За період служби він пройшов практично всі найскладніші ділянки російсько-українського конфлікту
Максим, з позивним Фрай, колишній лікар загальної практики з Полтави, який вирішив, що його медичні навички будуть найбільш корисними на передовій. Нині він – лейтенант, начальник медичного пункту батальйону безпілотних систем 67-ї окремої механізованої бригади.
За час своєї служби він побував майже на всіх найважчих напрямках російсько-української війни: від Бахмута, Торецька та Куп’янська до Курської області. І на кожному з цих рубежів Максим врятував численні життя.
Відпочиваючи після евакуаційних місій, Фрай мріє про повернення додому після перемоги та відкриття бару для ветеранів, де могли б збиратися його побратими. Крім того, він веде сторінку в Instagram, яка слугує своєрідним фотощоденником життя бойового медика, і водночас допомагає підрозділу Фрая збирати кошти на додаткове обладнання.
«24 ЛЮТОГО МИ ДУМАЛИ, ЩО ПРОТРИМАЄМОСЯ МАКСИМУМ ДВА ТИЖНІ»
Розмову з Максимом, позивний Фрай, ми ведемо ввечері, одразу після завершення його чергування. Свою розповідь він починає з подій лютого 2022 року.
«24 лютого я прокинувся і зрозумів, що «проспав війну». Ми з друзями вирушили шукати, куди б нас могли мобілізувати. Інших варіантів навіть не розглядали. Ми тоді припускали, що зможемо протриматися максимум два тижні, – згадує медик. – І за цей час дамо змогу комусь виїхати разом з дітьми, а комусь – організуватися для оборони. Наші «пару тижнів» дещо затягнулися (усміхається). Ми досі живі, досі тут!»
Першим місцем служби Максима був один із тодішніх формувальних підрозділів полтавської тероборони. Згодом він служив разом з бійцями «Добровольчого Українського Корпусу» у 7-му Центрі спеціальних дій ССО, який наприкінці 2022 року був реорганізований у 67-му окрему механізовану бригаду.
Фрай вирішив застосувати свій досвід цивільного лікаря на військовій службі. Профільна освіта стала в нагоді, але багатьох речей довелося вчитися з нуля: порятунок поранених на передовій суттєво відрізняється від практики сімейного лікаря.
«До 2022 року я намагався позбутися медицини усіма можливими способами. Та на війні вона мене все ж таки наздогнала!» – іронізує Фрай.
Проте він додає: якби сьогодні йому довелося знову обирати військову спеціальність, він би залишився медиком: «Це те, що я вмію робити найкраще. Навіщо відмовлятися від того, що приносить користь побратимам?».
ЯК ТРЕК «HIGHWAY TO HELL» ДОПОМАГАЄ НА ЕВАКУАЦІЇ
Фрай встиг послужити на більшості напрямків російсько-українського конфлікту. Він рятував бійців під Бахмутом і Куп’янськом, у Часовому Яру та Серебрянському лісі, на Курщині, Сумщині та Дніпропетровщині. Першого свого пораненого він евакуював під Торецьком:
«Це був мінометний розрахунок сусіднього підрозділу. Хлопець отримав осколкові поранення, і я його трохи підлатав, – згадує медик. – У той момент не було якихось сильних глибоких емоцій. Усе сприймалося як звичайна, добре виконана робота. Ти живий, водій живий. Хлопець, якому ти щойно допоміг, теж буде жити. Радієш з цього – і все».
Але за понад чотири роки на війні траплялися випадки, які значно виходили за межі звичайної «рутини».
Фрай згадує один із них.
«Нам потрібно було забрати поранених хлопців, в автомобіль яких влучив російський дрон. Вони замаскувалися на місцевості та чекали на нас. Ми їхали їм назустріч. Як заощадити час і дати їм знати, що наближається саме наш транспорт? Ми домовилися, що з зовнішніх колонок щосили лунатиме трек «Highway to Hell» гурту AC/DC. Ідея спрацювала відмінно. Але «евак», який мчить фронтовою дорогою під такий музичний супровід, виглядав максимально апокаліптично».
Найбільш проблемними пацієнтами, на думку Фрая, часто бувають не ті, хто був на волосину від смерті. Адже важливим є не лише фізичний, а й психічний стан. Він наводить приклад:
«У 2023 році центр Куп’янська нагадував прифронтовий Лас-Вегас: кипіло життя, багато військових та цивільних, працював ринок… І ось на тому ринку маленький місцевий песик вкусив бійця. Це була буквально подряпина. Постраждалому воїну провели обстеження, на всяк випадок зробили щеплення від сказу. Але він так панікував, що довів до відчаю буквально всіх. Ми змогли якось розрядити ситуацію, лише вивезши його в тил і госпіталізувавши там на тиждень», – сміється Фрай, згадуючи той випадок.
Медичний підрозділ 67-ї ОМБр також працював на Курщині, базуючись у Суджі, а потім у Юнаківці на Сумщині.
