Українські сцени сицилійської столиці

13:26, 12 серпня 2026

На перший погляд, зв’язок між Палермо, адміністративним центром сицилійського острова, та Україною може здаватися неочевидним. Однак пошукові системи одразу ж висвітлюють публікації про культурно-мистецькі заходи, організовані українською громадою в місті: виставки, кінопокази, презентації книжок. Цього року тут уже втретє проводилися Дні української культури. Навесні 2023-го, під час відзначення Тижня Європи, у місті офіційно відкрили площу України (Piazzale Ucraina). Але щоб віднайти ще цікавіші українські історії, варто трохи поблукати іншими вулицями та площами Палермо.

Юлія Яручик

журналістка

Детальніше

Розалія — покровителька козаків

У будь-якому переліку обов’язкових для відвідування місць у Палермо присутні гора Монте-Пеллегріно та Святилище святої Розалії, покровительки міста. З висоти 430 метрів над рівнем моря відкриваються захопливі панорами міста та морської безмежності. Легенда розповідає, як у розпал чумної епідемії 1625 року Розалія з’явилася перед бідним миловаром Вінченцо Бонеллі та вказала на печеру на горі, де вона жила і молилася. Одразу після знаходження мощів святої та проведення урочистої процесії містом на її честь, епідемія відступила.

На гору ведуть кілька мальовничих стежок різної складності. Якщо ж ви перебуваєте в Палермо лише кілька днів, автобус доправить вас сюди з центру міста приблизно за 20–30 хвилин.

На горі Монте-Пеллегріно (2) — На горі Монте-Пеллегріно

Усі фото надала авторка

На горі Монте-Пеллегріно

Субота, восьма ранку. Біля підніжжя сходів святилища жваві велосипедисти та власники сувенірних крамничок гамірно вітаються один з одним з характерним сицилійським акцентом. Круті сходи ведуть до будівлі, що нерозривно злилася зі скелею. Через високі двері з двома масивними колонами ми входимо до тієї самої печери, де проживала Розалія. Перед входом у вузький кам’янистий простір розташовані дві мармурові таблички. Перша містить записи вражень від святого місця поета Вольфганга Ґете. Друга — більш несподівана. Вона розповідає про внесок “рутенів” у розбудову святилища.

Рутенія (Ruthenia) — це назва України, яка зустрічається в історичних джерелах, написаних латиною в XI–XIX століттях. На дошці вигравірувана оповідь про події 1627 року — спочатку латиною, а потім італійською мовою. Історик Володимир Голобуцький подає переклад тексту: “Русини, які перебували в турецькій неволі, під керівництвом Марка Сакмовського здійснили надзвичайно майстерну втечу, коли їхня військова трирема відбилася від інших кораблів біля Александрії. Звільнившись, вони прибули до Палермо. На честь перемоги над турками та вшанування Святої Діви вони розмістили галеру як пам’ятник на скелі. Добровільно залишившись тут працювати, вони частину військової здобичі пожертвували на спорудження каплиці покровительки Сицилії”.

Святилище Святої Розалії

Голобуцький зазначає, що різьбяр припустився помилки: у легенді прізвище козака було Якимовський. Під час втечі козаки зверталися в молитвах до Розалії, благаючи про захист. Несподівано на морі здійнявся сильний шторм, який зупинив турків. На знак вдячності козаки залишилися в Палермо та допомогли у будівництві храму.

— Я приходжу сюди щодня, знаєте чому? — розповідає чоловік середнього віку, який старанно підмітає біля входу до святилища. — Бо я її бачу. Розалію. Вона висока, з довгим волоссям і блакитними очима. Козаки? Так, тут усе написано, вона їх врятувала.

Рожево-золотий колорит

«Гарний краєвид, загальний колорит рожево-золотий, він якось надто гармонійно поєднується з мавританським стилем майже всіх церков і більших будівель у Палермо. Я чомусь не очікувала, що тут такі великі міста, у цій «країні бандитів і вендетти». Натомість сицилійці (ті самі «бандити») виявляються значно ввічливішими і лагіднішими від неаполітанців», — описує Сицилію Леся Українка у листі до родичів влітку 1902 року.

Церква Сан-Катальдо

Мавританський, або арабо-норманський, стиль — це унікальний архітектурний феномен, що виник у XI–XII століттях після звільнення Сицилії від арабських еміратів норманами. У Палермо це практично всі будівлі, які сьогодні входять до списку Світової спадщини ЮНЕСКО: Норманський палац, Палатинська капела з її відомими мозаїками, Церква Сан-Катальдо з її трьома червоними куполами. Як зазначає Леся, “усі більші будівлі в Палермо”.

А “рожево-золотий колорит”? Його найкраще спостерігати з дахів. Найвідоміший — дах Кафедрального собору. До речі, саме тут покояться мощі Розалії, а собор щолипня стає центром того самого грандіозного святкування на її честь. Нам пощастило — ми опинилися в Палермо на початку червня, коли в соборі починають проводити вечірні екскурсії. Ймовірно, не всі про це знають, адже відвідувачів о восьмій вечора збирається зовсім небагато. Палермо запалює перші вуличні вогні. З одного боку видніється порт і безкрає море, з іншого — вузькі вулиці, що не вщухають, і охайний двір собору. Два скрипалі виконують класичні мелодії. Між гірськими вершинами, куполами собору та високими церквами сідає сонце. Небо і місто забарвлюються в однакові приємні й м’які відтінки.

