Роман Пономаренко. Українці в придушенні Варшавського повстання

10:33 сьогодні, 17 серпня 2026

Цього тижня відзначаються чергові річниці Варшавського повстання, яке тривало 63 дні з 1 серпня до 2 жовтня 1944 року. Це була відчайдушна спроба польської Армії Крайової заволодіти Варшавою на тлі наближення Червоної армії.

Одним із усталених польських трактувань цих подій є акцент на активній участі українців у придушенні повстання. Ці наративи базуються на твердженнях воєнного часу. Зокрема, у звітах Армії Крайової згадуються українські формування у складі німецьких збройних сил у Варшаві. Ці українці нібито “відзначилися” масовими вбивствами, зґвалтуваннями та мародерством. Найчастіше в цьому контексті згадується 14-та добровольча дивізія військ СС “Галичина”. Але якою ж насправді була участь українців у тих подіях?

Роман Пономаренко

кандидат історичних наук

Детальніше

Німецькі сили у Варшаві

Повстання Армії Крайової у Варшаві застало німців зненацька. Для його придушення німецьке командування зосередило значну кількість військових частин, об’єднавши їх у корпусну групу “Фон дем Бах” під командуванням обергруппенфюрера СС Еріха фон дем Баха. Переважно це були окремі тилові та охоронні частини, хоча серед них траплялися й бойові підрозділи, такі як саперні штурмові батальйони, призначені для прориву укріплених позицій. Всі ці підрозділи діяли у складі зведених, імпровізованих бойових груп, а не постійних формувань.

Частина підрозділів, задіяних німцями, складалася зі східних добровольців із радянських територій. Найбільш помітним серед них була Російська визвольна народна армія (відома за російською абревіатурою РОНА) під командуванням ваффен-бригадефюрера Броніслава Камінського. Цікаво, що за батьком Камінський був поляком, але по матері — німцем, тому вважати його росіянином некоректно.

Warsaw_Uprising_-_Kaminski_(1944) — Майор Іван Фролов та офіцери бригади РОНА. Варшава, серпень 1944 року

Фото: wikipedia.org

Майор Іван Фролов та офіцери бригади РОНА. Варшава, серпень 1944 року

Для боїв у Варшаві з особового складу РОНА було сформовано бойову групу з двох батальйонів, загальною чисельністю близько 1700 вояків. На папері цей підрозділ вважався частиною 29-ї добровольчої дивізії військ СС (російська №1), в яку 1 серпня 1944 року перейменували РОНА. У боях з повстанцями вони зазнали значних втрат — до 30% особового складу і “відзначилися” численними воєнними злочинами. Хоча ці злочини, слід зазначити, не виходили за межі тих, що скоювалися сусідніми німецькими підрозділами.

Найімовірніше, серед вояків РОНА були поодинокі етнічні українці, враховуючи, що більшість їхніх солдатів походили з прикордонних Орловської, Курської та Брянської областей. Однак точно відомо, що ці вояки не ідентифікували себе як українці і не використовували жодної української символіки.

Також у боях у Варшаві німці залучили інші “східні підрозділи”, зокрема численні козацькі частини — 209-й козацький поліцейський батальйон, 5-й козацький полк полковника Бондаренка та інші. У їхньому складі теж були етнічні українці, проте, ймовірно, вони не вважали себе українцями, а наголошували на своєму “козацькому походженні”.

Generał_Heinz_Reinefarth_w_czapce_kubance_i_3_pułk_Kozaków — Групенфюрер СС Гайнц Райнефарт та вояки 3-го козацького полку Якова Бондаренка. Варшава, серпень 1944 року

Фото: wikipedia.org

Групенфюрер СС Гайнц Райнефарт та вояки 3-го козацького полку Якова Бондаренка. Варшава, серпень 1944 року

Українські есесівці у Варшаві

Поширені польські твердження про залучення дивізії військ СС “Галичина” до варшавських подій не підтверджуються жодним історичним документом. Повний перелік німецьких підрозділів, задіяних для придушення повстання, міститься у звітах німецької 9-ї армії. Дивізія “Галичина” у цьому списку відсутня. У бойовому шляху української дивізії Варшава також не фігурує — на момент повстання бійці проходили відновлення після боїв на Львівщині в липні 1944 року. Восени ж дивізію перекинули до Словаччини для боротьби з місцевими партизанами.

Отже, до Варшави українців із СС “Галичини” не направляли. За винятком одного епізоду. Маловідомим є випадок залучення українських курсантів елітної юнкерської школи СС у Брауншвейзі, яка на той час базувалася у Познані. На початку серпня 1944 року до канцелярії школи з Берліна надійшов спеціальний наказ про відправлення 10 українських юнкерів, які володіли польською мовою, у розпорядження командуючого німецькими силами у Варшаві. Їхнім завданням було служити перекладачами у добровольчих частинах, укомплектованих східними добровольцями.

Для цього відібрали 10 юнкерів, найімовірніше, на добровільній основі. Серед тих, хто зголосився, був Михайло Климюк, родом із Варшави, де проживала його родина, про яку він нічого не чув після початку повстання. Проте після прибуття з’ясувалося, що їхні послуги не були потрібні. Можливо, це було пов’язано з хаосом, що панував тоді в німецьких частинах, де українці просто “загубилися”. Більшість часу юнкери провели у штабі, не маючи конкретних завдань.

