Марія Кушнірчук: шлях від ГУЛАГу до відновлення честі

17:33, 5 серпня 2026

27 червня відзначалося 100-річчя від дня народження Марії Кушнірчук, волонтерки та зв’язкової Української Повстанської Армії, яка пережила тяжкі роки в радянських таборах Воркути. Жінка дочекалася незалежності України і домоглася своєї реабілітації.

Ілля Криворучко

молодший науковий співробітник Музею історії міста Коломиї

Детальніше

Питання щодо дати народження

Марія Кушнірчук побачила світ 27 червня 1926 року у селі Молодятин, що на Івано-Франківщині, у родині польсько-українського походження. Відповідно до записів у метричній книзі, її мати, Марія-Ванда Кушнірчук, народилася 14 лютого 1909 року у селі Слобода-Рунгурська, в сім’ї коваля Францішека Рибчика польської національності. Ванда вийшла заміж за українця Миколу Кушнірчука та змінила римо-католицьку віру на греко-католицьку. За свідченнями її доньки, вчительки історії Олесі Гудимяк, польська родина зреклася Ванди, після чого мати Марії оселилася в Молодятині, де проживала до 1992 року.

Батько Марії, Микола Кушнірчук, народився 9 грудня 1903 року в Молодятині. Він займався лісозаготівлею та працював на поміщика разом із своєю родиною. У період німецької окупації, щоб уникнути голоду, він відмовився надавати німцям “контигент”обов’язкова норма сільськогосподарської продукції, яку населення повинно було здати окупаційній владі, за що його ув’язнили у Станіславівській тюрмі. Після того, як радянські війська відновили контроль над Молодятином, Микола Кушнірчук вступив до лав Червоної Армії, маючи звання рядового. Він помер від важких поранень, отриманих у боях під Берліном, 27 квітня 1945 року, і був похований неподалік міста Людвігсфельде у Німеччині.

5 (2) — Батьки Марії Кушнірчук — Ванда Рибчик та Микола Кушнірчук

Усі фото з родинного архіву Олесі Гудимяк

Батьки Марії Кушнірчук — Ванда Рибчик та Микола Кушнірчук

Марія, як найстарша дитина, допомагала матері у вихованні двох молодших братів і сестри. Вона відзначалася успіхами у навчанні. У сімейному архіві збереглися свідоцтва про закінчення навчальних років з 1934-1935 до 1940-1941 років. З них видно, що оцінки з української (руської) мови були найвищими (“дуже добре”), за винятком 1937-1938 навчального року, коли оцінка була “добре”. Дівчина продовжувала успішно навчатися протягом двох років радянської окупації, у п’ятому та шостому класах, незважаючи на введення російської та німецької мов навчання та скасування польської. Згідно зі свідченнями, класним керівником була Юстина Шухевич, представниця родини Шухевичів.

Проте, через німецьку окупацію шкільне навчання було призупинено. Зважаючи на активні висилки українських дівчат на примусові роботи до Німеччини з боку нацистської влади, Марії Кушнірчук довелося змінити дату свого народження, аби уникнути відправлення на важку працю. Тому в документах НКВС зазначено 1928 рік народження.

15 кг хліба та 10 літрів молока для воїнів опору

У 1944 році Марія приєдналася до лав Української Повстанської Армії. Її призначили відповідальною за збір продуктів для станиці ОУН села Молодятин, без присвоєння псевдоніма, фактично ставши волонтеркою. Станичною на той час була Ганна Приймак, відома під псевдонімом “Скала”1925 – 1982. Протягом 1944-1945 років Марія зуміла зібрати 15 кг хліба та 10 літрів молока – збір проводився двічі. Мешканці села активно брали участь у зборі продовольства для українських повстанців. Усі зібрані продукти Марія зберігала у своєму помешканні, куди згодом приходили повстанці. Крім того, вона переховувала вояків групами по 4-5 осіб від переслідувань енкаведистів.

Як встановило слідство НКВС, взимку вона двічі брала участь у зборах станичної “Скали”, де обговорювалися питання боротьби проти радянських окупантів. Через це Марію двічі затримували: у травні 1945 року її тримали під вартою три дні. У грудні того ж року спецслужби знову взяли Марію під арешт. Слідчий Чкалов висунув обвинувачення у постачанні продуктів для вояків УПА. Протягом місяця дівчину піддавали жорстоким побиттям, доки вона не зізналася, після чого її звільнили.

