РФ оголосила «системні удари» по Києву. Що стоїть за риторикою агресора – і чого очікувати цього літа
Після потужної комбінованої атаки на Київ у ніч на 24 травня, Росія фактично анонсувала новий цикл нападів на українську столицю, наполегливо закликаючи іноземних громадян терміново виїхати з міста, а мешканцям рекомендуючи триматися якомога далі від урядових та військових об’єктів. На цей заклик оперативно відгукнувся міністр закордонних справ України Андрій Сибіга, який підкреслив, що російські погрози спрямовані виключно на залякування західних дипломатів, проте цей відвертий політичний шантаж не принесе агресору бажаного результату.
І, власне, так і сталося.
Попри очевидне прагнення Москви посіяти хаос, європейські дипломатичні представництва продемонстрували спільну витримку та рішуче відмовилися піддаватися на провокації. Пресслужба французького посольства назвала російські вимоги покинути столицю абсолютно неприйнятними та такими, що “суперечать міжнародним зобов’язанням Росії”: “Передусім вони (вимоги РФ, – ред.) свідчать про стрімке наближення до глухого кута, в якому опинилася російська агресивна війна”. Польське посольство також офіційно підтвердило продовження своєї діяльності в Україні, а польське МЗС виступило з різкою заявою, зазначивши, що “будь-які атаки на дипломатичні представництва будуть розцінюватися як цілеспрямовані акти ворожнечі з відповідними міжнародно-правовими наслідками, які остаточно нівелюють роль РФ як постійного члена Ради Безпеки ООН”. Аналогічну непохитну позицію зайняла й Німеччина, підкресливши готовність надалі рішуче підтримувати українську сторону. Водночас посол Європейського Союзу в Україні Катаріна Матернова наголосила: “Погрози дипломатам та міжнародним організаціям – це не ознака сили. Вони є ознакою відчаю. Чим агресивнішим та загрозливішим стає Кремль, тим ясніше стає, що режим Путіна розуміє, що він не може зламати стійкість України, ані підтримку її партнерів”. Навіть Китай, який традиційно дотримується стриманої позиції, відреагував на ситуацію, закликавши “відповідні сторони” утриматися від посилення бойових дій.
Зіткнувшись із такою монолітною міжнародною позицією, російські посадовці почали помітно відступати. Зокрема, голова комітету Держдуми з оборони Картаполов поспішив публічно запевнити, що ударів по Офісу Президента та Верховній Раді не буде, оскільки ці інституції “не є центрами ухвалення рішень”. То що ж насправді криється за риторикою Кремля: агонія путінського режиму, демонстрація військового безсилля, початок принципово нового, більш жорстокого етапу війни чи спроба підняття ставок?
ЩО ЦЕ І ЯКА МЕТА
Політолог Володимир Фесенко переконаний, що поточні дії Москви є передусім масштабною інформаційно-психологічною операцією. “Поки що це потужна російська ІПСО, я б навіть сказав – “психічна атака”, але із залученням МЗС РФ. І хоча погрожують Україні, однак лякають західний дипломатичний корпус у Києві та намагаються чинити тиск на США. Такий висновок обумовлений тим, хто зробив цю заяву і на кого вона спрямована. Це погроза не з боку Путіна (це був би найвищий рівень), не Міноборони РФ, не Пєсков, і це не заява російського радбезу. Це заява російського МЗС. І це фактично звернення до дипломатичного корпусу, який працює в Києві. Нібито все офіційно і на достатньо високому рівні, але сприймається як пропагандистська заява, хоча і з великими ризиками ракетних атак на Київ. Зверніть увагу, що подібні погрози були і раніше”, – аналізує експерт.
Фесенко також акцентує на головному завданні цієї ІПСО: “У Кремлі в такий спосіб хочуть налякати світову спільноту, і зокрема дипломатичний корпус у Києві, загрозою ескалації війни та загрозою масованих регулярних ударів по Києву. Вони хотіли спровокувати ефект паніки. Якби з Києва масово поїхали посли та дипломати інших країн, як це було в лютому 2022 року, це б виглядало як страх перед Москвою, означало б визнання домінування Росії у війні проти України. А якби слідом за евакуацією дипломатів з Києва почали б тікати і мешканці столиці України, то це був би подвійний ефект. Політико-психологічна перемога була б здобута Росією навіть без застосування зброї”, – підкреслює аналітик.
Проте він констатує, що цей задум повністю провалився через непохитність Євросоюзу та спокій самих киян. Більше того, Фесенко акцентує на важливому нюансі в реакції Китаю, який фактично надіслав завуальоване попередження саме Москві: “Звернення було нібито до обох воюючих сторін (і це в традиційному китайському стилі), але загрози були з боку РФ, і виходить так, що в першу чергу (хай і непрямо) попереджали саме росіян”.