«Під час нашого закордонного відрядження ми бачили, як російські цивільні спілкувалися з українськими військовими, отримували від них їжу та допомогу. Але нас вони завжди обходили стороною. Згодом з’ясувалася причина, – посміхається Фрай. – Російська пропаганда настільки їх лякала «правосєками», що бійців 67-ї ОМБр вони вважали найстрашнішими та найжорстокішими з-поміж усіх!»
ЩО ДОПОМАГАЄ В РОБОТІ? СМІЛИВІСТЬ, ГУМОР І ЗАСОБИ ЗАХИСТУ ВІД ДРОНІВ
Які якості характеру необхідні бойовому медику на російсько-українській війні? Фрай усміхається, замислившись. А потім озвучує власний список:
«Це – безстрашність, легка безтурботність і абсолютно холоднокровне ставлення до всього, що відбувається навколо. І, звісно ж, почуття гумору: «чорне» і максимально специфічне».
Бойові медики – це ті, хто вириває українських воїнів із пазурів смерті. Але й самі вони є однією з пріоритетних цілей для російських окупантів. Тому евакуаційні команди намагаються діяти приховано і максимально швидко, щоб ворог не встигав зреагувати. А ще – використовують технології.
«Колись ми могли відносно спокійно доїхати машиною метрів за двісті до позицій, сховати її там і далі працювати на місці, – згадує Фрай. – Зараз, коли в небі безліч дронів, ми вже не можемо дозволити собі такої розкоші. Евакуація стала довшою та складнішою. Іноді вона триває не один день. Тому нам доводиться вигадувати такі дива, як телемедицина. Ми працюємо так, щоб на кожній позиції був медичний рюкзак з розширеним набором засобів, і бійці могли надати першочергову допомогу побратиму, перебуваючи з нами на постійному зв’язку».
Однак це рішення не є універсальним. Часом доводиться виїжджати за пораненим максимально оперативно. І тут важлива кожна деталь: фахівці РЕБ та розвідка забезпечують придушення ворожих дронів та моніторинг ситуації в небі на маршруті виїзду. А медики використовують транспорт з засобами захисту.
«Одного разу, коли ми поверталися з пораненим, в нашу автівку влучив дрон. Основний удар припав на захисну сітку та броню, машина залишилася в робочому стані та продовжила рух. Звук вибуху був таким, ніби кувалдою по голові вдарили, хоча більшість із нас були в захисних навушниках. Але найгірше було пораненому – йому ж перед цим ще перепало від ворожих FPV»…
Попри всі труднощі, життя того хлопця було врятовано, і вся евакуація пройшла без втрат.
«Навіть якщо загине одна людина – це на одну людину більше, ніж було потрібно», – філософськи каже бойовий медик.
Тому, зізнається Фрай, врятовані бійці та збереження їхніх кінцівок – це те, що найбільше мотивує бойового медика.
«Люди не «витікають», люди зберігають руки та ноги – отже, ми все зробили правильно. Пригадую випадок, коли нога бійця мала жахливу рану, була майже ампутована. Однак нам вдалося провести конверсію турнікета і зберегти кінцівку. Той боєць зараз відновлюється, і все в нього буде гаразд», – додає Максим.
«ПІСЛЯ СЛУЖБИ – ХОЧУ ЖИТИ МАКСИМАЛЬНО НЕЦІКАВИМ ЖИТТЯМ. БО ПРИГОД ВЖЕ БУЛО ВДОСТАТЬ»
«Коли є хвилинка – ми з побратимами фотографуємо нашу роботу, побут і одне одного. Наповнюємо сторінку в «Інсті» й намагаємося робити це якісно, – каже Максим. – Але через це деякі коментатори, далекі від реалій війни, пишуть щось на кшталт: ні, це не справжній воїн, це фейк і ШІ. Фотографії якісь надто гарні!»
За час, проведений на фронті, Фрай зрозумів для себе одну важливу річ:
«Не треба чекати, поки щось важливе – будь-що! – зробить хтось інший. Якщо ти хочеш щось змінити – зроби це сам. Тут і зараз. Тому що людина здатна на значно більше, ніж сама від себе очікує».
Доля самого Максима є підтвердженням цих слів. Він пройшов шлях від цивільного лікаря-терапевта до рекрута, бойового медика і начмеда батальйону. І зараз може впливати не лише на виконання своїх завдань, а й на ефективну роботу цілого напрямку. Але цього б не сталося без підтримки начмеда бригади, яка побачила у Фраї великий потенціал.
«Вона часто нагадує мені, що я, паразит такий, не хотів отримувати серйозних звань і посад! Але вона врешті-решт змогла мене переконати», – усміхається Фрай.
Про що мріє бойовий медик, відпочиваючи після чергувань та рятувальних місій?
«Хотілося б дочекатися кінця всього цього. І після перемоги – спробувати жити мирним життям. Просто бути батьком, чоловіком, нормальною людиною. Нам усім хотілося б простого, максимально нецікавого життя! Бо пригод уже було вдосталь…».
Фрай завершує розповідь. І, попиваючи каву, береться перепаковувати свій медичний рюкзак, щоб до наступного чергування все було як слід.
Євген Солоніна, 1-й центр інформаційно-комунікаційної підтримки Сухопутних військ
Фото з особистого архіву Фрая
* Погляд автора може не збігатися з позицією агентства