Кафедральний собор у Палермо

Продовжуючи читати лист: “У Палермо зовсім інакше, люди надзвичайно ввічливі. Запитаєш у них дорогу — вони ще й проведуть до самого пункту призначення, не чіпляються, не нав’язуються. Тут я і мову розумію, а в Неаполі майже нічого, такий там діалект. Компанія моряків на нашому пароплаві — всі палермійці. Я вже з усіма подружилася, бо ми обідаємо за спільним столом усі разом”. Хотілося б більше вражень. Однак далі в листі Леся сама зізнається: “Чомусь страшенно багато сплю тут! Якось не завжди навіть маю час і бажання читати, та й до листів щось не дуже тягне. Ось так переважно займаюся dolce far niente (приємним нічогонеробленням)”.

Більше про Лесю Українку у спецвипуску “Локальної історії”

Придбайте електронний випуск журналу в онлайн-магазині видавництва

Інтимний Андрухович

Палермо на початку літа прекрасне. Туристів ще не так багато, а спека ще не надто виснажлива. Згадую розповідь про місто в “Лексиконі інтимних міст” Юрія Андруховича. Саме на початку червня палермська публіка мала можливість переглянути “Нелеґала Орфейського”. Театральна вистава, написана у 2005 році за мотивами культового роману Андруховича “Перверзія”, побувала на багатьох сценах Європи.

“Якщо в Палермо ви запитуєте про Театро Ґарібальді, то вам у дев’яти випадках з десяти покажуть інший — той, що на П’яцца Руджеро Сеттімо, багатий і доглянутий. Ми ж натомість ходили до театральної руїни у старому місті, в околицях вулиці Кастрофіліппо і П’яцца Маджоре”, — пише Патріарх Бу-Ба-Бу. А далі детально описує історію театру, що виник 1861 року: “Новозбудований театр увінчав перемогу Ґарібальді та став подарунком його дружині Джузеппіні Раймонді. Її портрет у центрі авансцени, вицвілий і облущений, є однією з небагатьох прикрас, що збереглися до сьогодні. Усе інше — меблі, речі та реквізит — знищувалося та розкрадалося протягом довгих десятиліть, коли приміщення слугувало то боксерською залою, то порнокінотеатром, то кабаре, то, нарешті, звалищем. У середині 90-х Маттео започаткував у ньому свій дивакуватий театр, нічого не перебудовуючи й не реставруючи, залишивши руїну руїною, тільки очистивши її від навалених тут і там куп усілякого мотлоху”.

Вулиці Палермо

Кастрофіліппо, 30. Google Maps показує це місце буквально за 10 хвилин від центру міста, вузькими вуличками. Тут легко відчути той самий автентичний сицилійський вайб: настінні графіті, вуличні фотовиставки, діти, що грають у футбол і зовсім не зважають на перехожих та автомобілі. На розі двох вулиць — приміщення з двома масивними колонами, старі афіші на зачиненій брамі та давно немиті вікна. Замовляю еспресо в барі навпроти, що має неформальний вигляд. Мені не так хочеться кави, як розпитати когось про театр.

— Ще кілька років тому тут інколи показували вистави, — каже молодий бариста. — Але через аварійний стан зараз це неможливо. Можливо, після реставрації театр розпочне нове життя… Як-як ви сказали, звати цього українського автора?

Хлопець записує у нотатках на телефоні назву книги та прізвище письменника.

Скандальна Крушельницька

А що ж з іншим театром Ґарібальді, багатим і доглянутим? Часто в місті його називають просто “Опера”. Спроектований у 1865 році як “народний театр”, він слугував противагою більш аристократичному театру Массімо. На міській площі навіть здалеку можна розгледіти величну тріумфальну арку із зображенням Аполлона та диких коней. Жодну з цих деталей з тих часів не реставрували. Сьогодні театр є головною сценою для концертів класичної музики. А в минулому тут часто проводили боксерські поєдинки та влаштовували циркові вистави.

Театр Массімо

Лише за кілька хвилин ходьби розташована та сама аристократична противага. Театр Массімо — найбільший оперний театр в Італії та третій у Європі (після Паризького та Віденського). Офіційно відкритий у 1897 році: неокласичний стиль, ідеальна акустика, величні вхідні сходи та купол, сцена для найкращих і найвідоміших голосів світу. У 1906-му тут мала виступати й Соломія Крушельницька. Однак саме тоді сталося виверження вулкана Везувій — і співачка поспішно покинула Італію, побоюючись пошкодити свої голосові зв’язки від газів і попелу. Театр подав позов за порушення контракту. Соломію захищав адвокат Чезаре Річчоні. Професійні стосунки швидко переросли в роман, а згодом — і в шлюб.

У 1911 році Соломія таки виступила на сцені Театру Массімо — виконала роль Брунґільди в опері Ріхарда Вагнера “Сутінки богів”. Ця постановка вважається однією з найскладніших у своєму жанрі — як для оркестру, так і для солістів.

Театр на вулиці Кастрофіліппо

Юрій Андрухович та його “міжнародний мандрівний театр” перед репетиціями “Нелеґала Орфейського” “їздили від Опери 806-м автобусом до пляжу в Монделло”. Як тут не скористатися слушною порадою після двох насичених днів у пошуках українських історій? Можливо, саме під враженнями від таких місць Леся Українка писала вірші про “італійських моряків” і “маленького палермського службовця”. Можливо, тут прогулювалася Соломія Крушельницька перед виступами чи репетиціями. Єдине, що можна сказати з упевненістю, — це ідеальне місце, щоб осмислити все побачене та скласти в уяві палермсько-українську картину.

Дочитали до кінця? Підтримайте редакцію “Локальної історії” на Patreon!