Ну от і добрались до суті – дядько з базару нарешті визначив дихотомію, до якої не додумалась ціла армія політаналітиків:
"ТУТ СЛУГАМ НЕ МІСЦЕ, ТУТ ПАНИ ТОРГУЮТЬ" (с)
Браво. Welcome to Ukraine, школота. Це – в точку, в самий архетипчик: півтораста років тому на цьому самому місці (трохи нижче по Дніпру, на Подолі) безсмертна Секлита Лимариха так само шугала охочого до легких хлібів Голохвастова (перечитайте у Старицького). До 20 ст. включно – до Голодомору, до сталінсько-московської заглади – ця дихотомія була жива, хоч і формулювалась трохи інакше, але моє покоління ще пам'ятає, як це вимовлялося стариками:
"ХАЗЯЇНИ" (з пошаною) і
"НАЙМИТИ" (з презирством).
Традиційний український ідеал – бути "хазяїном", "сам-собі-паном". (Сталін недарма охрестив український націоналізм "буржуазним": Петрович – теж буржуазія: та, якій 28 років все не дають як слід стати на ноги).
А потім прийшли заградотряди, розстріляли "панів"-"хазяїв" і зробили всіх, хто вижив, "наймитами", aka "cлугами" (с) Сталін). Якийсь час це був єдиний спосіб вижити. Але за 3 покоління багато хто звик. А багатьом і сподобалось…
І ось це й зветься – "розтління": падати-бо завжди легше й швидше, ніж підійматись.
Тому, повторю ще раз і ще, – я не кину камінь у свій народ, як би він не голосував на виборах: Для цього я надто добре розумію, щО з ним робили останні 100 років – і, до речі, продовжують робити. Я пам'ятаю: за нинішню ліквідаційну бригаду "Красниє труселя" з цитатою із Сталіна (!) на білбордах голосувало, в масі своїй, – 3-4-те покоління жертв Голодомору: ті, хто повірив убивцям своїх дідів і прадідів, ніби наймитом (слугою) бути краще, ніж паном. Після всього, що з нами робили, це не диво.
Диво – це те, що нашим убивцям так і не вдалося винищити "петровичів". І що "петровичів", як стає дедалі очевидніше з кожним роком, в країні не так уже й мало.
А це, своєю чергою, означає, що ми ще запануєм, браття, у своїй сторонці (с).
Неодмінно.
Мы в Telegram! Подписывайся! Читай только лучшее!
Источник: obozrevatel.com