Warsaw_Uprising_-_Barricade_&_Flag_(1944) — Повстанська барикада з польським національним прапором на одній із вулиць Варшави, 1944 рі

Фото: wikipedia.org

Повстанська барикада з польським національним прапором на одній із вулиць Варшави, 1944 рі

Коли до Познані прибув офіцер дивізії військ СС “Галичина” ваффен-оберштурмфюрер Богдан Підгайний і дізнався про цю ситуацію, він негайно зв’язався зі штабом дивізії, щоб домогтися повернення юнкерів. Після втручання штабу дивізії дев’ятеро українців повернулися до Познані. Десятий, Михайло Климюк, загинув на вулицях Варшави, намагаючись дістатися до своїх батьків. На цьому “участь” українських есесівців у варшавських подіях завершилася.

Окремо слід згадати українських вояків із 5-ї танкової дивізії СС “Вікінг”. До цієї елітної дивізії у вересні 1944 року було включено 1000 українців, які раніше служили в дивізії “Галичина”. У вересні 1944 року дивізія СС “Вікінг” діяла в районі Варшави, проте бійців не вводили безпосередньо до міста, за винятком окремих незначних підрозділів.

Наприкінці вересня підрозділи “Вікінга” брали участь у ліквідації так званої “Кампіноської республіки” — району, контрольованого польськими партизанами, розташованого в Кампіноській пущі, на південний захід від Варшави. Після початку Варшавського повстання місцеві партизани активізувалися, і німці провели спеціальну військову операцію для їх придушення, яка була успішно завершена. Формально події в Кампіноській пущі можна віднести до загального контексту “Варшавського повстання”, однак це не зовсім коректно, оскільки це була окрема операція, проведена за межами міста.

Український легіон самооборони

Єдиним справді українським підрозділом у німецькому формуванні, який чітко згадується в німецьких документах, є мельниківський Український легіон самооборони (УЛС), що на той час називався 31-й охоронний батальйон СД. Німці дійсно планували задіяти цей підрозділ у Варшаві, проте повноцінно це зробити їм не вдалося.

У липні 1944 року УЛС відступив на територію Польщі. Серед вояків панувала невизначеність щодо подальших перспектив. Командування Легіону не виявляло бажання воювати проти польських партизанів. Натомість розглядали можливість повернення в Україну для розбудови повстанського руху. Було зафіксовано кілька випадків дезертирства. Німці в цей період серйозно побоювалися, що УЛС може перейти на бік Армії Крайової, тому вжили відповідних заходів. Вони заарештували начальника штабу УЛС Михайла Солтиса, якого пізніше стратили, та роззброїли частину особового складу.

75723019-CAB8-4E9A-A207-54B3F2C9CB13_w1597_n_r0_s_s — Панорама зруйнованого Старого міста та Середмістя Варшави у січні 1945 року

Фото: wikimedia.org

Панорама зруйнованого Старого міста та Середмістя Варшави у січні 1945 року

Інших, близько 200 вояків, об’єднали в загін під командуванням генерал-хорунжого армії УНР Петра Дяченка. Як писав ветеран УЛС Михайло Каркоць, Дяченко “ненавидів поляків ще з визвольних змагань 1917-20 років” і “був готовий повести Легіон на Варшаву, щоб «на її воротах шаблі пощербити»”.

У вересні 1944 року загін Дяченка перекинули під Варшаву. Чи брали ці українці участь у боях у самому місті, невідомо; принаймні, це не підтверджується документами чи достовірними свідченнями. Проте точно відомо, що бійці Дяченка брали участь у згаданій ліквідації “Кампіноської республіки”. У цих боях загинуло троє українських вояків на прізвища Довбня, Ворон і Чумак.

Польський “антиукраїнський міф”

Незважаючи на відсутність об’єктивних документальних підтверджень, переконання в тому, що українці є одними з головних “катів Варшави”, глибоко вкорінилося у польській суспільній свідомості. Перш за все, у цьому винна польська пропаганда — воєнна, емігрантська та комуністична. Польські документи та газети часів повстання були переповнені антиукраїнськими гаслами, такими як заяви про появу у Варшаві “української дивізії СС” або навіть “української бронетехніки”, а також про “українських диверсантів”, які шпигують для німців чи всіляко шкодять повстанцям.

Достовірні джерела не підтверджують цих інсинуацій. Однак вони мали прямий вплив на долю близько 5000 цивільних українців, які мешкали тоді у Варшаві. Після початку бойових дій вони опинилися між двох вогнів. Поляки сприймали їх як ворогів. Згідно з даними німецької розвідки, тих українців, які викликали недовіру, страчувала жандармерія АК. Інших направляли на примусові роботи, наприклад, для спорудження барикад. Деяких українців поляки піддавали знущанням. Зокрема, побили директора Варшавської публічної бібліотеки, українського історика Лева Биковського. Також кілька сотень українців загинули внаслідок бойових дій або були вбиті німцями, переважно за підозрою у співпраці з повстанцями.

Сьогодні ці псевдонаукові твердження продовжують активно поширювати польські радикальні політики та публіцисти, зацікавлені у розпалюванні антиукраїнської істерії. І це відбувається попри наявність у Польщі правдивих та об’єктивних наукових досліджень, які пропагандисти свідомо ігнорують.