4 (3) — Марія Кушнірчук та Марія Федюк, ув’язнені воркутянських таборів, 1954 рік

Марія Кушнірчук та Марія Федюк, політв’язні воркутянських таборів, 1954 рік

На початку 1946 року, за рекомендацією Параскеви Жупник, Марія почала виконувати функції зв’язкової УПА між селами Молодятин та Чорний Потік. Вона підтримувала контакт із чотовим сотні “Спартана”, відомим як “Шабля”, передаючи йому розвідувальні дані. 2 липня 1947 року, о 23:00, у помешканні Марії Кушнірчук було проведено обшук. Хоча нічого не було виявлено, дівчину заарештували, а на її майно наклали арешт. 4 липня її перевезли до Коломиї, у старі казарми на бульварі Лесі Українки, де її роздягли та катували до втрати свідомості, після чого обливали холодною водою. Допит під керівництвом прокурора Коломиї, лейтенанта Ємєльянова, 16 серпня 1947 року тривав п’ять годин – з 9:00 до 14:02.

Марію Кушнірчук засудили до восьми років виправно-трудових таборів. Спочатку її направили до Усть-Вимського табору на лісозаготівлю. На початку 1950-х років вона опинилася у Воркуті, де її співкамерницею стала Марія Федюк, дружина політичного в’язня Євгена Іваничука.

З Воркути до Коломиї

1 (9) — Подружжя Прошаків з дітьми. Воркута, початок 1960-х рр.

Подружжя Прошаків із дітьми. Воркута, початок 1960-х рр.

Після смерті Сталіна Марію Кушнірчук достроково звільнили 22 листопада 1954 року. У середині 1950-х років вона вийшла заміж за політв’язня Івана Прошака. 27 жовтня 1956 року у подружжя народилася донька Анастасія, а 10 травня 1958 року – Олеся.

Під час “відлиги” Хрущова Марія звернулася з проханням про реабілітацію до Генерального прокурора СРСР. Після цього було проведено допити всіх колишніх учасниць підпільної боротьби, односельчан та її матері. Більшість свідчили, що не мають жодної інформації про участь Марії Кушнірчук в УПА. Однак, деякі підтвердили її співпрацю з повстанцями, тому Управління КДБ Станіславської області відмовило жінці у реабілітації. Відтак, колишня в’язень ГУЛАГу не мала можливості здобути вищу освіту, тому була змушена працювати помічницею на кухні та сторожем у дитячому садку.

У 1972 році розпочалася друга хвиля арештів дисидентів. Цілком ймовірно, що подружжя могло потрапити під репресії, адже вдома зберігали самвидав “Український вісник”, який Івану Прошаку передав друг, дисидент Євген Пронюк. Коли чоловік був у відрядженні, Марія ризикнула знищити самвидав, а також історичні праці про Михайла Грушевського та Симона Петлюри, що врятувало родину від репресій.

Марія Кушнірчук мешкала у Воркуті до грудня 1977 року – тоді Іван Прошак збудував будинок і переїхав до Коломиї. До виходу на пенсію жінка працювала на підприємстві з обробки деревини.

У травні 1991 року вона звернулася з проханням до прокурора Івано-Франківської області щодо виправдання її боротьби за свободу України. 15 серпня, за 9 днів до відновлення української незалежності, Марію Кушнірчук було реабілітовано.

У 1990-х роках вона була членом Конгресу Українських Націоналістів та Всеукраїнського товариства політичних в’язнів та репресованих. В архіві Олесі Гудимяк збереглися запрошення для Марії на Всесвітній конгрес українських політичних в’язнів, що проходив 22-23 червня 1991 року у Києві, а також на ІІ Всесвітній конгрес українських політичних в’язнів у 1993 році.

7 (1) — Під час зібрання політв’язнів у Народному домі. Зліва направо сидять: Ігор Кічак, Іван Прошак, Марія Кушнірчук та Мирослав Ромаш, 1990-ті рр.

Під час зборів політв’язнів у Народному домі. Сидять зліва направо: Ігор Кічак, Іван Прошак, Марія Кушнірчук та Мирослав Ромаш, 1990-ті рр.

На жаль, наслідки перебування в таборах позначилися на її здоров’ї. Про це розповів у короткому повідомленні в газеті “Вісник Коломиї” від 10 грудня 1996 року Іван Прошак: “Нещодавно моя дружина втратила свідомість і впала на бетонні сходи. Вона сильно вдарилася головою, зламала ліву руку…”. Чоловік всіляко підтримував Марію та допомагав їй, доки не помер від тяжкої хвороби 14 січня 1999 року.

Марія Кушнірчук пішла з життя, не доживши 13 днів до свого 79-річчя, 14 червня 2005 року в Коломиї, де і знайшла своє останнє спочинок.