Ким було арештовано Івана Франка. Розвідка Михайла Возняка

15:06, 19 червня 2026

Іван Франко був затриманий вперше у червні 1877 року у Львові. Його, разом із Михайлом Павликом, Остапом Терлецьким та іншими співробітниками журналу “Друг”, звинуватили у розповсюдженні соціалістичних та “нігілістичних” поглядів. Причиною цього стало листування з Михайлом Драгомановим, якого австрійська поліція вважала небезпечним агітатором.

“Локальна історія” запрошує ознайомитися зі статтею відомого франкознавця Михайла Возняка про обставини арешту письменника. Оригінальна орфографія та правопис збережені. Матеріал знайшов Данило Кравець — старший науковий співробітник Львівської національної бібліотеки, доцент Львівської політехніки.

Михайло Возняк

фольклорист, мовознавець

Детальніше

Після смерті Остапа ТерлецькогоОстап Терлецький, галицько-український громадський діяч (1850−1902), один із провідників української молоді в 1877 р. був заарештований разом із Франком, пізніше адвокатував у Львові Іван Франко опублікував статтю про нього, де торкнувся справи арешту себе та товаришів у 1877 році та відгуків арештів у краї. Ось що писав Франко:

“У травні 1877 року до Львова прибув молодий поляк, який зареєструвався в готелі як Станіслав Барабаш. Він приїхав із Женеви, маючи з собою значну кількість книг, переважно російських, а також рекомендаційні листи від різних закордонних революціонерів до різних осіб, поляків і русинів. Тим часом львівська поліція стежила за кожним прибулим і з першої хвилини тримала на оці і Барабаша. Як тільки він почав готуватися до від’їзду, у нього провели обшук, вилучили книги та листи й заарештували його. У поліції він зізнався, що його справжнє ім’я не Станіслав Барабаш, а Михайло Котурницький, уродженець Варшави. Він тривалий час проживав у Швейцарії, але за цей час кілька разів подорожував до Росії під чужими паспортами. Він також підтвердив, що є соціалістом за переконаннями та займається соціалістичною пропагандою. Знайдені при ньому листи Драгоманова він отримав, начебто, не від нього особисто, бо не знає його, а від якогось знайомого в Женеві…”

***

Драгоманов_М.jpg — Михайло Драгоманов

Фото: wikipedia.org

<p>Михайло Драгоманов</p>

У листах Драгоманова, знайдених у Котурницького, містилися адреси для деяких руських студентів університету (насамперед для Ів. МандичевськогоІван Мандичевський (1854−1925), галицько-український громадський діяч, адвокатував у Станиславові, замолоду належав до гуртка Франка й Павлика, листувався з Драгомановим та М. Павлика). Там були перелічені не лише численні імена знайомих, але й обговорювалися різні плани та сподівання Драгоманова, які здавалися непропорційними до сил та здібностей адресатів і до роботи, яку вони мали виконувати на той час. Так, автор цих рядківІ. Франко мав вирушити до Сигота по щось, щоб там познайомитися з гімназийною молоддю, потім до МункачаМукачева, а якщо буде змога, то й до УнгваруУжгороду); його попереджали при цьому, щоб він їхав обережно, не мав при собі нічого, що могло б його скомпрометувати, і намагався залучати молодь. Ані до цього, ані пізніше між Драгомановим і мною не було згадки про таку місію, до якої я, зрештою, тоді, не обізнаний ані з політикою, ані з історією, ані з економікою (будучи молодим слухачем класичної філології), був зовсім нездатний.

***

Розпочалися домашні обшуки, спершу у тих львівських русинів, які були згадані в листах Драгоманова, а потім, на підставі знайдених у них навіть найневинніших листів, нотаток або здобутих від них зізнань, у всіх їхніх знайомих, де вони бували, у конторах, де служили. Це надавало матеріалу для нових пошуків та арештів. Спочатку заарештували Мандичевського, мене, Павлика, потім Леоніда ЗаклинськогоЛеонід Заклинський (1850—1890) − галицько-український громадський діяч, учитель гімназії, освітній і політичний діяч Станиславівщини, Ів. БелеяІван Белей (1856−1921) − український журналіст і письменник, видавав із Франком журнал “Світ”, редагував “Діло”. Полетіли телеграми до Відня. Далі, після проведення численних обшуків у “Січі”“Січ”, найстарше українське студентське товариство в Відні, засноване 1868. р. та її членів.

