Дослідники виявили в печері особливу популяцію, що налічує понад 100 тисяч павуків. Два індивідуальні види сформували колективне полотно завдяки специфічним обставинам навколишнього світу.
Павутиння в печері. Фото: Subterranean Biology
В глибинах підземелля, в сірковмісній печері на межі Албанії та Греції, експерти задокументували дивовижний випадок — велику спільноту павуків, яка об’єднала близько 111 тисяч особин. Величезна конструкція з павутинного матеріалу займає простір приблизно 106 квадратних метрів.
Про це сповістило інтернет-видання earth.com.
Мова йде про два різновиди, які зазвичай дотримуються самітницького способу життя. Однак в цій екосистемі вони співіснують у рамках єдиної багатошарової мережі без проявів ворожості. Це перший зареєстрований прецедент подібної соціальної поведінки для обох типів.
Експеримент очолив еколог Іштван Урак з Угорського університету Сапієнтія. Спостереження, зроблені в різні пори року, показали, що структура колонії є стійкою, а не випадковою.
Забезпечення екосистеми поживними речовинами здійснюється не за допомогою сонячного світла, а за рахунок хімічних процесів. У печері бактерії здійснюють окиснення сірки, формуючи біоплівки, які забезпечують існування комарів. Саме ці дрібні комахи є головним джерелом харчування для павуків. Ізотопний аналіз засвідчив, що уся трофічна мережа утворюється всередині печери.
Значна кількість їжі протягом усього року, а також абсолютна відсутність світла, імовірно, сприяють зменшенню агресії між павуками. Дослідники вважають, що в таких умовах спільне існування стає більш вигідним, ніж конкуренція.
Генетичний аналіз засвідчив, що печерні популяції вже відрізняються від своїх наземних родичів, що свідчить про пристосування до ізольованого місця проживання. Також у них помітили відмінності в мікрофлорі.
Колонія розміщена приблизно за 50 метрів від входу в печеру, де вузький отвір утримує комарів біля стін. За підрахунками, у ній близько 69 тисяч звичайних павуків і понад 42 тисячі представників роду Prinerigone.
«Дослідники виміряли павутинну стіну та оцінили її розмір приблизно в 1140 квадратних футів (106 квадратних метрів). Вони взяли зразки з ділянок, порахували центри пасток та розрахували на всю область. Їхня оцінка дала близько 69 000 домашніх павуків та близько 42 000 P. vagans. Команда підкреслила, що покинуті пастки можуть дещо завищувати загальні цифри», — вказано в статті.
Вчені наразі не можуть надати чіткої відповіді, чому два переважно відокремлені види павуків змогли створити спільну колонію у сірчаній печері. Серед ймовірних пояснень — комбінація декількох факторів: хімічні сигнали, низький рівень освітленості та безперервний доступ до їжі.
Дослідники також звертають увагу на вплив хижаків і захворювань, які можуть встановлювати межі колонії. Разом з тим, навіть незначні зміни газового складу середовища або хімії води здатні впливати на поведінку павуків.
Не виключають також і генетичний фактор. Тривала ізоляція печерних популяцій може поступово відокремлювати їх від споріднених груп за межами печери. Якщо пересування залишається обмеженим, ці розбіжності лише збільшуються.
Щоб з’ясувати механізми співіснування, вчені мають намір провести повторний генетичний аналіз, дослідити поведінку павуків за різних умов освітлення та ретельно вивчити розподіл їжі. Це допоможе оцінити роль кожного з аспектів.
Отримані результати вже змушують переглянути уявлення про соціальну поведінку в екстремальних умовах. Дослідження демонструє: кооперація може виникати не через високий ступінь розвитку чи родинні зв’язки, а як адаптивна відповідь на умови виживання.
Поєднання стабільного джерела харчування та відокремленого середовища може робити спільне проживання не винятком, а ефективною стратегією. Це підтверджує, що навіть типово індивідуальні види здатні змінювати свою поведінку під впливом оточення.
Науковці передбачають, що аналогічні процеси можуть відбуватися і серед інших жителів печер — зокрема комах, ракоподібних чи хробаків. У такому випадку «темні екосистеми» можуть надати допомогу в розумінні початкових форм співпраці, які утворюються під впливом хімічних реакцій, а не сонячної енергії.
Отже, печера фактично перетворюється на природну лабораторію для дослідження еволюції соціальних зв’язків в умовах ізоляції та надійних ресурсів.
Нагадаємо, в Панамі науковці зафіксували незвичайне явище: яскраво-рожевий коник за декілька днів у лабораторії повністю став зеленим. Раніше вважалося, що подібне забарвлення є незмінним.