові книжки
Того ж 27 серпня Музей староукраїнської книги Львівської національної галереї мистецтв імені Б. Г. Возницького відкрив експозицію «Франко. Книжки» з видань, що зберігаються у фондах галереї. Кураторка виставки, провідна зберігачка фондів Соломія Вівчар пояснила задум: експозиція побудована не стільки на фактах біографії письменника, скільки навколо книг та тих ролей, які Франко відігравав у їхній появі — сам писав, перекладав, редагував, видавав.
Найціннішим експонатом стало прижиттєве видання поеми «Мойсей» 1913 року — на відміну від першого видання 1905-го, воно містить передмову самого автора, де Франко пояснює джерела поеми та її сюжет. «Однак перлиною нашої виставки є прижиттєве видання поеми «Мойсей», — зазначає Вівчар. Поруч експонуються прижиттєві видання збірки «Із днів журби» та поеми «Іван Вишенський».
Окремий розділ присвячено перекладам Франка, які він здійснював з 1879 року й до кінця життя: від античних авторів до сучасників, зокрема Платона, Менандра, Гайне, Золя, Кляйста, Гекслі. Особливе місце займає серія видань Шекспіра — Франко був у ній редактором перекладів Пантелеймона Куліша. Виставка показує й співпрацю письменника з Науковим товариством імені Шевченка: тут можна побачити «Записки НТШ», «Хроніку НТШ», «Житє і слово», «Літературно-науковий вістник». Є й видання, що побачили світ уже після смерті Франка, у Львові, Києві, Харкові, Лейпцигу з 1917 року, що підтверджує: інтерес до його спадщини лише зростав.
Місце для виставки обрали не випадково — музей «Русалки Дністрової», простір, пов’язаний з історією однойменного альманаху й «Руської трійці». Таким чином організатори демонструють тяглість українського літературного процесу в Галичині — від Маркіяна Шашкевича до Франкових «Мойсея» й «Івана Вишенського». Вхід вільний, побачити виставку можна до 11 жовтня 2026 року за адресою вул. Коперника, 36.
«Профілі без масок»: як у Домі Франка оживили його поезію
О 17:00 у Домі Франка відбулася презентація нової театралізованої екскурсії «Франко — поет. Профілі без масок», п’яту за рахунком. Її провели наукові співробітниці музею Галина Мазур-Женчак і Христина Рикмас. Вхід був вільний, за бажання — донат на військо, і люди пожертвували понад 5 770 гривень роті безпілотних автоматичних комплексів 5-ї окремої штурмової бригади. Екскурсія залишається в афіші музею — записатися можна групою від 5 осіб.
Того ж дня директор музею Богдан Тихолоз дав інтерв’ю виданню Leopolis.news (розмовляла Ольга Альтман): говорив про універсалізм Франка та про те, як команда захищає музейну колекцію під час війни й які проєкти реалізує за грантової підтримки Українського культурного фонду й фонду ZMINA. Фундації.
Великі уродини!
Дім Франка також підготував концерт «Великі уродини» в межах проєкту «170 років з Франком» — переможця конкурсу «Флагманські події» Українського культурного фонду. Реєстрацію довелося закрити вже за 10 годин: локація просто не змогла б вмістити більше відвідувачів.
Команда музею обрала цитату самого Франка з есе «Дещо про самого себе»: «Що маю сказати їй про себе? Що я народився?.. Що я трохи вчився? Що я любив і страждав?». І додала: людину, яку сьогодні кожен українець знає як символ нації, сам письменник оцінював «вельми скромно».
«Локальна історія» знімає з Франка ярлик Каменяра
2 вересня о 18:00 у Домі Франка представлять спеціальний випуск журналу «Локальна історія», присвячений Франкові. За круглим столом зберуться головний редактор видання Віталій Ляска, письменниця Галина Пагутяк («Тісні люде», «Урізька готика»), директор музею Богдан Тихолоз і директорка Інституту франкознавства Наталя Тихолоз. Говоритимуть про те, чому Франко — не лише Каменяр, з яких творів краще починати знайомство з ним, звідки родом його предки, яким був світ його доби, чому він любив працювати в гамірних львівських каварнях, де шукати «його місця» у Відні та якими були літні вакації у Криворівні.
Радіо Культура присвятило Франкові окремий ефір із Богданом Тихолозом — розмову про людей і місця, які досі бережуть пам’ять про нього. Ведучі назвали письменника «інтелектуальним лідером, пророком та ідейним архітектором української нації».
Нагуєвичі: два дні, дзвони, дрони і гала-концерт
У Нагуєвичах на Львівщині, де народився Франко, святкування під гаслом 2026 року «Франко єднає» триватимуть два дні.