Окрему увагу політолог приділяє американському вектору цієї психологічної атаки, пов’язуючи її зі спробою Кремля повернути адміністрацію Трампа до вигідного для Росії порядку денного. “Лавров особисто зателефонував держсекретарю США Марко Рубіо, щоб той передав це російське попередження особисто Трампу. І це визначало головного об’єкта цієї ІПСО – Президента США. В Росії дуже незадоволені зникненням “духу Анкориджа”, що США вже не примушують Україну до поступок і виведення українських військ з Донбасу. І в Кремлі явно хотіли налякати американців ескалацією війни в Україні і відновити мирні переговори на російських умовах. Однак, схоже, що і ця спроба провалилась. Рубіо відреагував дуже стримано, мовляв, про російські погрози і так усі знають. З боку Трампа жодної реакції. Президент США зараз зосереджений виключно на іранській проблемі”, – коментує експерт.
Крім того, політолог зазначає, що залякування орієнтоване і на внутрішньоросійську аудиторію, де зростає втома від відсутності гучних перемог, а також може слугувати інформаційним прикриттям для реального посилення повітряних ударів у моменти, коли українській ППО катастрофічно не вистачає ракет-перехоплювачів. “У Росії дедалі більше невдоволення і розчарування війною, яка надто затягнулася. На фронті немає перемог, удари по українських містах не вражають російських прихильників війни. Тому Кремлю треба демонструвати войовничість, “удары возмездия” і тому подібне”, – додає Володимир Фесенко.
Військовий оглядач групи “Інформаційний спротив” Олександр Коваленко закликає відмовитися від зайвої драматизації російських заяв. “Наразі ми спостерігаємо не емоційні “конвульсії”, а повернення Росії до системних ракетно-дронових ударів. Це не нова фаза в сенсі ескалації, а радше відновлення вже знайомої тактики регулярних масованих комбінованих атак – орієнтовно раз на тиждень. Йдеться про удари із застосуванням сотень дронів та десятків ракет різних типів, у середньому це може бути понад 500 одиниць повітряних засобів ураження в одному нальоті”, – наголошує військовий аналітик.
Удар по Києву напередодні – саме приклад такої системної атаки.
“Він не був спонтанним: підготовка до нього тривала приблизно тиждень. Подібна модель вже спостерігалася і раніше, до так званого “травневого перемир’я”: тоді також фіксувалася періодичність масованих комбінованих ударів з інтервалом приблизно від тижня до півтора. На цьому тлі різні подібні заяви виглядають як “натягування сови на глобус” – спроба штучно надати подіям більшого стратегічного або “катастрофічного” змісту, ніж вони реально мають. Це насамперед залякування та інформаційний тиск, а не ознака нової фази війни”.
За словами Коваленка, риторика про “рівняння Києва із землею” не має практичного підґрунтя. “Ще раз: РФ повертається до звичної моделі – системного повітряного терору, який ми вже спостерігали раніше”.
Політичний аналітик Сергій Фурса розглядає нинішню поведінку російського керівництва через психологічний портрет диктатора, який опинився в пастці власних поразок та неспроможності продемонструвати реальні успіхи на полі бою. “Свідками чого ми зараз є? Манери чоловіка-імпотента, який б’є свою дружину, бо вже не здатний її задовольнити. Що мається на увазі? Мільйони статей вийшли за останні тижні про настрої всередині РФ. Кожне поважне західне видання написало, що Путін відчувається слабким, що оточення розчароване, що суспільство фрустроване. І на цю слабкість Путін має відповісти. Бо в Росії диктатор не може бути слабким. Це смертельно небезпечно, – каже він. – Чи може він відповісти на лінії фронту? Ні, там російська армія стагнує. Чи може він перекинути стіл і напасти на країну НАТО? Це стрьомно. Тим більше не дуже розумно відкривати другий фронт, коли на першому справи йдуть кепсько. Напасти з Білорусі? Така собі задача лізти тими ж силами через заміновані ліси. Нових солдатів у нього немає, а білоруси “ще ті воїни” і точно не горять бажанням вмирати за кремлівського старого з імпотенцією. Та й Лукашенко пручається”.
На думку Фурси, повітряний терор із залученням шаленої медійної уваги є чи не єдиним інструментом імітації сили, що залишився у розпорядженні російського диктатора.
Народна депутатка та медіаекспертка Вікторія Сюмар погоджується з попередньою тезою: “Після фактичного провалу весняно-літньої кампанії держава-терорист, схоже, переходить до нового рівня терору проти мирних українських міст. (…) Через розвиток українських безпілотних технологій, створення кілзон і перевагу в управлінні та зв’язку, зокрема завдяки Starlink, росіяни дедалі важче просуваються на фронті. Чотири роки воювати проти України – і роками топтатися довкола таких точок, як Мала Токмачка на Запоріжжі, – це, без сумніву, увійде у військову історію. Як окрема сторінка сорому ядерної держави, яка обіцяла “Київ за три дні”. Саме тому РФ мусить підіймати ставки”.
