Чому деякі люди доживають до 100 років, зберігаючи здоров’я, а інші — ні? Математична модель нарешті знайшла відповідь.
Люди похилого віку / © unsplash.com
Довготривале життя — це не тільки удача чи здоровий стиль життя, а й чітко визначений генетичний код. Нове дослідження науковців з Інституту Вейцмана демонструє, що спадковість відіграє значно більшу роль, ніж вважали досі.
Про це повідомляє The Guardian.
Довгожителі часто пояснюють свій вік різноманітними факторами — дехто згадує про щоденну склянку віскі, а інші впевнені, що секрет у тихому й неквапливому житті. Разом з тим, вчені все більше схиляються до думки, що ключ до довголіття ховається у значно простішій речі — генах.
У дослідженні автори акцентують увагу на тому, що попередні роботи з вивчення генетичного впливу на тривалість життя не враховували важливий аспект: чимало людей помирають не через природні процеси старіння, а через нещасні випадки, вбивства, інфекції або інші зовнішні причини. Така «зовнішня смертність» з часом зростає, оскільки організм стає більш уразливим.
Вплив генетики на тривалість життя
Професор Урі Алон разом з колегами з Інституту науки Вейцмана в Ізраїлі вважає, що саме через це справжній обсяг впливу генетики на тривалість життя людини тривалий час залишався непоміченим.
Науковці проаналізували показник «успадкованості» — тобто ту частину змін певної характеристики, як-от ріст, вага або тривалість життя, яку можна пояснити генами, а не умовами навколишнього середовища. Попередні оцінки успадкованості тривалості життя були дуже різними й коливалися в діапазоні від 6% до 33%. Однак, за словами Алона та його команди, ці цифри не показують реальну картину.
«Я сподіваюся, що це надихне дослідників на більш глибокий пошук генів, що впливають на тривалість життя. Ці гени допоможуть нам зрозуміти механізми, які керують нашими внутрішніми годинниками. Згодом це може трансформуватися в терапію, здатну сповільнити процес старіння і, таким чином, одночасно зменшити ризик усіх вікових захворювань», — розповів професор.
Подробиці та результати дослідження
Для цього команда розробила математичну модель, яка одночасно враховує вплив зовнішньої смертності та біологічного старіння. Модель протестували, використавши історичні дані про тривалість життя тисяч пар близнюків у Данії та Швеції.
Відокремивши вплив зовнішніх факторів, дослідники змогли більш чітко побачити роль біологічного старіння, обумовленого генетикою. Згідно з результатами, приблизно 50% відмінностей у тривалості життя людини визначаються генами — це порівнянно з показниками, зафіксованими у лабораторних дослідженнях диких мишей.
Решта 50%, на думку авторів, пов’язані з випадковими біологічними процесами та умовами навколишнього середовища.
«Саме тут ми й очікуємо знайти всіх звичних „підозрюваних“ — спосіб життя, харчування, фізичну активність, соціальні зв’язки, навколишнє середовище та багато іншого», — зауважив співавтор дослідження Бен Шенхар, підкресливши, що з віком значення цих факторів лише зростає.
Отримані висновки перевірили також на матеріалах американського дослідження родичів довгожителів, які перетнули столітній рубіж. І тут знову показник успадкованості тривалості життя досяг близько 50%.
Подальший аналіз шведських даних засвідчив: у міру того, як від початку XX століття знижувалася зовнішня смертність — ймовірно, завдяки розвитку системи охорони здоров’я, — зростав і оцінений внесок генетики в довголіття. Це ще раз підтвердило, що зовнішні причини смерті суттєво впливають на оцінку успадкованості. Також з’ясувалося, що цей показник змінюється залежно від причини смерті, зокрема раку чи деменції, а також від віку.
Побутові спостереження, які підкріплюють роль генетики
Шенхар звернув увагу і на звичайні спостереження, які підтверджують роль генетики.
«Близько 20% людей, які доживають до 100 років, наприклад, досягають цього віку без серйозних виснажливих хвороб», — сказав він, припустивши, що їхні гени можуть мати захисний ефект.
«Дослідження з пошуку таких захисних генів вже проводилися, і багато з них знайдено, але, без сумніву, ще чимало залишаються нерозкритими», — додав співавтор дослідження.
Хоча в цій роботі не аналізували вплив генів на імунну систему, професор Річард Фарагер з Університету Брайтона зауважив, що результати показують: люди не є винятком у питанні успадкованості тривалості життя.
«І це корисно, адже означає, що люди загалом схожі на види, на яких ми вивчаємо старіння, і це дає певну впевненість у тому, що втручання, які працюють у мишей, можуть бути ефективними й для людей», — підсумував він.
До слова, штучний інтелект, аналізуючи дані про довгожителів, визначив хронічний стрес головним недооціненим фактором, що заважає людям досягти теоретичної межі життя у 140 років. ШІ підкреслює: постійний режим «виживання» виснажує організм, спричиняючи серцево-судинні захворювання через високий рівень кортизолу. Прикладом успішного протистояння стресу є рекордсменка Жанна Кальман, яка, незважаючи на шкідливі звички, прожила 122 роки завдяки спокійному способу життя. Отже, секрет довголіття полягає у поєднанні низького рівня стресу, правильного харчування та активної соціалізації.