Храм, збудований на кістках

23:40, 30 червня 2026

У червні 1651 року під час протистояння з польським військом біля села Пляшева, що на сучасній Рівненщині, загинуло майже 10 тисяч козаків. Минуло 375 років, але місцеві жителі й досі знаходять на своїх городах останки полеглих воїнів. Зрештою, на острові Журавлиха було споруджено меморіал, аби вшанувати звитягу козаків. Російська імперська влада сподівалася, що цей меморіальний комплекс сприятиме поширенню ідеї “русского міра”. Однак сталося навпаки: у 1991 році на місці битви зібралося пів мільйона українців під синьо-жовтими прапорами. Сьогодні тут функціонує Національний історико-меморіальний заповідник “Поле Берестецької битви”.

Анна-Лілія Кокора

журналістка

Детальніше

Денис Мандзюк

журналіст, випусковий редактор журналу "Локальна історія"

Детальніше

Шляхетний знавець минулого

Сьогодні Журавлиху важко назвати островом. Хоча її й оточує неглибокий рів з водою, проте після меліоративних робіт, проведених у радянський період, ця заболочена місцевість перетворилася на суху рівнину. Згідно з легендою, назва острова походить від слів “жура” та “лихо”. До нього веде кам’яний місток. Пройшовши ним та повз цегляну браму, прикрашену хрестом та іконою в ніші, ми бачимо прямо перед собою цегляний храм Святого Георгія. Ліворуч розташована дерев’яна церква Святого Михаїла. Однак спочатку наш шлях лежить до музею, що знаходиться у двоповерховій будівлі за Михайлівською церквою.

DSC05151 (1) — Пам’ятник, відкритий з нагоди 300-річчя битви під Берестечком

Усі фото Дарини Лаврін

Пам'ятник, відкритий з нагоди 300-річчя битви під Берестечком

— Берестецька битва 1651 року була однією з найбільших у тогочасній Європі, — розпочинає свою розповідь Лариса Пилипів, завідувачка одного з відділів заповідника. — На полі біля села Пляшева зійшлися близько 300 тисяч осіб. З одного боку виступало військо польського короля Яна II Казимира. З іншого — козаки та селяни під керівництвом гетьмана Богдана Хмельницького, а також їхні союзники, кримські татари, на чолі з ханом Іслям Ґереєм ІІІ. Останні втекли з поля бою у вирішальний момент, захопивши Хмельницького в полон. Козаки відступили до села Острів, де організували табір і протягом десяти днів чинили опір під командуванням Івана Богуна. Аби вибратися з оточення, за одну ніч було збудовано три переправи через болота та річку Пляшівку. Богуну вдалося врятувати основну частину війська, проте втрати були значними — загинуло майже десять тисяч козаків і селян.

DSC04904 (1) — Національний історико-меморіальний заповідник “Поле Берестецької битви”

Національний історико-меморіальний заповідник "Поле Берестецької битви"

Будівля, де нині розташований музей, була зведена у 1910-х роках для чоловічого православного монастиря. Однак після Другої світової війни обитель закрили, а територію острова передали колгоспу. Тут функціонувала ферма, а згодом — ізолятор для худоби, хворої на ящур. У 1960-х роках острів випадково відвідала делегація українських письменників. Митці підняли тривогу, почали писати до преси про жалюгідний стан історичного комплексу. Критика мала вплив: у 1967 році на острові відкрили музей Берестецької битви. Першим директором став місцевий педагог Павло Лотоцький. Артефакти ж збирав Ігор Свєшніков. Уродженець шляхетської родини, яка володіла маєтком на хуторі Хотин неподалік, він змалку чув розповіді про козаків. Вступивши до Львівського університету на юридичний факультет, він паралельно відвідував лекції з історії та археології. Повернувшись до рідного краю, він долучився до створення та наповнення музею. Помер раптово у 1995 році під час археологічних розкопок у Дубні.

— Загиблих у бою козаків не було кому ховати, — зауважує пані Лариса. — Тіла залишалися просто неба, доки сама земля не поховала їх разом зі зброєю та приладдям. Завдяки торф’яним болотам усе чудово законсервувалося і збереглося в належному стані, навіть шкіра та дерево. Саме тому ми маємо таку кількість унікальних артефактів.

Детальніше про Богдана Хмельницького у спеціальному випуску журналу “Локальна історія”

Придбайте журнал у онлайн-крамниці видавництва

Порох, ґудзики, самогонний апарат

Колекція музею налічує 5 тисяч експонатів. Лише частина з них представлена у семи залах, розташованих по колу. Лариса Пилипів може довго захоплююче розповідати про кожну знахідку. Ось, наприклад, козацький порох, який виготовляли із сірки, деревини хвойних порід та селітри. А ось предмети козацької канцелярії: чорнильниця з трьома відділеннями, кожне з яких позначене окремою літерою, призначене для чорної, червоної та жовтої фарби. Також присутня пісочниця — документи посипали піском, аби чорнило швидше висохло. Цілком імовірно, що цими предметами міг користуватися Іван Виговський, який на той час обіймав посаду генерального писаря козацького війська, а згодом став гетьманом.

DSC04913 (1) (1) — Національний історико-меморіальний заповідник “Поле Берестецької битви”

Національний історико-меморіальний заповідник "Поле Берестецької битви"

У музеї представлено три воскові свічки, які, як було перевірено, досі горять. Також тут є стріли з наконечниками, люльки, намиста, персні, гребінці, сережки, ґудзики та фрагменти музичних інструментів. З елементів одягу збереглися лише частини. Лише у болотах було знайдено три сотні чобіт. Представлені кістяні та дерев’яні трубки, які могли використовуватися для дихання під водою, дозволяючи козакам залишатися непоміченими протягом кількох годин. Серед експонатів також є човен-довбанка та апарат для винокуріння. Варто зазначити, що під час походів козаки не вживали алкоголю, а порушників цього правила карали смертю. Проте у вільний час вони могли дозволити собі склянку самогону або натирати ноги спиртним, аби зменшити біль.

На одному зі стендів представлено зображення козаків різних соціальних станів.

— Заможний козак носив чоботи з якісної телячої шкіри, широкі шаровари, полотняну сорочку, жупан, прикрашений ґудзиками, які могли слугувати і як кулі, – пояснює музейниця. — На його поясі висів шкіряний чохол для зберігання ключів від мушкета. Козаки з менш заможних верств також були добре озброєні, проте їхній одяг був простішим. Найгірше було оснащено селян. Вони носили домашній одяг з полотна та шкіряні постоли. У бій йшли з вилами, ціпами, саморобними списами, а зброю здобували вже в процесі бою.

DSC04936 (1) — Козацькі кулі й інструменти в експозиції музею

Козацькі кулі й інструменти в експозиції музею

Французький дипломат П’єр Шевальє, який став свідком битви, залишив спогади про козака Івана Нечая. Цей воїн протягом трьох годин самотужки відбивався від натовпу польських жовнірів. Спочатку він вів вогонь з пістоля, а коли закінчився порох, продовжив бій, використовуючи косу. Вражений польський король пообіцяв козакові життя, якщо той здасться. Нечай відмовився. Тоді жовнір зайшов у воду та пронизав героя списом ззаду.

— Ця подія сталася на озері Козакова яма. Місцеві жителі стверджують, що, відступаючи, козаки затопили там бочку зі скарбами, яка й досі лежить на дні, недоступна нікому. Коли науковці досліджували це озеро, було встановлено, що глибина води становить два метри, а під нею знаходиться чотириметрові неглибокі шари мулу. Можливо, та сама довбанка, що зберігається в нашому музеї, належала Нечаєві.

Від атеїста до ченця

Перший хресний хід на Журавлиху, присвячений пам’яті козаків, був організований у 1909 році, на дев’яту п’ятницю після Великодня. Через рік тут розпочалося будівництво церкви Святого Георгія Побідоносця. Згідно з переказами, місце для храму вказав Віталій Максименко, архімандрит Почаївської лаври. Він обрав це місце після того, як почув церковний спів, що лунав з-під землі. Комплекс, створений на вшанування полеглих у бою з поляками козаків, мав стати частиною російської імперської пропаганди. Було оголошено збір коштів, серед жертводавців був навіть імператор Микола II.

Георгіївська церква

Георгіївська церква побудована в стилі козацького бароко. Вона цегляна, пофарбована білою фарбою, заввишки 28 метрів. Має три яруси. Нижній, підземний рівень — це церква Святої Параскеви П’ятниці, де богослужіння проводяться виключно взимку. Другий рівень – безпосередньо храм Георгія. Тут передбачені відправи просто неба; іконостасом слугує вхід, головною іконою якого є величезна “Голгофа”, написана Іваном Їжакевичем. Картина виконана на металевих листах; частина її вигоріла на сонці, а метал вкрився іржею. Третій рівень — це балконна церква Бориса та Гліба. Для покращення акустики в стіни були вмуровані артилерійські снаряди. На церковних банях гнізда звили лелеки.

— Скільки себе пам’ятаю, птахи завжди тут гніздяться, — розповідає пані Лариса. — Їх намагалися прогнати, але вони незмінно повертаються.

До храму нас запрошує брат Гліб. Йому 86 років, з яких 14 він прожив у монастирі. Він одягнений у чорну рясу, сиве волосся зібране в хвіст. Має міцні білі зуби та яскраві блакитні очі. Говорить спокійно, тихо, постійно усміхаючись. Розповідає, що народився у багатодітній родині. Батька було вбито чекістами, згодом померла мати. Він здобув освіту інженера-технолога, працював на заводі в Луцьку і був затятим атеїстом. У 42 роки він пережив клінічну смерть.

Брат Гліб

— Дружина викликала швидку допомогу та міліцію, — згадує він. — Була зима, пульс не прослуховувався. Мене виносили до машини, щоб везти до моргу, аж раптом я підняв руку. Потім зігнув ногу. А тоді сів і прийшов до тями. Поки був у стані смерті, мені було видіння. Я опинився у порожньому храмі. Я прагнув зайти у вівтар, але Господь і Божа Матір зупинили мене, сказавши: “Не можна тобі сюди, ти грішний”. Мені пообіцяли дозволити пройти, якщо я чесно відповім на три запитання. Що саме питали, я не скажу. А тоді двері вівтаря відчинилися самі. Я ступив усередину — і все зникло. Саме тоді я повірив у Бога. Після хвороби в мене була паралізована права частина тіла. Молитвою та омиванням свяченою водою я зцілився. Усе своє майно я переписав на дружину та дітей і пішов у монастир. Мені тут добре, адже я служу Богові.

Тут молився Хмельницький

Прямуємо до Михайлівської церкви. Вона збудована з дерева та обшита ґонтом. У XVII столітті вона стояла в сусідньому селі Острів. Вважається, що саме в ній перед битвою молився гетьман Богдан Хмельницький. На початку XX століття храм було перевезено на острів Журавлиха. Всередині знаходиться старовинний іконостас, прикрашений різьбленням. Обабіч розташовані два кам’яні хрести. А перед іконостасом є спуск до підземелля. Тунель завдовжки 50 метрів веде до крипти, де зберігаються кістки козаків. Вона розташована під церквою Святого Георгія.

Церква Святого Михаїла

— Місцеві жителі знаходили кістки у полях і приносили їх сюди, — пояснює Лариса Пилипів. — Вони накопичилися у великі купи, які під час будівництва Георгіївського храму помістили в саркофаг. Ті останки, що були знайдені пізніше, розмістили у нішах стін. Востаннє людські останки приносили сюди дев’ять років тому. Люди бояться їх викопувати, тому часто залишають у землі.

Іконостас Михайлівської церкви

Точна кількість козаків, рештки яких зберігаються у крипті, невідома. Деякі з них були досліджені антропологами. Вони встановили, що більшість загиблих були віком від 20 до 40 років. Серед них були не лише чоловіки, але й жінки та діти. Зріст загиблих варіювався від 1,5 до 1,6 метра. На багатьох черепах видно отвори від куль та сліди від ударів шаблями. Можливо, тут також спочивають останки королівських солдатів, але їх небагато. Більшість тіл полеглих поляків було вивезено з поля бою. Основний саркофаг піднімається догори і завершується трохи нижче рівня землі скляною домовиною, яку можна оглянути через віконце з вулиці. У ній також зберігаються кістки та черепи.

Крипта під церквою Святого Георгія

— У 1914 році розпочалася Перша світова війна, тому будівництво комплексу було зупинено, — розповідає музейниця. — Після війни ця територія увійшла до складу Польської Республіки. Звісно, поляки не виявляли зацікавленості в популяризації місця, що прославляє їхніх противників. Поліція пильно стежила, щоб у річницю битви тут не проводилися масові заходи. Незважаючи на це, щороку в червні тут проводилися богослужіння.

Вода в криницях вичерпалася

Поки ми розглядаємо ніші з людськими останками, до крипти заходять чоловік і жінка. На вигляд їм не більше 50 років, вони розмовляють італійською. Віра — українка, Джанні — італієць. Вони одружені 15 років, проживають неподалік Неаполя і мають власний невеликий мотель на березі моря. Коли закінчується туристичний сезон, вони приїжджають на Тернопільщину, на батьківщину Віри.

— Джанні дуже подобається подорожувати Україною, — ділиться жінка. — Ми вже побували в Одесі, Києві, Карпатах, об’їздили чимало фортець. Джанні постійно шукає нових вражень. Нещодавно він знайшов у Google інформацію про цей заповідник і заявив, що нам негайно потрібно сюди поїхати. Йому надзвичайно подобаються історії про козаків. Для італійців це щось неймовірне, наче пірати Карибського моря. Тут він немовби побачив казку, що стала реальністю. Він дуже задоволений. Тепер він хоче відвідати Хортицю.

У затінку дерев біля музею ми спілкуємося з його директором Леонідом Галабузом. Він розповідає, що раніше комплекс мав назву “Козацькі могили” і був частиною Рівненського обласного краєзнавчого музею. У 2009 році йому було надано статус Національного історико-меморіального заповідника. Проте на фінансовому стані це суттєво не позначилося.

DSC05165 (1) — Національний історико-меморіальний заповідник “Поле Берестецької битви”

Національний історико-меморіальний заповідник "Поле Берестецької битви"

— Як ви бачите, розпис “Голгофа” потребує негайної реставрації, — зазначає директор. — Дуже хотілося б звести нову будівлю музею, щоб мати змогу експонувати всі наявні предмети. У 2021 році нам було виділено 15 мільйонів гривень у рамках програми “Велике будівництво”, але почалася війна, і все було припинено. Кошти потрібні також для подальших досліджень. Ми ще не знайшли одну з козацьких переправ, не проводили робіт на місці табору. Чорні археологи видобувають багато артефактів, а потім продають їх колекціонерам. Бувало, що ми цілими ночами їх звідси виганяли. Найбільш цінними на чорному ринку вважаються козацькі шаблі. Я прошу місцевих жителів приносити цікаві знахідки, ми готові їх придбати. Однак їм це здебільшого нецікаво. Хоча є й такі, хто безкоштовно віддає артефакти.

Востаннє археологічну експедицію в Пляшевій проводили у 2015 році. Розкопками керував Олексій Войтюк із Рівненського краєзнавчого музею. У 2022 році він долучився до Збройних Сил України. На сьогоднішній день молодий археолог значиться зниклим безвісти. Торік у Георгіївському храмі відспівували 28-річного жителя Пляшевої, який загинув у боротьбі з російськими загарбниками.

— Меморіал на Журавлисі був задуманий як елемент міфу “русского міра”, — каже пан Галабуз. — А вийшло цілком навпаки. Комплекс став символом української боротьби. У 1991 році на річницю Берестецької битви сюди прибуло понад пів мільйона людей. Транспорт не міг дістатися до місця, все було паралізовано заторами. Вода в криницях закінчилася, колгоспні поля були витоптані. Селяни обурювалися, але згодом їм усе відшкодували з державного бюджету. Гадаю, найцікавіше ще попереду. Вже є попередні домовленості щодо початку нової експедиції наступного року.

Дочитали до кінця? Підтримайте редакцію “Локальної історії” на Patreon!