Експертка перераховує цілі Путіна: спробувати знищити український дроновий потенціал та максимально загострити ситуацію, щоб покращити власну переговорну позицію. “І саме цивільні руйнування в столиці України для нього є бажаним фоном цих переговорів. Бо Росія не вміє приходити за стіл переговорів без крові на руках. Вона вважає кров аргументом. Тож попереду нас справді чекає важкий етап з можливою максимальною терористичною кульмінацією проти мирного населення. Проте є шанс, що цей етап все-таки буде фінішним у цій жахливій війні”, – наголошує Вікторія Сюмар.
Голова Ради резервістів Сухопутних військ ЗСУ Іван Тимочко акцентує увагу на тому, що гучні залякування з боку РФ є спробою приховати власну слабкість: “Схожі інформаційні кампанії Кремль уже проводив раніше, зокрема під час розмов про нібито масштабний наступ РФ у 2026 році. Розповідали, що Путін уже йде ва-банк, що треба віддати Донецьку область, бо росіяни прорвуть оборону і будуть під Києвом. А що маємо зараз? Провалену весняну кампанію. Нині російські війська мають проблеми не лише з наступом, а й з утриманням окремих позицій. У Запорізькій і Дніпропетровській областях вони вже відступають, а не наступають”.
Військовий експерт Павло Нарожний на погрози про збільшення кількості ударів по Києву дивиться як свідчення того, що справи у ворога йдуть дуже погано: “Це означає, що у них там горять НПЗ. Це означає, що наші удари по їхній енергетиці, по їхньому ВПК дуже болючі. І вони роблять все для того, щоб нас налякати. Це стандартна тактика Путіна”.
ДО ЧОГО ВАРТО ГОТУВАТИСЯ
Володимир Фесенко вважає, що найбільш ймовірний сценарій на найближчі тижні і місяці (протягом літа) – спроба ескалації війни з боку Росії, адже там все ще покладають надії на свій літній наступ: “Весняний наступ” російських військ повністю провалився. Тому Генштаб РФ сподівається на другу спробу – влітку. Путін все ще хоче воєнної перемоги або хоча б певного просування на фронті, що посилило б переговорні позиції Росії. Однак плани Кремля на захоплення всієї території Донбасу вже влітку – виглядають вкрай нереалістичними. Паралельно ставка робиться на посилення повітряної війни проти України. Але в цій війні дедалі більш потужними стають можливості України і все більше проблем виникає для Росії”.
Політолог також детально описує можливі дипломатичні конфігурації: “У разі, якщо американцям вдасться завершити переговорну епопею з Іраном, може бути спроба (за участі Віткоффа і Кушнера) відновлення мирних переговорів у трьохсторонньому форматі. Але якщо в центрі переговорів знову буде територіальне питання, то жодного прогресу в цих перемовинах не буде”.
Фесенко вважає, що нове вікно можливостей для реального відновлення переговорного процесу може виникнути восени: “Якщо провалиться спроба літнього наступу росіян, якщо українські повітряні удари зможуть спричинити паливну кризу в деяких російських регіонах, і ще більше послаблять спроможність Росії продовжувати війну проти України, якщо буде посилений санкційний тиск на Росію, а США в переговорному процесі зроблять акцент на припиненні вогню, а не територіальному питанні, і якщо Вашингтон в переговорах почне тиснути на Росію, а не на Україну”.
Павло Нарожний закликає громадян не втрачати пильності, адже РФ здатна завдати ще кілька схожих ударів, як це було в ніч на 24 травня. “Чи буде такий удар? Більш ніж впевнений, що буде. Будуть і балістичні ракети. Всі прекрасно знають про наші проблеми з ракетами-перехоплювачами до Patriot. Будуть масовані атаки “Шахедами”, – розповідає експерт. – Чи слід очікувати повторного застосування “Орешника”? Росіяни бояться бити ним по Києву. Це не зброя точкового ураження. Це зброя, яка накриває доволі велику територію і вона не точна. Оскільки ці суббоєприпаси відкриваються на великій висоті і вони можуть вдарити по будь-чому. По посольству Китаю, США, по дипломатах, громадянах, які є представниками американських компаній і знаходяться в місті Київ”.
Військовослужбовець 413-го полку СБС “Рейд” та експерт з озброєнь Defense Express Іван Киричевський акцентує на тому, що ворог проводить “операцию по истощению потенциала”. “І ця операція явно не є разовою акцією. На жаль, вони здатні розтягнути в часі на тривалий період, можливо, навіть до пів року. Якщо звести до спільного знаменника всі заяви росіян, то їхній намір не змінився – вони хочуть завдати нам максимальних жертв. З іншої сторони, є певний нюанс у тому, особливо порівняно з 2023 роком, що у нас виросли можливості для ударів у відповідь по території РФ, зокрема дронами-діпстрайк, дронами-мідлстрайк”, – акцентує Киричевський.
Фахівець із систем зв’язку та радник міністра оборони України Сергій (Флеш) Бескрестнов також підтверджує технічну спроможність окупаційних військ повторити масовані обстріли у найближчі дні: “Ми розуміємо, що у них, як у будь-якої країни, є стратегічний запас ракет, які тримають на випадок необхідності… Наскільки вони готові цей запас витратити саме на Київ – питання”.
Мирослав Ліскович. Київ