Про Михайла Котурницького у львівському соціалістичному процесі 1878 року пишуть і донині. Справжнє прізвище Котурницького — Еразм Кобилянський. Він мав ще двох братів, Людвіка, слюсаря, та Казимира, робітника, обох у Варшаві. Усі троє відзначилися в історії польського соціалістичного руху. Еразм був студентом технологічного інституту в Петербурзі, звідки тамтешній соціалістичний гурток направив його 1877 року до Львова, щоб він налагодив зв’язки з польськими, українськими та російськими соціалістами за кордоном, а головне — щоб організував у Галичині зручне перевезення книг, заборонених російською цензурою. Еразм Кобилянський перебував у Женеві та Цюриху, вступив у контакти з Михайлом Драгомановим та російськими соціалістами, привіз із собою до Львова значну кількість російських книг та видань Драгоманова, які передав через нього листа до Павлика. Він приїхав до Львова за фальшивим паспортом як Михайло Котурницький, але зареєструвався в готелі під прізвищем Станіслава Барабаша, учня академії мистецтв у Відні. На думку Геккера, це було для нього безпечніше. Варто враховувати, що Барабаш був галичанином, австрійським громадянином. У Львові він не встиг знайти Павлика та передати йому лист Драгоманова, оскільки Павлик тоді лежав хворий у шпиталі. Кобилянський взявся за виконання свого другого, значно складнішого завдання. Справді, знайшлися перевізники, які за гроші зобов’язалися переправляти книги через кордон, однак вони вимагали передавати їм їх невеликими партіями. Отже, Кобилянський мав багато роботи, тим більше, що закупив у Львові значну кількість польських книг. Замкнувшись у готельній кімнаті, він розбирав книги та складав їх у пачки, які обшивав полотном. Готельний слуга підглянув, що робить Кобилянський, і повідомив про це поліцію. Вона прибула до готелю, змусила Кобилянського відчинити двері, провела в нього обшукобшуки та заарештувала його. Це сталося на початку червня 1877 року.

Знайшовши лист Драгоманова до Павлика, негайно заарештували й Павлика. Знайдені в паперах Кобилянського, Лімановського та Павлика прізвища спричинили подальші обшуки та арешти, а папери новозаарештованих значно розширили коло обшуків.

Wydzial_Prawa_i_psychologii_Uniwersytetu_Lwowskiego_ul_Stefana_Batorego_Halicka_Ksiecia_Romana_Lwow_7856317 — Палац Правосуддя у Львові, де був ув’язнений Іван Франко, 1940-ві роки

Фото: polska-org.pl

<p>Палац Правосуддя у Львові, де був ув’язнений Іван Франко, 1940-ві роки</p>

На процесі Кобилянського засудили на три місяці суворого ув’язнення та вислання як іноземця з меж Австрії. Засуджений як Михайло Котурницький і висланий з Австрії, Еразм Кобилянський незабаром повернувся до неї й під прізвищем Станіслава Кремера займався у Кракові перепаковуванням польської соціалістичної літератури для Польського Королівства. Брошури пересилалися за кордон через кур’єрів, яких він наймав за допомогою орендаря Грінберга із прикордонного села Зельонки. У Кракові Кобилянського заарештували разом з іншими місцевими соціалістами, і він став одним із учасників краківського соціалістичного процесу, знову під прізвищем Котурницького, бо в Кракові швидко встановили, що Кремер — це той самий Котурницький, якого рік тому судили у Львові.

Серед тридцяти обвинувачених краківського соціалістичного процесу Еразм Кобилянський виступив в акті обвинувачення як Михайло Котурницький. Котурницький (Кобилянський) зізнався в суді, що він неправдиво записався Кремером, що, будучи висланим з Австрії, він прибув до Галичини. У Кракові він займався відправкою книг на адресу Хаберського та їх перепаковуванням для Королівства. Під час арешту поліція поводилася з ним жорстоко, оскільки він відмовився назвати своє прізвище; його били і жмутками виривали волосся з голови та бороди.

Краківський процес закінчився звільненням усіх обвинувачених. Суд присяжних підтвердив лише одноголосно питання щодо незаконного повернення Котурницького (Кобилянського). Трибунал засудив його на місяць арешту та вислання з меж Австрії. Відсидівши свій термін, його вивезли до Швейцарії. Однак Кобилянський не припинив повертатися до Галичини під різними прізвищами, щоб перепаковувати соціалістичну літературу для Польщі. Схоплений ще раз краківською поліцією, через два роки після великого краківського процесу, його не впізнали, бо він відповідно змінив зовнішність. У кайданах його відвезли до Львова, але й тут поліція не впізнала в ньому двічі висланого Котурницького, тому його відпустили на волю. Через роки він вийшов із руху і оселився в Петербурзі як цілком уже спокійний чиновник.

Франко написав, що бачив Котурницького 1879 року у Львові, тобто тоді, коли Кобилянський проживав у Кракові як Кремер. Твердження Франка про збірку українських віршів Котурницького (Кобилянського), виданих у Львові 1884 року під псевдонімом “Michałko” (насправді “Mychałko”), не відповідає дійсності. Це вірші одеського українофіла Михайла Грека-Слугоцького.