Майстерність фехтування відкарбувала його вдачу та навчила працювати заради Здобуття Перемоги
Михайло з’явився на світ 30 березня 1991 року в Києві. Ще з дитинства він вирізнявся незворушним норовом, внутрішньою впорядкованістю та завзятістю.
У шість років він переступив поріг залу фехтування, і з того моменту спорт став значущою складовою його існування. З 2000 по 2007 рік Михайло здобував освіту у Відокремленому структурному підрозділі «Олімпійський фаховий коледж імені Івана Піддубного», де гартувався не тільки як атлет, а й як особистість з міцною дисципліною, стійкістю та чесністю.
Фехтування на шаблях стало для нього пристрастю, в яку він віддавав себе цілковито. Михайло отримав звання майстра спорту України, здобував призові місця на всеукраїнських турнірах та чемпіонатах України. Ті, хто знав його в спорті, пригадують: він не витрачав слів даремно, не вихвалявся звершеннями, а просто віддавав багато зусиль. Його цінували за характер, старанність і здатність цілеспрямовано просуватися до мети.
У коледжі вшановують його героїчний вчинок: на згадку про Михайла та інших полеглих випускників у лютому 2026 року організували вечір пам’яті «Янголи спорту», а їхні світлини юні атлети щодня бачать в коридорах освітнього закладу.
Приятелі пам’ятають Михайла ще з юних років як відкритого, вірного й надзвичайно позитивного юнака. Він належав до тих людей, поряд з якими відчуваєш умиротворення. Не намагався опинитися в центрі уваги, але незмінно залишався тим, на кого можна спертися. Він вмів підтримати без зайвої пишномовності, надати допомогу без нагадувань, підбадьорити лаконічним словом чи дотепом саме тоді, коли це було потрібно.
Після завершення спортивної діяльності Михайло працював електромонтажником. У цій професії, як і в спорті, виявлялися його акуратність, увага до дрібниць і відповідальність. Колеги відгукуються про нього як про старанного фахівця та порядну людину. Для друзів він залишався щирим, простим у спілкуванні, завжди готовим виручити. Для батьків був люблячим і дбайливим сином, для рідних — підтримкою, для близьких — людиною з великою душею.
У серпні 2024 року Михайло приєднався до лав Збройних Сил України. Ніс службу в розвідувальній роті 78-ї окремої десантно-штурмової бригади. Товариші по зброї знали його за позивним «Майкл». У війську він залишався таким, яким був завжди: стриманим, надійним, незламним і порядним. Він не прагнув пишних фраз чи слави — просто виконував те, що мусив виконувати. Кулеметник розвідувальної роти, він був істинним воїном і оборонцем України.
Ті, хто служив пліч-о-пліч з ним, згадують, що на нього можна було покластися в найскрутніші хвилини. Він вмів підтримати інших, не втрачав гуманності навіть у жорстоких умовах війни, допомагав, навчав, був поруч. У ньому поєднувалися міць, спокій і внутрішня честь. Саме таким його закарбували в пам’яті побратими — людиною, яка не підведе.
7 серпня 2025 року Михайло Жлуктенко загинув у битві за село Степне Сумського району Сумської області. Йому було 34 роки.
Поховали Михайла на Байковому цвинтарі в Києві.
Його життєвий шлях був недовгим, але достойним і світлим. Він залишив після себе не лише спогади, а й приклад — як бути справжнім сином, другом, братом, атлетом і воїном. Люди, які знали Михайла, відзначають його сердечність, силу волі, надійність і доброзичливість. Такі особистості не йдуть у забуття.
Захисника посмертно удостоєно відзнакою «Хрест Хоробрих» та орденом «За мужність».
Честь і вічна слава Герою!
Вікторія Прокопенко
Фото надані родиною та друзями
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform