Як наче прокинувся від сну древній Львів.

13:18, 29 червня 2026

Напередодні старту Великої війни у Львові відбувся масштабний Другий Шевченківський здвиг, що об’єднав під синьо-жовтими прапорами тисячі соколів, січовиків та пластунів, ставши потужною демонстрацією національної єдності. Однак саме в розпал масових тренувань на стадіоні “Сокола-Батька” до міста надійшла звістка про сараєвський замах, яка перетворила патріотичне піднесення на тривожне очікування неминучої війни.

Запрошуємо ознайомитися зі спогадами учасника тих подій, січового стрільця, хорунжого УГА та армії УНР Ярослава Гриневича, опублікованими в діаспорній пресі у 1974 році. Оригінальна орфографія та правопис збережені. Публікацію підготував Данило Кравець — старший науковий співробітник Львівської національної бібліотеки, доцент Львівської політехніки.

Ярослав Гриневич

вояк УГА і Армії УНР

Детальніше

Поштівка “Сокола” 1914 року, присвячена Шевченківському здвигу у Львові

Фото: photo-lviv.in.ua

Поштівка "Сокола" 1914 року, присвячена Шевченківському здвигу у Львові

Львів, моє рідне місто від діда-прадіда, цієї днини ожило від багатоголосого натовпу, залунало гомоном української мови, заграло барвами…

Існують міста, що мають не лише унікальний вигляд та історію, але й власну душу. Таку душу має і Львів. Виростаючи в цьому місті, столичному центрі австрійського королівства Галичини та Володимирії, я спостерігав, як з кожним роком воно трансформувалося: з’являлися нові вулиці, будівлі та форми життя. Я бачив, як наші сусіди намагалися надати цьому місту виключно польського колориту. Однак на захисті українського Львова стояла овіяна славою українська Княжа Гора, величний храм св. Юра, що своєю домінуючою позицією над містом нагадував середньовічний замок-фортецю, численні українські церкви та інші будівлі.

За душу цього міста століттями точилася завзята боротьба: з одного боку — вороги, на яких працював адміністративний апарат та колоністи із Заходу, з іншого — українське духовенство та міщанство.

Серед цієї тривалої боротьби душа міста здавалася хворою, життя протікало неспокійно, наче в лихоманці.

Бували, проте, в моєму рідному місті такі моменти, коли здавалося, що воно відроджується, мов дерево, що в’яло від морозу, але раптом випускає бруньки нового листя. І це ставалося тоді, коли до нього навідувалося село.

Таким радісним днем для Львова стало 28 червня 1914 року. Яка ж подія сталася цього дня у Львові? Здавалося б, нічого особливого: здвиг “Соколів” і “Січей”. Але який значущий був цей день, 28 червня 1914 року, для всього світу, і особливо для українського народу. Давно це було — років з десять з лишком, а нам здається, наче вчора.

І досі пригадую той ясний ранок, що того дня панував над Львовом. Сонячний, з усміхненим блакитним небом. Пригадую гомін людських мас, одягнених у святкове народне вбрання, що пливли — напливали звідусіль. Щоразу вони висипалися з потягів на Головному Вокзалі, Підзамчі та Личакові. Безперервно привозили їх підводи із сіл та містечок. Вояки розтаборилися на передмістях, а приїжджі поспішали до місць збору.

Урочиста хода учасників Шевченківського здвигу вулицею Академічною (нині просп. Шевченка), 1914 рік

Фото: zbruc.eu

Урочиста хода учасників Шевченківського здвигу вулицею Академічною (нині просп. Шевченка), 1914 рік

Львівщина, Перемищина, Станиславівщина і Тернопільщина зустрічалися тут, у місті, аби засвідчити українськість Княжого Града. А тим часом у місті почалося буденне життя — на вулицях перехожі, дзвонять трамваї, тупотять фіакрові коні. Промарширував відділ австрійських вояків. Вулицею проїхав кінний поліцейський у “чако”Чако (також іноді ківер) — це жорсткий, високий циліндричний військовий головний убір із козирком, який був дуже поширений в європейських арміях на голові та з півмісяцем на грудях.