27 серпня. У Літературно-меморіальному музеї відслужили панахиду перед іконою Святого Миколая з Нагуєвич XVIII століття — саме перед нею, за переказом заповідника, Франка хрестили. Служили владика Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ Ярослав і архієпископ Дрогобицько-Самбірської єпархії ПЦУ Яків. Далі — привітання від родини Франків і покладання квітів до пам’ятника.
На вхідній території садиби відкрили тактильну бронзову міні-скульптуру батьківської хати Франка зі шрифтом Брайля й аудіодискрипцією — щоб музей став доступнішим для людей із порушеннями зору.
Автор — скульптор Василь Одрехівський. Біля Криниці садиби презентували та погасили ювілейну марку й конверт: проєкт «Козацька пошта» зробив львівський митець і видавець Андрій Пилюх. Представили новий музейний путівник — про нього розповів зберігач фондів заповідника Назарій Юрчишин. Далі — «Франко кава».
У Дрогобичі, в музеї «Дрогобиччина», відкрили експозицію «Іван Франко і Дрогобич». На площі Івана Франка вручили Міжнародну премію імені Івана Франка — вже вдесяте. У Народному домі відбулася прем’єра вистави «Невідомий Франко» (ідея Сергія Дмитрієва, режисер — народний артист України Олег Мусійчук).
28 серпня садиба перетворилася на етнофест «Франкотерапія» — уже десятий: зі збором коштів для поранених бійців ЗСУ та родин загиблих Героїв. Працювали понад 50 благодійних локацій — від «Франкомеду» пасічника Мирослава Низового і ковальської кузні Ігоря Войтусіка до реконструкції стрільби з лука епохи Захара Беркута (загін «Чорна Галич» на чолі з Яремою Іванцівим), гончарних майстер-класів, вишивки, катання верхи на музейному коні від родини Войтусік і локації київського фонду «Коло». Окрема зона була присвячена Петрові Франку та винахідництву: показ дронів, 3D-моделювання й робототехніки від учнівського гуртка (керівник Ігор Хомин), а поруч — франко-теніс під егідою місцевої спортшколи. Свою локацію мали й волонтери «Бориславські дракони».
На пересувній сцені «Франкотеатру» Львівський театр ляльок зіграв «Витівки Лиса Микити» за казкою Франка, а Бориславський драмтеатр показав уривки з «Украденого щастя».
Тривав патріотичний концерт із благодійними аукціонами на підтримку ЗСУ — продавали декоровані бойові гільзи, краєзнавчі книжки, картину майстрині Насті Уварової й навіть моделі військової техніки з повітряного пластиліну, зліплені школярем Максимом Ляльковським. Виступали ансамбль «Веселка» з Нагуєвич, колективи Старосамбірщини, дует Оксани Бобечко й Андрія Боженського з піснею «Білі сни», хорова капела «Галичани» з піснями на Франкові слова та студент музичного коледжу Андрій Гриценко.
Стартував фінал Всеукраїнського пісенного конкурсу «Франко єднає» — тринадцять фіналістів заспівали на вірші письменника, від «Всюди нівечиться правда» до «Зів’ялого листя». У гала-концерті виступили Олесь Журавчак, Олег Сербін, Тоня Матвієнко, Павло Табаков, Злата Огнєвіч і Арсен Мірзоян.
До Нагуєвичів також курсував спецрейс «Франкоавтобус».
Дві пісні до дня народження Каменяра
Співак Павло Табаков, переможець «Шансу» і «Голосу країни», презентував пісню «Ти не моя, я не твій» — на слова вірша «Де я не йду, що не почну» зі збірки «Із днів журби» (1900). Прем’єра вийшла на стрімінгах 27 серпня, а вже наступного дня Табаков виконав її наживо в Нагуєвичах.
«У шкільних хрестоматіях Франко часто видається занадто академічним, — ділиться співак. — Але, якщо вчитатися, то його любовна лірика — це чистий емоційний надрив, драма людини, яка кохає всупереч усьому». За його словами, рядки, написані майже 130 років тому, «резонують із болем багатьох українців сьогодні: коли розлука і неможливість бути разом стали частиною нашої воєнної реальності».
У Табакова вже є пісні на слова Шевченка («Борітеся — поборете») і Симоненка («Україно моя»).
Другий реліз — подвійний сингл FRANKO. За основу взяли вірш «Ой жалю мій, жалю» зі збірки «Зів’яле листя»: співачка Людмила Мазур (Mila Mazur) поклала його на музику, а продюсер CJ Plus створив електронний ремікс-джангл ZHALIU. Смуток вірша й енергійний ритм створюють, за словами авторів, «політональний» ефект — сум трансформується в прагнення жити далі. Другий ремікс, від Hockins, звучить повільніше й глибше — з басовим саундом і трансформованим вокалом.
Обкладинку синглу створив фотограф Олег Дімов. Слухати можна на Spotify, Apple Music, YouTube Music, а завантажити безкоштовно — на Bandcamp.
