Радіоактивні залишки часто асоціюються з лихами. Однак, знавці роз’яснюють, чому ці страхи не завжди обґрунтовані.
Радіоактивні відходи
Атомна енергетика все ще провокує гарячі дискусії: для деяких це шанс одержати екологічно чисту енергію без шкідливих викидів, для інших – джерело значних ризиків через радіоактивні залишки. Дійсність, як стверджують експерти, набагато складніша й не така однозначна, як звичні побоювання.
Про це передало видання BGR.
Після трагедій на АЕС стратегії до безпеки в атомній сфері відчутно змінилися. Сучасні вивчення показують, що загальна кількість смертей, прямо чи опосередковано пов’язаних з атомною енергетикою, є меншою, ніж у випадку застосування викопного пального або навіть гідроелектростанцій. Головна причина – контрольовані умови роботи АЕС і мінімальний дотик населення з небезпечними речовинами.
Радіоактивні відходи розподіляють на три види: низькоактивні, середньоактивні та високоактивні. Перші дві категорії складають приблизно 97% усіх залишків і зазвичай не відрізняються за рівнем небезпеки від токсичних залишків інших електростанцій – їх можливо відносно безпечно переробляти. Найбільшу загрозу становлять високоактивні відходи, зокрема залишки урану, проте їхня частка є незначною.
Ключова проблема полягає не стільки у миттєвій небезпеці, скільки в тривалості радіоактивності подібних речовин. Більшість держав наразі зберігають їх у особливих контейнерах, розрахованих на десятиліття, хоча самі відходи можуть залишатися загрозливими сотні тисяч років. Деякі країни вже шукають довготривалі рішення, створюючи напівпостійні глибокі сховища для радіоактивних залишків.
Окремий напрямок – повторне використання відпрацьованого атомного палива. Технології, що дають змогу знову застосовувати залишки урану, існують уже десятиліттями і значно зменшують обсяг загрозливих залишків.
Вторинне використання ядерних відходів передбачає відокремлення найбільш небезпечних і непридатних для переробки компонентів – перш за все плутонію – від уранових залишків, які ще можливо застосовувати. Такий підхід суттєво зменшує обсяг відходів, адже один і той же уран використовується не один раз. Окрім того, це зменшує і термін, протягом якого радіоактивні матеріали треба зберігати.
Причин, чому США і низка інших держав уникають вторинного використання ядерних залишків, декілька. По-перше, після трагедії на Чорнобильській АЕС і випадків, коли ядерні речовини намагалися пристосувати для військових намірів, у Штатах тимчасово заборонили такі технології. Згодом обмеження зняли, проте на той момент країна вже інвестувала в електростанції, що працювали на одноразовому атомному паливі. По-друге, і це не менш значуще, переробка є дорогим процесом. Придбати нову партію урану й утилізувати відпрацьоване паливо значно простіше, ніж будувати сучасні комплекси з нуля.
Нагадаємо, понад 200 000 барелів із радіоактивними відходами лежать на дні Атлантичного океану вже майже пів століття. Це наслідок практики 1946–1990 років, коли європейські держави, зокрема Франція та Велика Британія, скидали ядерні речовини, запечатані в бетон і асфальт, у море.