На львівській ратуші пробила година. Вулицями Львова йшли гамірні соколи й січовики. Перехожі зі здивуванням зустрічали справжніх господарів цієї землі, що прийшли в гості до столичного міста. Окрім гостей з Поділля, були помітні й наші верховинці. Зрадлива посмішка польського міського обивателя змінилася на подив, коли він побачив українських верховинців.

Серед буяння кольорів українського народного вбрання місто оживилося. Згодом, з місць збору, вирушив вулицями Львова величний похід кільконадцяти тисяч здвиговиків.

Цього дня була чудова погода. Над Львовом стояла безхмарна блакить неба, промені сонця золотили куполи церков. Здавалося, що сам Бог наказав природі вітати гостей.

Вздовж шляху походу зібралися безліч міського населення, переважно українців. Вони вигуками “слава” та квітами вітали маршируючі відділи. У багатьох міщан на очах виступали сльози зворушення.

На самому початку походу, на вороному коні, їхав голова здвигу австрійського королівства. Одягнений у козацький стрій, він вітав львівських міщан, розмахуючи козацькою шаблею з червоними піхвами. Поряд із ним, на конях, перебувало кілька старшин у козацьких строях.

За ними їхав кінний відділ “Сокола-Батька”, який очолював сам, на білому коні, старшина Осип Доманик.

Далі маршував відділ сокільських стрільців, озброєних гвинтівками під командуванням старшини д-ра Степана Шухевича.

Такий самий стрілецький відділ ішов під командуванням старшини Романа Дашкевича. А далі йшли Соколи…

Nyznie_Gelenko Fedir 017.jpg — Урочисті збори осередку “Сокіл” у селі Нижня Ботівка (Львівщина), 1930-ті роки

Фото: архів проєкту “Локальна історія”

Урочисті збори осередку "Сокіл" у селі Нижня Ботівка (Львівщина), 1930-ті роки

***

Стрільці та Січовики, приїхавши з Дрогобича, яких гідно вів д-р Филип Левицький; на рудому коні, він нагадував постать з картини “В’їзд Хмельницького в Київ”.

За ним Л. Лепкий з кінним відділом бориславських УСС-ів, озброєних сучасними гвинтівками марки “Маузер”. Їх очолював Клим Гутковський, і вони пізніше, на площі “Сокола-Батька”, продемонструють взірець військових вправ.

Боже мій! Йдуть далі… На самому початку, тримаючи в руках сурми, трембіти, йдуть трембітарі з Верховини, Криворівні та Ворохти. Бурхливими оплесками та вигуками “Слава” вітали гуцульські відділи “Січей” з Карпатської України, Коломиї, Косова, Надвірної, Делятина, Ворохти, Яворова, Жаб’я та інших, що вислали сюди своїх легінів і дівчат. Легіні у закосичених капелюхах, червоних шароварах, з топірцями та тайстрамитрадиційна гуцульська та буковинська полотняна або вовняна сумка (торбина). Вони йдуть, ніби легким кроком, погойдуючись. Легко ступаючи в ритм ходи, бо звикли ходити горами, а не міською бруківкою.

Дівчата з верховини — краса! Які пишні в них сорочки — золотом гаптовані, а які коралі, гердани, дукачі! А вишивки — і червоні, і жовті — наче полум’я вогню, або темно-блакитні, фіолетові та чорні, з візерунками, як на стародавніх церковних іконах.

Йдуть також відділи Січовиків з Поділля, у блискучих чоботях, у широких солом’яних капелюхах, прикрашених “квіткою”, рослі, плечисті, йдуть впевненою ходою по рівній бруківці, вибиваючи чіткий ритм. Одягнені вони в чамаркитрадиційний верхній чоловічий одяг, інколи замість капелюха — селянський шалик. Через груди видніє малинова стрічка з жовтим написом місцевості.

