Блакитні безодні океану вважаються одними з найбільш таємничих куточків нашої планети. Вчені досі не з’ясували їхню точну кількість та що саме ховається в їхніх глибинах.
Що знаходиться на дні океану / © Unsplash
Блакитні діри океану — це велетенські, надзвичайно глибокі й сповнені загадок утворення. Науковці поступово наближаються до їхнього розкриття. Можливо, вони й пропускають світло, на відміну від своїх космічних аналогів — чорних дір, але таємниць у них не менше.
Більше про те, що приховують глибини океанів, розповіло видання IflScience.
Що ховають блакитні провалля в океані
Серед людей поширене переконання, що людство дослідило космос значно краще, ніж океан. І хоча на перший погляд це може здатися дивним, адже океан здається набагато ближчим, ніж космос, коли мова заходить про блакитні діри в океанах — ситуація кардинально змінюється.
Глибини здатні справді вразити. З одного боку, пояснити суть блакитної діри досить просто: це звичайна карстова лійка, але розташована під водою. Однак далі починаються загадки.
«Попри їхню потенційну значущість для загальної екосистеми океану, про блакитні діри відомо небагато», — зазначають у Національному управлінні океанічних і атмосферних досліджень США (NOAA).
Дістатися до блакитних дір надзвичайно складно. Навіть якщо сама підводна печера має величезні розміри, вхід до неї часто буває дуже вузьким і незручним для дослідження. Крім того, люди досі не знають, скільки таких блакитних дір існує на планеті та де саме вони розташовані.
Наразі відомо лише про Велику блакитну діру в Карибському морі, «Зелений банан» біля узбережжя Флориди, «Драконячу» діру в Китаї та «Таам Джа» в Мексиці.
Переважна більшість цих проваллін непомітна з поверхні води. Фахівці NOAA повідомляють, що вхід до такої діри може розташовуватися на глибині в сотні футів. Саме тому першовідкривачами цих дір стали не науковці, а звичайні рибалки або дайвери-любителі.
Більшість інформації про підводні провалля люди отримали випадково.
У цих проваллях мешкають тисячі живих організмів, особливо цікаві види коралів, морських водоростей, морських черепах, медуз, барракуд, дельфінів та риб.
Однак на певній глибині все це зникає. Досвідчений дайвер з Морської лабораторії Моте Джим Калтер розповідає, що спочатку ви ніби спускаєтеся вздовж стіни, яка нагадує багатий на рибу риф, але що глибше ви занурюєтеся, то біднішою стає флора та фауна. Вода стає темнішою, холоднішою, і оточення кардинально змінюється.
Наразі невідомо, що приховують блакитні діри на дні океанів. Багато з них ще навіть не виявлено, а до вже відомих неможливо дістатися без надсучасного обладнання. Основна небезпека тут — колосальна глибина. Наприклад, знаменита Велика блакитна діра в Белізі сягає приблизно 125 метрів углиб.
У 2018 році дослідниця National Geographic і пілотеса підводного апарату Еріка Бергман після експедиції на дно Великої блакитної діри поділилася:
«Там, на самому дні, панували повна тиша і темрява. Також ми знайшли місце спочинку двох дайверів, які колись тут зникли. Ми повідомили місцеву владу, і всі дійшли згоди не турбувати їх. Вони знайшли там свій спокій».
Якщо продовжувати шлях донизу, врешті можна досягти точки, де майже не залишається кисню. На цій межі зникає звична фауна, поступаючись місцем мікроорганізмам. Окрім людських тіл на дні підводних дір лежать рештки акул-пилоносів та іншої фауни, яким забракло кисню.
Те, що приховано на дні — лише верхівка айсберга загадок. Проте кожна нова експедиція наближає людство до розгадки. У цих океанічних проваллях міститься інформація не лише про таємничу флору і фауну, а й про геологічну історію нашої планети, клімат далекого минулого і, можливо, майбутнє океанів.
Земля «розривається навпіл» під Тихим океаном
Нагадаємо, що вчені зафіксували незвичайне геологічне явище в Тихому океані поблизу узбережжя острова Ванкувер. Там зона субдукції, де плити Хуан-де-Фука та Експлорер занурюються під північноамериканську плиту, поводиться нетипово: замість стабільного руху одна з плит поступово руйнується, утворюючи менші мікроплити та нові межі.
Дослідники вперше змогли чітко зафіксувати в реальному часі процес «загибелі» зони субдукції, яка повільно, «вагон за вагоном», сходить з рейок.
Наразі довжина активного розлому, який майже повністю розірвав плиту, сягає приблизно 75 кілометрів. Попри гучні заголовки про «розкол Землі», науковці заспокоюють: йдеться не про миттєву катастрофу. Більше того, у деяких районах спостерігається відносно низька сейсмічна активність.
Навіть якщо цей руйнівний процес триватиме й надалі, його серйозні наслідки у вигляді довгострокової вулканічної активності чи землетрусів можуть проявитися лише через мільйони років. Проте це унікальне дослідження вже зараз допомогло детально «просканувати» надра Землі.
Коментарі Сортувати: Нові Старі Популярні Надіслати