Франківськ перетворив Палац Потоцьких на територію Франка на шість днів
25 серпня в Палаці Потоцьких стартував FRANKOFEST-170, що триватиме до 30 серпня. На відкриття зібралося приблизно 50 осіб: письменники, франкознавці, студенти. Міський голова Руслан Марцінків наголосив, що організатори прагнуть показати Каменяра не лише як шкільну постать, а як сучасного, багатогранного митця та інтелектуала.
Співорганізатор фестивалю Володимир Гайдар пояснив задум просто: постатей рівня Франка треба не вивчати, а відчувати. «Знаючи Франка, можна пропустити через себе й усвідомити не тільки його творчість, а й глибинну історію українського народу, — каже Гайдар. — «Лиш боротись — значить жить» — ці слова сьогодні актуальні як ніколи. Не тільки в сенсі фізичного захисту кордонів, а в сенсі боротьби за душу українця, за нашу ідентичність». Музичну програму, за його словами, задумали так, щоб показати Франка не лише через літературу, а й через музику, театр, кіно, мистецтво й гастрономію.
Франкознавець Роман Голод з Прикарпатського університету назвав головну фішку фестивалю — універсальність: тут і серйозний науковий аналіз ідей Франка, і формат для тих, хто «хоч на краплинку зацікавився». А студент Святослав Макогін зізнався, що на типових заходах пам’яті Франка йому завжди бракувало щирості й живих обговорень — зазвичай просто зачитують уривок із «Мойсея» чи «Вічного революціонера» й на цьому все закінчується. Він сподівається, що на фестивалі нарешті поговорять про «Перехресні стежки» чи «Одвертий лист до галицької молодежі 1905 року».
У програмі — театральні постановки, музика, кіно, наука і книжковий ярмарок. Театральну частину склали три події: показали «До безтями» — екзистенційну драму режисера Тараса Бенюка, сучасне прочитання Франкової п’єси «Чи вдуріла?» від Івано-Франківського театру драми і комедії; ще дві постановки по-своєму розкрили письменника — через сучасний театр і через історію самого міста.
У межах проєкту «Франко-Іван-Франко» показали картину Олексія Борисова «Іван-Франко-Іван» (1997), написану в контексті бієнале «Імпреза», разом з її репродукціями; окрема виставка показала Івано-Франківськ через архітектуру і вулички. Музична програма включила академічний концерт на Франкові вірші та виступи гуртів упродовж наступних днів. Організатори також підготували перформанси, гастрономічні події та навіть лекції про моду.
Тернопіль: пам’ятник Франку, що бачив Євромайдан
У Тернополі 27 серпня міський голова Сергій Надал разом із громадою поклав квіти до пам’ятника Франку на вулиці Петра Конашевича-Сагайдачного. Франко часто бував у місті, виступав перед людьми, дружив з першим українським бургомістром Тернополя Володимиром Лучаковським і навіть балотувався до австрійського парламенту. А місце біля пам’ятника має ще одне значення: саме тут 22 листопада 2013 року тернопільська молодь вийшла на свій перший Євромайдан.
Квіти у Відні і літургія у Вуковарі — як Франка згадала діаспора
У Відні 27 серпня дипломати посольства України разом з українською громадою поклали квіти до пам’ятника Франку біля греко-католицької церкви святої Варвари (Postgasse 8) — його відкрили тут ще 1999 року.
«Дипломати посольства України в Республіці Австрія разом з українською громадою 27 серпня вшанували пам’ять видатного українського письменника, поета, публіциста, перекладача, науковця і громадсько-політичного діяча Івана Франка», — написали в посольстві у фейсбуці.
Хорватський Вуковар присвятив до дня народження Івана Яковича «Дні української культури Вуковар 2026», на яких виступали творчі колективи й представники діаспори з Хорватії та Сербії. Головним організатором виступило місцеве товариство «Іван Франко», підтримали захід Рада з питань нацменшин Хорватії, Вуковарсько-Сремська жупанія й мерія. Програму присвятили 170-річчю від дня народження та 110-річчю від дня смерті письменника. В Українському домі представили виставку про його життя і про давні зв’язки українців та хорватів, чиї предки переселилися сюди близько 130 років тому за Австро-Угорщини.
Головною подією став півторагодинний гала-концерт у Хорватському домі — виступили господарі, гості зі Славонського Брода й Шумече, а також товариство «Іван Сенюк» із сербської Кули.
Загребське товариство «Кобзар» привезло свіжий номер журналу «Слово Кобзаря» і восьмий том антології «Українці Хорватії». Хорватські посадовці висловили солідарність з Україною, а хвилина мовчання за загиблими в теперішній війні перегукнулася з пам’яттю про жертв оборони самого Вуковара під час Хорватської війни за незалежність. Завершили дні святковою літургією в греко-католицькій церкві на Українській вулиці — тут місцеві діти прийняли перше причастя.