Йшло також Покуття, багате на вишивані вироби чудових кольорів і візерунків. У чоловіків вишивок небагато, зате в жінок на рукавах сорочок — широкі вставки.

Бурхливі оплески “Слава” вітають маршируючі відділи “Пласту”. Це наші “наймолодші”. Вони одягнені в англійські однострої: капелюх з широкими крисами, темно-синя вовняна сорочка, короткі штани з пластовим поясом, сірі відзнаки на плечах. У руках поки що замість гвинтівок — дерев’яні палиці.

009_Pechenizhyn_Vasyl' Havryshchuk.jpg — Хор товариства “Січ”, м. Печеніжин, 1906 рік

Фото: архів проєкту “Локальна історія”

Хор товариства "Січ", м. Печеніжин, 1906 рік

***

А далі йдуть відділ за відділом — руханково-спортивні товариства з усього краю.

Ніби прокинувся зі сну старий град Львів, скидаючи з себе чужий сусідський мотлох, нагадав собі часи давньої слави. Далеким відлунням відгукнулися княжий Галич, першопрестольний Перемишль.

Відділи “Соколів” та “Січей” ввійшли на площу “Сокола-Батька”, дефілюючи перед своєю старшиною. Проф. Іван Боберський призначив мене своїм помічником-зв’язковим. Це була для мене, пластуна, учня шостого класу гімназії, велика честь.

Почалися вправи. Першими вправляли бориславські Січові Стрільці під командуванням сотника Клима Гутковського. Вони продемонстрували вправи в розстрільній та наступі на багнети. А далі вправляли окремі відділи соколів і січовиків.

Раптом на майдані здійнялася метушня. Надійшла вістка: сьогодні, у Сербії, в місті Сараєві, вбито австрійського престолонаслідника ерцгерцога Франца Фердинанда та його дружину Софію. Вбив сербський юнак Гаврило Принцип.

Звичайно, вправи тривали. Всі, проте, відчували, що найближчим часом станеться щось нове, і що тоді вирішуватиметься доля Європи та доля українського народу.

За кілька тижнів вся Європа перетворилася на велетенське, небачене в історії поле битви. А в моєму рідному місті Львові зібралися молоді добровольці до Українських Січових Стрільців. Зібралися курені. Навчалися військової справи на Кайзервальді, а 30-го серпня 1914 року переїхали до Стрия, а потім на Закарпаття.

Багато з них були з лав “Соколів”, “Січей” та “Пласту”. Піднявши напуджений меч гетьмана Івана Мазепи, вони пішли у “кривавий танок, визволяти братів-українців з московських кайданів”. Їхні відділи стали тією гранітною скелею, на якій відроджувалася українська збройна сила.

Давно це було, а може й недалеко, бо історія вимірюється століттями, а не роками, вулицями мого рідного Львова пройшов величний похід “Соколів” та “Січей”, залишаючи в місті спогад про дисциплінованість та готовність українського народу, стверджуючи, що “Леополіс семпер фіделіс Україні!”Львів завжди вірний Україні.

Чотири роки потому УСС-и, що здобули невмирущу славу в боях на Маківці, під Потуторами, на Лисоні, — знову завітали до мого рідного міста Львова, щоб боронити його від ворога і закріпити владу над ним для самостійної соборної Української Держави. Бо душа цього міста — українська: на українській землі воно лежить, збудоване українським королем Данилом серед моря кількамільйонного українського населення, під українським небом, — моє рідне, від діда-прадіда, місто…

Більше про Січових Стрільців у спецвипуску “Локальна історія”

Купуйте журнал в онлайн-крамниці видавництва

Взято з Гриневич Я. У 60-річчя здвигу Соколу і Січей (Спомин). Вирізка газетної статті. Архів А. Бедрія. Львівська національна наукова бібліотека України ім. В. Стефаника.